Торонто 19.V.1985 р.
(За час від 16 лютого 1982 р. до 19 травня 1985 р.)
В лютому 1982 р. відбувся в Римі четвертий з’їзд делегатів Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО), напередодні великої події — 90-ліття життя Патріярха Йосифа. Величаві святкування, зв’язані з цим відзначенням, надали нашому з’їздові особливий характер. Прочани з усіх сторін, що прибули віддати найглибшу пошану своєму Архипастиреві, церковні та світські достойники, чужі й свої, що прийшли привітати князя Вселенської та Української Церкви — всі вони виповнювали площі та приміщення, де відбувалися святкування, і створювали атмосферу поваги й чогось неочікуваного. В такій атмосфері відбувся ІV Конгрес Мирян та ІV з’їзд Делегатів, на якому вибрано нові керівні органи УПСО на чергову трирічну каденцію. Про нашу працю в часі тієї каденції бажаю скласти звіт. Бажаю говорити про внутрішній та зовнішній відтинок нашої діяльности.
І. ВНУТРІШНІЙ ВІДТИНОК. Наша праця відбувалася насамперед в організаційній ділянці. Ми старалися «об’єднувати й координувати дії Товариств за патріярхат та інших мирянських організацій», як каже наш статут. Щоб краще працювати, ми намагалися розмежувати функції поодиноких складових частин нашого триступеневого об’єднання, пропонуючи, щоб місцеві патріярхальні відділи займалися справами тільки місцевого характеру, включно з контактами з місцевим духовенством та громадськими організаціями; щоб крайові надбудови займалися патріярхальними справами в даній країні та втримували зв’язок з єпископатом своєї країни; щоб світова патріярхальна надбудова полагоджувала справи зв’язків з головою Української Церкви, Крилосом та ватиканськими чинниками. Ясно, що часом можливі деякі виняткові відхилення від тієї загальної організаційної схеми, яку ми бажали впровадити в життя.
Для втримування кращого зв’язку з членами-організаціями, президія УПСО почала видавати листок зв’язку — «Вісті УПСО». Вони виходили що три місяці, і в часі тієї каденції ми видали 13 чисел «Вістей». В них ми інформували членство про нашу працю та про ситуацію нашої Церкви і просили читачів про відгук. Ті читачі, які відгукнулися на появу цього листка, прийняли його позитивно.
Крім засідань президії (22) ми скликали спеціяльні зустрічі з патріярхальними діячами, а саме: 1) засідання приявних членів Головної Ради в Римі (17 лютого 1982 p.), 2) засідання президії УПСО та крайової управи в США в Детройті (8 березня 1982 p.), 3) конференцію з канадськими членами головної ради в Торонто (22 травня 1982 p.), 4) засідання в справі п’ятого з’їзду в Торонто (23 листопада 1984 p.), 5) нараду патріярхальних діячів у Філядельфії (16 березня 1985 р.) для обговорення напрямних для Патріярхального руху після смерти Патріярха Йосифа. Ця нарада відбулася в приязній та діловій атмосфері й подала деякі напрямні для праці патріярхальних товариств та УПСО.
Голова УПСО відбув кілька поїздок і виголосив кілька доповідей: На запрошення УКПО, в Лестері в Англії («Миряни та мирянський рух у світлі постанов II Ватиканського Собору», 19 червня 1982 p.); у Денвері та Клівленді («Київська Митрополія колись і тепер»); у Лондоні й Торонто («Завдання патріярхальних організацій»); у Детройті («Завіщання Патріярха Йосифа — спроба аналізи», 17 лютого 1985 p.).
Щоб поширити зацікавлення наших членів на деякі інші ділянки християнського життя, Президія УПСО влаштувала три симпозіюми: один симпозіюм на тему «Богословії мирянства» у Філядельфії (30 жовтня 1982 p.), два інші на тему «Українського екуменізму» (2 грудня 1983 р. в Торонто та 29 вересня 1984 р. в Пасейку). Мета цих симпозіюмів — поглибити релігійний дух та витворити атмосферу братньої приязні між католиками та православними.
Президія УПСО приготувала до друку деякі видання. Всі доповіді першого симпозіюму видано в книжечці п.н. «Богословія мирянства». Деякі доповіді з двох екуменічних зібрань опубліковані в журналі «Патріярхат» і чекають на окреме видання. Матеріяли ІУ Конгресу Мирян, який відбувся в Римі, видали ми в книжці п.н. «Українська Католицька Церква назустріч ювілеєві Тисячоліття». Вкінці, минулого року, видали ми книжку п.н. «Патріярх Йосиф» (Документи і матеріяли про смерть та похорони). Всі ці видання вийшли з метою поширити й поглибити серед мирян знання про справи та проблеми нашої Церкви. На жаль, вони не розходяться так, як повинні б. Тому УПСО мас поважний дефіцит в цій ділянці.
