(Цей звіт друкуємо з незначними скороченнями)
У звіті за 1990 рік я постараюся порівняльними цифрами включити деякі інформації за 1989 рік. Цього року кінчається 15 років моєї праці у журналі. Протягом того часу доводилось чимало вчитися і переборювати багато труднощів, які завжди перед нами виринали.
Перебираючи адміністрацію, ми мусіли почати від початку і в першу чергу шукати за людьми, які погодились нам помагати у розбудові і поширенні журналу. Виїзд у терен і добір відповідних людей був для нас тою основною базою, на якій ми спирали нашу працю.
Наше 15-ліття можемо поділити на два окремі періоди. Перший — це 9-літній період нашого постійного росту і другий, у якому ми спостерігаємо спадок тиражу у нашому видавництві за останніх шість років до 1990 року.
У нашому рості ми досягнули тираж 4,000 примірників, що було для нас великим досягненням, коли порівняти із іншими видавництвами, що мають велику моральну і матеріяльну піддержку своїх організацій. Основними факторами, що допомогли нам у розбудові нашого журналу, — це присутність серед нас Патріярха Йосифа, який для усіх нас був тою рушійною силою у змаганнях за слушні права нашої Помісної Церкви. У наших початкових роках активність проводу мирянського руху була дуже великою допомогою.
Не підлягає найменшому сумніву, що великою допомогою була зміна на пості головного редактора. Від того часу журнал став найкращим оборонцем слушних справ нашої Помісної Церкви та став найкращим джерелом правдивої інформації про нашу Церкву, чим і здобув собі велике довір’я і авторитет. До речі, наш близький особистий і листовний контакт з читачами, передплатниками і відданими кольпортерами допоміг нам у поширенні журналу і здобуванні фондів.
Та прийшов час, якого треба було сподіватися, беручи до уваги дійсність нашого мирянського руху у діяспорі, у час повільного зменшення числа читачів, передплатників, а також кольпортерів. Нам не вдалося приєднати молодшого покоління. Сумно представляється справа кольпортерів. Чимало їх перенеслось у Божі засвіти, є п’ятьох кольпортерів, що перейшли вісімдесятку, а двоє з них після серцевої атаки. Відхід кольпортерів у Божу вічність — це не лише зменшення біля 1,000 примірників журналу, але втрата поважних фондів.
В останніх шістьох роках наш журнал зменшився до 3,300 примірників. Коли брати до уваги, що у тому числі є вже новий набуток з Польщі 35 примірників і України 260 примірників, то фактичний спадок у діяспорі за 6 років виносить біля 1,000 примірників.
Вже при кінці 1988 року ми висилали наш журнал до Польщі у дуже малій кількості. Знаємо, що звідти різними дорогами діставалися вони на Україну. У 1989 році ми вже кожного місяця висилали журнал до Польщі біля 20 примірників. У місяцях березні і квітні 1991 року адміністрація і редакція одержали масово листи із листопада і грудня минулого року. Висилка журналу на Україну з кожним місяцем буде рости. Ми одержали листа від близького співпрацівника св. пам. Блаженнішого Патріярха Йосифа, який пише: «Вже двічі був на Україні і приємно було бачити тут і там наш журнал. І хотять його мати і читати навіть усі попередні числа. В них не друкується релігійна література. А серед неї мирянський журнал має велике значення».
А дальше він пише: «Властиво єдиним живим тілом, що в якийсь спосіб несе ще ідеї мирянського руху, є тільки журнал «Патріярхат». Друковані листи з України, що були поміщені у журналі, найкраще віддзеркалюють ту велику місійну ролю, яку відіграє наш журнал на Україні.
Та це лише невеликий вступ до дальшої дії, це тільки початок. Перед нами стоїть велике і важливе завдання належно підготовити усі заходи для масової висилки журналу на Україну. Журнал як до Польщі, так й на Україну йде зовсім безплатно і до того великого фінансового вкладу ми мусимо бути приготовані.
У зв’язку із новою ділянкою висилки журналу до Польщі і на Україну ми негайно потребуємо допоміжної сили у адміністрації для полагодження важливих справ, пов’язаних із висилкою і листуванням.
У далеко кращому світлі представляється наш фінансовий звіт. Не зважаючи від поважного спадку тиражу і збільшених видатків, ми замкнули наш балянс з надвишкою у 1989 році $19,500, а у 1990 році з надвишкою $15,700. Основними причинами нашого успіху це підвишка ціни на журнал, як рівнож дуже вдала організація пресового фонду під кличем «Допомога висилки журналу на Україну» дала нам в обох роках 1989 і 1990 таку саму суму: $21,800. До того причинились не лише жертвенність наших передплатників, але також щорічна Коляда, переведена нашими кольпортерами. Поодинокі позиції прибутків і видатків найкраще віддзеркалюють нашу працю.
Наша позиція прибутків у 1989 році принесла $74,800, коли знову у 1990 році збільшилась на біля $20,000 і виносила $94,800. Підвишку ціни за журнал найкраще віддзеркалює зіставлення кольпортажу. У 1989 році кольпортаж приніс нам $38,400, то у 1990 році, хоч тираж дуже зменшився, приніс суму $55,500 (на $17,000 більше). Дальшою позицією нашого балянсу це передплата, яка в обох роках принесла понад $9,000 та дивіденда.
Коли приглянемося видаткам, то найбільшою позицією є друкарня, яка кожного року збільшується і у 1989 році виносила $22,700, а у 1990 році $26,500. Другою поважною позицією у наших видатках — це компютер чи склад матеріялів кожного року біля $9,000, пошта $6,000, висилка журналу за океан літаками — $6,500, адміністрація $4,700, кошт подорожей $5,700, ще є дрібні позиції як мистецьке оформлення першої сторінки, запас друків і різне — разом у висоті біля $5,000. Зіставлення видатків наглядно доказують, що ми повинні нашу господарку так наладнати, щоб вдержати наш запас найменше у висоті одного року витрат. Тільки в такий спосіб ми зможемо забезпечити продовження життя журналові.
У журналі працює одна особа, п. Марія Шумська, яка провадить картотеку і їх облік, як рівнож приготовляє цілу експедицію журналу. Це дуже відповідальна праця, яку М. Шумська добре виконує, за що складаємо їй сердечну подяку.
На двох наших з’їздах я просив про висилку подяки для наших кольпортерів, які виконують для журналу складну і нелегку роботу.
Не хочу їх тут вичисляти, однак на руки голови передаю імена і адреси усіх, яким прошу дуже вислати подяку за їх велику допомогу у поширенні журналу та збиранні фондів. Вже від шістьох років на засіданнях Крайової Управи порушую справу зміни на пості адміністратора, бо боюся, що могли б недоглянути певних наслідків, коли ми ту справу не зуміємо належно полагодити, а що важливіше, з нею не спізнитися. Знаю і вірю, що це не легка справа, знаю, який існує великий брак людей до праці у всіх наших організаціях. На становищі адміністратора журнала повинна бути ідейна, громадсько вироблена особа, яка бажатиме працювати навіть за винагородою. Не знаю, як ласкавий буде для мене Бог і скільки дозволить мені прожити, але я є згідний таку людину впровадити у працю, а навіть на якийсь час залишитися як дорадник чи допоміжна сила.
Ведення адміністрації журналу є досить складне і вимагає належної підготови. Тому прохаю нововибрану управу мою пропозицію взяти до уваги.
Дякую усім за співпрацю, а водночас бажаю новій управі, яку сьогодні виберуть, багато сил і успіхів для добра нашої Помісної Церкви і українського народу.
