Ми, закарпатські греко-католицькі священики, звертаємося до народу Закарпаття з приводу референдуму, що відбудеться 1 грудня цього року Божого 1991, який підтвердить Акт про незалежність України, проголошений Верховною Радою України 24 серпня 1991 року, скоро після провалу московського путчу більшовицької тоталітарної партократії, яка плянувала затопити в крові всяку свободу і демократію.
Для народу Карпатської України теперішній референдум по черзі буде другим. Першим конституційно законним референдумом в Карпатській Україні, тобто на Закарпатті, було всенародне голосування 12 березня 1939 року, коли русини-українці разом з іншими національностями тодішньої Підкарпатської Руси 92,4%-ою більшістю проголосували за незалежну Карпатську Україну, а зокрема русини-українці Закарпаття, при тім проголосували і перед цілим світом продемонстрували, що вони є частиною великого українського народу, який хоче жити вільно у своїй власній, ні від кого незалежній Українській Державі і що Карпатська Україна — є невід’ємною частиною української землі і майбутньої великої Самостійної Соборної Держави Українського Народу. В багатьох місцевостях подані голоси за незалежну Карпатську Україну становили 98%-100%, у більшості і в тих місцевостях в той святковий історичний день побіч синьо-жовтого замайорів ще й білий прапор. Надзвичайно цікаво і велично, що представники українського народу Закарпаття одностайно виступили як одна партія (Українське Національне Об’єднання), бо ніхто з них не мав наміру організувати ще якусь іншу партію. В цьому проявилася історично надзвичайна єдність представників закарпатського українського народу на чолі з Батьком нашого закарпатського національного відродження світлої пам’яти о. д-ром Августином Волошиним, греко-католицьким священиком, Президентом Карпатської України, замученим 11 липня 1945 року в московській Лефортовській тюрмі.
Тепер для нас, закарпатських русинів-українців і других національностей Закарпаття, слідує другий, але вже всеукраїнський референдум. Юридично він вже не потрібний, бо проголошення незалежности України Українським Парляментом — є юридично законним актом, на основі якого наша мати Русь-Україна вже існує як незалежна самостійна держава.
Але нам дається ласкавим Господом Богом в нашій славній історії перша можливість і велика честь, щоб кожний із нас в історичний день 1 грудня урочисто і святково підтвердив законний Акт наших обранців-парляментаріїв про незалежність України. Ми впевнені, що народ Карпатської України і на цей раз піде тими патріотичними слідами, які поклав наш народ 12 березня 1939 року без огляду на релігійну чи національну приналежність. Разом з патріотичними представниками Ужгородської міської Ради та інших патріотичних сил Закарпаття.
Зокрема ми, русини-українці Карпатської України, які належимо не до однієї релігії, повинні пам’ятати, що ми всі один народ, одна національна сім’я. Християнська любов повинна освідомити нас, що ми всі діти Божі, а національна патріотична любов повинна об’єднати нас як синів та дочок нашого великого українського народу. Цим ми будемо сповняти головну Божу заповідь любови до Бога і до нашого ближнього народу, як також і 4-ту Божу заповідь пошани і любови до батьків і до всього батьківського: батьківської мови і батьківської землі, пам’ятаючи слова св. Письма: «Хто про своїх не дбає, той віри відцурався; він гірший, ніж невірний» (1 Тим. 5, 7-8). Ще пам’ятаймо слова Христові, який каже: «Віддайте кесареве кесареві, а Боже — Богові» (Мат. 22, 21). Тепер для нас усіх нашим кесарем є Воля України, Воля рідного українського народу, парлямент нашої України, який закликає нас підтримати ним проголошений Акт про незалежність України.
Не за якусь «автономію» будемо голосувати, але за повну незалежність і самостійність всього народу України, в тому числі і закарпатських русинів-українців. Нащо нам лізти в якусь «автономію», коли вже існує законно проголошена Незалежна Самостійна Демократична Україна, яка гарантує повні і рівні права всім своїм громадянам.