Сильне заворушення серед мирян викликала стаття в американському журналі «Ньюзвік». Ця стаття надмірно переяскравила деякі проблеми нашої Церкви і цим викликала серед загалу мирян збентеження та занепокоєння. Такі статті нам не помагають. Мусимо дивитися на них спокійно і керуватися розумом. Все таки мусимо бути чуйні на різні вістки в справах Церкви, бо ніколи невідомо, хто і чому їх пише, та скільки в них правди. Важко припускати, щоб американському журналові лежало дуже на серці добро Української Церкви.
Бажаємо ще підкреслити, що ми продовжували кожного року акцію висилки уродинових карток до Патріярха Йосифа. У першому році ми видали 20,000 карток. Коли ж виявилося, що не всі розійшлися, ми в наступних роках видали по 10,000 карток. Але й тепер не всі патріярхальні клітини виконали стопроцентово своє завдання, а деякі й досі не розчислилися за продані картки. Велика більшість клітин зайнялася солідно тією нашою спільною акцією.
ІІ. ЗОВНІШНІЙ ВІДТИНОК. До цієї нашої діяльности треба зачислити зв’язок з українським Римом, з Синодом української католицької ієрархії та з ватиканськими чинниками.
Свого часу патріярхальні діячі, що прибули до Риму, уважали своїм першим обов’язком поклонитися Главі нашої Церкви, Патріярхові Йосифові. Так було з нагоди його уродин в 1982, 1983 і 1984 роках, коли численні делегації відвідували нашого Патріярха. Так було влітку кожного року, коли голова УПСО приїздив на Вакаційний Курс при Українському Католицькому Університеті в Римі і при тій нагоді мав авдієнцію, сам або з деякими приявними діячами, інформуючи Блаженнішого про наші проблеми та вислухуючи його завваги.
Ми також відвідували в римі тодішнього коадьютора, архиєпископа Мирослава Любачівського, обидвох наших митрополитів, багато владик і порушували в розмові з ними актуальні справи нашої Церкви, головно в Англії та Польщі, як теж проблему участи чи виступу мирян на Синоді. Ми мали часті розмови з членами Львівського Крилосу та членами Т-ва «Свята Софія». Наш контакт з Патріяршою канцелярією втримували ми за допомогою листування чи телефонічних розмов, коли виникала потреба. Перебуваючи в Римі двічі на рік, ми відвідували теж Головний Заряд Чину ОО-Василіян та Сестер-Василіянок, ОО-Студитів та ОО-Салезіян.
Ми мали зв’язок з ватиканським Римом, себто з Конгрегацією для Східніх Католицьких Церков.
Відвідуючи Рим два рази кожного року, ми мали звичайно авдієнцію в кардинала В. Рубіна та в архиєп. Мирослава Марусина, що був спочатку заступником голови кодифікаційної комісії східнього права, а згодом став секретарем Конгрегації. В розмові з ним порушували ми наші актуальні церковні проблеми, головно справи нашої Церкви на Україні, в Англії та Польщі. Ми з’ясовували обидвом достойникам наше становище, одержували від них більше чи менше ясні відповіді, між іншим заяву про те, що багато справ залежить від самих наших владик.
Багато уваги й праці присвятили ми опрацюванню листів чи меморіялів до Святішого Отця, до Синоду та до кард. В. Рубіна. До Папи Івана Павла II ми вислали листа 25 травня 1982 р. з проханням стати в обороні нашої Церкви в зв’язку з листом патріярха Пімена; опісля 1 жовтня 1982 р. в справі Англії; 6 грудня 1982 р. вислали ми меморіял у справі східнього канонічного права; а 15 січня 1983 р. — в справі визнання українського патріярхату.
Дня 22 листопада 1982 р. вислали ми відповідного листа до кард. В. Рубіна в справі його листа до Патріярха Йосифа, а 2 грудня 1982 р. відкритого листа до єп. А. Горняка в цій самій справі.
Вислали ми теж кілька листів до синоду У.К.Ієрархії: у листі з 7 лютого 1983 р. ми порушили справу браку єдности в єпископаті, потреби визнання Ватиканом українського патріярхату, відзискання втрачених прав Синоду, справу Англії, прийняття цим Синодом рішень Архиєпископських Синодів, неправильної процедури при назначуванні єпископів. Дня 11 лютого 1984 р. в листі до Синоду ми знову заторкнули справу Англії та відсування Синоду від рішень у зв’язку із створенням нової єпархії в США. Дня 1 травня 1985 р. вислали ми листа до Синоду з побажанням мирян, а 2 травня 1985 р. — листа до Патріярха Мирослава Івана в одній важній справі.
