19-21 вересня 1991 року в Мексиці м. Ґвадалагара відбулася Асамблея Світових Католицьких Жіночих Організацій, в якій вперше взяла участь українська делегація, а також представництво жіночих католицьких спільнот Литви, Польщі, Чехо-Словаччини, Угорщини.
На Асамблеї було представлено цілий ряд болючих для людей питань і ролі жінки в них: еміграція, екологія, економіка, дискримінація, алкоголізм, СПІД, неписьменність, наркоманія, старіння, технологія репродукції, мирянські рухи та інші. Особливу ролю було відведено жінкам Східньої Европи.
Дорога українська жінко!
Ти перенесла тягар боротьби за виживання страшного голоду 30-х років, трагедію вимушеної еміграції, русифікацію і асиміляцію, ти прикривала, ризикуючи своїм життям, катакомбну Українську Католицьку Церкву, ти дала світові свідчення героїзму і святости, за які цілий світ тебе тепер подивляє.
Стоїмо на порозі свого звільнення. Україна прийняла деклярацію про незалежність. Наші гарячі молитви є вислухані. Прийшов час великої і радісної праці, щоб ми могли достойно привести своїх дітей в світову християнську родину, обернутися лицем до Бога, з любов’ю до ближнього, а не озлобленістю на ворога.
Звертаємось до тебе від імени жінок-делегаток Асамблеї Світового Союзу Католицьких Жіночих Організацій.
Виборюймо право української дитини на життя, на чисте повітря, воду й харч.
Відроджуймо кращі традиції нашої національної школи, української християнської родини.
Не допускаймо до міжконфесійної ненависти, яка зруйнує душі наших дітей. Не шукаймо того, що нас різнить, а те, що нас єднає, інакше щодня даватимемо поцілунок Юди. Лікуймо один одного любов’ю.
Чуйно бережім наш прекрасний український східній обряд, який єднає нас, українців, православних і католиків, робить нас державним народом і є предметом захоплення цілого світу.
Плекаймо з душах наших дітей священичі і монаші покликання, щоб не забракло робітників у нашому винограднику.
Любім і шануймо наш церковний і демократичний провід, щоб не насміхався над нами ворог.
Відроджуймо наші жіночі союзи, Марійські дружини, пресу для єднання у спільних справах виховання дітей, допомоги потребуючим, плекання культури житла і побуту.
Дорога українська жінко! Ти, що живеш на Україні і в далекій землі, радій, бо ми вже не самі. Ми входимо в світову родину християнських народів і маємо право своєю мовою разом славити Господа і благовістити мир усім народам.
Радіймо, що Христос є нашим наріжним каменем, і на ньому наша будівля буде міцною.
Будуймо Святий Храм Господній на українській землі, будуймо житло для Нього в наших зболілих зруйнованих душах.
Будуймо і спішім, бо НАШ ЧАС ПРИЙШОВ!
Леся Крип’якевич