Парлямент України 1 листопада 1991 року одноголосно затвердив повну рівноправність для всіх національностей нарівні з русинами-українцями. Вони вже свобідно говорять, читають, пишуть, вчаться, моляться на своїй рідній мові, співають свої національні гимни, вживають свою національну символіку, мають необмежене право культурно-національних зв’язків із своєю історичною батьківщиною. Це такі права, від яких краще немає ніде в світі. Шевченко за те, що посмів писати українською мовою, був засуджений на вічну каторгу. Старші люди пам’ятають, що перед Першою світовою війною і молитовники можна було друкувати тільки латинськими буквами. А в Україні тепер всяке порушення повної свободи національних меншостей карається законом. Немає терору ані з боку вигаданих «галицьких фашистів», ані з боку київських демократів.
«Автономією» баламутять людей ті антиукраїнські елементи, які до цього часу, як і їх попередники за довгі роки, проводили ворожу антиукраїнську діяльність, які кожного свідомого русина-українця вважали «буржуазним націоналістом», які «батькові» Сталінові помагали з одної віри в селі зробити дві, щоб люди гризлись; які три роки тому псами розганяли людей, які йшли молитись біля манастирської церкви в Бороняві біля Хусту, які, балакаючи про «рай на землі» без Бога, провели все суспільство до страшної кризи, а тепер за плечима інших антиукраїнських дільців потайки або явно всю вину згрібають на тих людей, які мирно виступають за демократичні свободи проти всякої тоталітарної диктатури і терору. Антиукраїнським силам коле очі, що національно свідомі наші брати галицькі русини-українці сталися П’ємонтом самостійної демократичної України. Таким чином вони стараються роздувати ворожнечу між самими українцями, неважно чи вони з ученим ступенем чи без нього. Жаліючи за «московським паном», антиукраїнські елементи готові виступати проти «київського пана», тобто проти України, аби бути дальше необмеженими закарпатськими панами, ізолюючи Закарпаття від України балачками про «автономію» та про непотрібний «статус спеціяльної самоурядної території», бо обласна територія із своєю обласною адміністрацією і є такою самоурядною територією.
Ми, священики, почуваємо себе відповідальними перед Богом і перед своєю Батьківщиною-У країною голосно закликати, щоб наші вірники і все закарпатське населення в цей великий Богом даний історичний час були чуйними на всякі підступи антиукраїнських елементів.
Одна чи друга бабка на селі не зі свого сну знає казати, що ніби Україна без Росії не може існувати, хоч Суверенна У країна з Суверенною Росією вже має двосторонній дружній договір і не тільки з Росією, але не як колонія, як це було віками дотепер, але як суверенна держава, яка за прогнозами авторитетних економістів буде одною з найбагатших держав світу.
Всі національності України на чолі з росіянами вже заявили, що вони будуть голосувати за незалежну Україну. Тим більше ми, українці, будемо голосувати так, як наші попередники в 1939 році, щоб у наших селах 1 грудня побіч синьо-жовтого прапора замайорів і білий прапор, будемо голосувати за Україну і за її Президента.
Чаша терпінь і жертв всього українського народу, як також і нашого закарпатського, заповнилася. Довго проливалася кров нашого народу. Тепер вже не повинна проллятися ані одна крапля. Бог призвів на безчисленні жертви народу і від України їх вже більше не бажає. Україна не має зовнішніх ворогів, а внутрішні вже не такі страшні. Цивілізовані люди повинні жити чесно і справедливо без війни, без кровопролиття. Ми, священики, тільки одне просимо всіх дорогих співвітчизників — не дати обманутися нікому.
Підписуємося за незалежну Суверенну Україну і одностайно проголосуємо за її незалежність, відразу совісно і чесно працюючи для добра всіх.
єп. Іван Марґітич з 21 священиками
