Управа Крайового Представництва Української Еміграції на Нижню Саксонію (Нідерзаксен), Німеччина, на свойому засіданні, яке відбулося дня 28 жовтня 1979 р. в Ганновері, з участю священиків обох українських Церков і представниці ОУЖ, застановлялась над святкуванням великого, всенаціонального ювілею — 1000-річчя Хрещення України.
У зв’язку з тим зауважено, що в роках 1978-79 з рамени українських Церков на чужині покликано до життя вже досить велику кількість ювілейних комітетів. Стверджено одначе, що всі ті комітети не мають всенаціонального завершення й діють сепаратно, не координуючи своїх плянів і дій, а тому виринає питання:
Чи зуміє українська еміграція, помимо своїх конфесійних, громадських і політичних різниць, відзначити цю велику річницю соборно, спільними й величавими імпрезами, чого сподівається і вимагає від неї воююча Україна і все українське суспільство?
Цього не спроможний зробити в сьогоднішних обставинах український нарід на Батьківщині. Натомість українська еміграція є спроможна і зобов’язана це зробити в заступстві українського народу в поневоленій Україні.
Цю історичну дату напевно використає московський уряд і Московський Патріярхат для піднесення свого престіжу в очах християнського світу. Російська еміграція, з благословення Архиєрейського Синоду Російської Православної Церкви за кордоном, вже створила свій ювілейний комітет з 25-ти осіб, який буде готовити з’їзди православного суспільства, виготовить збірники наукових праць, які відноситимуться до 1000-річчя Хрещення Руси, а також будуть старатися про спорудження храму й інших пам’ятників.
Тому поодинокі святкування 1000-річчя Хрещення України по різних митрополіях, екзархатах чи парафіях української діяспори, будуть дрібними подіями в порівнанні до плянів, які собі намітили чи то московський Патріярхат чи Російська Православна Церква на еміграції.
УАПЦ і УКЦ записались золотими літерами в історії боротьби української нації за її духове самоутвердження. Українські Церкви не скорились перед московським окупантом, але принесли величезні жертви в боротьбі за перемогу Христової Правди на українській землі.
Знаючи це, Москва рішила в червні 1971 р. на т.зв. соборі Російської Православної Церкви в Заґорську поробити всі заходи для того, щоб УАПЦ в екзилі підпорядкувати московській патріярхії, яка ще в 1685 році ліквідувала, за допомогою царського режиму, незалежність Української Православної Церкви. На згаданому «соборі» рішено також підтвердити насильне скасування в 1946 і 1949 роках унійних актів з Римською Католицькою Церквою, які були укладені в 1596 р. в Бересті і в 1646 р. в Ужгороді.
Стривожені за майбутність українських Церков і українського народу, звертаємось з синівською любов’ю і проханням до українських Ієрархій стати разом в обороні їхніх прав, взаємно порозуміватись в дусі справжнього і братнього українського екуменізму і спільно плянувати величаві святкування 1000-річчя Хрещення України, щоб тим запобігти московським плянам поновного фальшування української історії, що можна осягнути лише спільними зусиллями.
Звертаємось рівночасно до всіх політичних організацій і центрів, до суспільно-громадських і наукових установ і їхніх надбудов, а головно до Церковної Комісії при СКВУ, доложити всіх зусиль, щоб спільні святкування 1000-річчя Хрещення України були маніфестацією й доказом нашої національної свідомости і єдности для добра і потреб українського народу.
Ганновер, дня 28. жовтня 1979 р.
Підписи:
о. М. Іванців (УКЦ),
о. О. Ковальський (УАПЦ),
дипл. інж. Ю. Ковальчук,
Т. Пелех,
В. Терешкун (ОУЖ),
М. Кловак,
3. Терешкун.
П. С. Просимо редакції тих українських часописів, які цього Звернення не одержать безпосередньо, його передрукувати.