Коли мова про зовнішні зв’язки, треба підкреслити, що УПСО є членом Світового Конгресу Вільних Українців, бере участь у пленарних засіданнях його секретаріяту, брало участь у ІV Конгресі СКВУ в грудні 1983 р. Тоді член нашої делегації, ред. М. Галів, був членом резолюційної комісії і в цьому характері запропонував включити до резолюцій прохання, щоб Апостольська Столиця прийняли цю резолюцію постанням з місць та довготривалими оплесками.
ІІІ. НАША ЛІНІЯ. У своїй діяльності Президія УПСО заступала певну лінію, і про це бажаю сказати кілька слів.
В кожній ситуації ми старалися не діяти нервово, поспішно й емоційно, а бажали насамперед одержати докладні інформації про дану справу і тоді щойно робити рішення, як діяти чи реагувати. Це важне головно тоді, коли приходять кризові ситуації.
Далі, займаючи становище до якоїсь справи, усно чи листовно, ми намагалися правильно розцінити наші власні сили, щоб не переступити границь можливого або, як говорять у нас, — «не пориватися з мотикою на сонце». При тому бажали ми завжди зберегти повагу й гідність нашої організації, пам’ятаючи про те, що ми християни, і про те, за яку справу змагаємося. Ми не хотіли теж легковажно або несправедливо оскаржувати когонебудь у чомунебудь.
Виконуючи постанову нашого статуту, який зобов’язує нас «докладати зусиль, щоб наладнати співпрацю з Єпископатом і Духовенством» (Арт. 76), ми старалися втримувати добрі зв’язки з нашими владиками, як проводом нашої Церкви, за допомогою листування, а, головно, використовуючи наше перебування в Римі на ділові розмови. Зустрічі, що їх ми мали з владиками під час синодів, напевно причинилися в великій мірі до витворення позитивної атмосфери й гармонії між зорганізованим мирянством та нашою ієрархією. При тому наша лінія була: не критикувати Святішого Отця, ні кардинала Рубіна, ні наших владик, хоч би ми і не у всьому з ними погоджувалися. Нашою ціллю було причинитися до співпраці отих трьох складників Українського Божого Люду — ієрархії, духовенства та мирянства — бо тільки тісна співпраця, взаємна пошана й гармонія між ними може принести користь Українській Католицькій Церкві.
Коли йде мова про практичну дію мирянства, ми бажали розмежувати функції нашої триступеневої організації — патріярхальних відділів, крайових управ та світової надбудови — щоб одні одним не перешкоджали і щоб не виконувати двічі тієї самої роботи. Наскільки нам вдалося довести цю проблему до свідомости патріярхальних діячів, покаже майбутнє. Але вона існує і є однією з дуже важних.
Нарешті, бажали ми скріпити мирянський дух, поширюючи поле нашої діяльности — згідно із статутом — на дві інші ділянки: поглиблення релігійного життя мирян та вивчення української екуменічної проблематики. Постала навіть думка створити Український Екуменічний Осередок. Ми зорганізували три симпозіюми, про що були звідомлення в пресі.
ІV. СМЕРТЬ ПАТРІЯРХА ЙОСИФА. Подія, що всіх нас глибоко засмутила й зворушила,— це смерть Патріярха Йосифа. Смерть особи, що скерувала нашу Церкву на шлях єдности, помісности й власного патріярхату, що зрушила мирян і спонукала їх глибше зацікавитися й зайнятися справами своєї рідної Церкви. Наш незабутній Патріярх завжди пригадував нам, що в його змаганнях не йдеться про почесть для його особи, а про тривалу установу для нашої Церкви. Пам’ятаючи про ці його слова, патріярхальні діячі опублікували в Римі «Заяву», в якій висловили біль з приводу смерти Патріярха, привітали його наступника, обіцяли йому повну підтримку, просили його поробити заходи про визнання Апостольською Столицею українського патріярхату і заявили, що вони «залишаються вірними нашому 20-річному змаганню за повноцінне завершення нашої Церкви в Києво-Галицькому Патріярхаті, зобов’язуються продовжувати і поширювати організовану мирянську працю» в тому напрямі.
В своєму «Завіщанні» великий Покійник говорить до нас словами: «І вас, мої возлюблені діти, благаю: ніколи не відкажіться від Патріярхату своєї страдної Церкви!»
Це ми стараємося робити, це наша програма на майбутнє: участь у змаганнях за єдність всієї нашої Церкви в цілому світі, за її помісність, за власний патріярхат.
