17 вересня 2019 р. Б. Високопреосвященному владиці Борису Ґудзяку Архиєпископу Філядельфійському для українців, Митрополитові УГКЦ у США 810 North Franklin Street, Філядельфія (Пенсильванія) 19123-2005
Слава Ісусу Христу!
Ваше Високопреосвященство, дорогий митрополите Борисе,
Від імені Управи Українського Патріярхального Товариства в США та редакторів нашого часопису «Патріярхат» я хотів би висловити кілька думок щодо викликів, які стоять перед нашою Церквою в Америці, а також пропозицій з приводу наших можливих дій у відповідь на них. Оскільки ми покладаємося на максимальну прозорість і прагнемо розширити дискусію з приводу відповідних питань як серед духовенства, так і серед вірних, то робимо це у формі відкритого листа, який сподіваємося опублікувати у нашому журналі та, можливо, ще десь.
Ви закономірно згадаєте, що з 1979 року (а в своїй попередній формі з 1966 року) наше Товариство турбувалося про визнання статусу патріархату для Української Греко-Католицької Церкви. Упродовж останніх десятиліть воно фокусувалося на плеканні еклезіяльної зрілості, котра є передумовою згаданого статусу. Починаючи з 2002 року, «Патріярхат» видається в Україні. Ми організовували круглий стіл про релігію та етнічність у Нью-Йорку в 2010 році (ви ласкаво вділили свої привітання учасникам цієї події), конференцію про журналістику у Львові в 2012 році і колоквіум про Церкву в діаспорі в Оттаві у 2015 році. Ми продовжуємо працювати над підняттям рівня свідомості наших мирян щодо нашої ідентичності як Церкви Києво-Візантійського обряду у єдності з Престолом св. ап. Петра.
Вважаємо за потрібне зосередитися на трьох нагальних справах: освіті духовенства, молоді та взаємодії зі світом.
1. Освіта духовенства
А. Проблема: Ми маємо три семінарії у Північній Америці (жодна з них не розташована біля нашого єдиного Інституту Східно-Християнських Студій), небагатьох семінаристів і мінімум священичих та монаших покликань. Наші пастирі сформовані великою мірою в інституціях латинського обряду. Через понад 50 років від появи «Orientalium Ecclesiarum» наше духовенство й вірні ще мають виробити повну свідомість власної еклезіяльної ідентичності.
Б. Поради: Забезпечити, щоби всі семінаристи навчалися Київської богословської традиції, а також української церковної історії. З належною увагою до догматичних різниць слід забезпечити використання відповідних православних ресурсів. Налагодити ближчу співпрацю між нашими семінаріями та Інститутом Східно-Християнських Студій ім. Митрополита Андрея Шептицького у Торонто. У довшій перспективі – консолідувати наші північноамериканські семінарії.
2. Молодь
А. Проблема: Загальновідомим є те, що ми «втрачаємо» молодь. До певної міри це неуникне явище в сучасних соціокультурних умовах Західного світу. Соціологічне дослідження, проведене останнього місяця в США Українським католицьким університетом, забезпечить ясніше бачення ситуації.
Б. Поради: Дослухатися до молоді. Вчитися говорити її мовою. Плекати довіру. Запитувати їх, чого саме вони прагнуть у духовному вимірі, а також чому вони знайшли або не знайшли те, що шукали, в нашій Церкві. Часто те, що виштовхує людей із Церкви, може стати тим, що спонукає їх повертатися. Дозвольмо молодим людям вирішити, як найкраще донести їм Євангеліє.
3. Взаємодія зі світом
А. Проблема: Наша Церква стоїть перед небезпекою перетворитися на своєрідне ґетто, Церкву іммігрантів, у ліпшому випадку – пристановище на половині шляху до цілковитої асиміляції з американським суспільством.
Перш за все, багато наших іммігрантів не перебувають у Церкві. У міру того, як іммігранти та їхні нащадки стають цілковитими американцями, вони можуть залишати нас заради «більш американської» Церкви або ж – і це явище усе більше поширене – взагалі покинути Церкву. Ми не можемо надалі покладатися на те, що наші люди залишаться в нашій Церкві, бо вона українська, або тому, що їхні батьки перебували в ній.
Б. Поради: Пам’ятати, що наша Церква є українською, передусім тому, що вона пропонує українське києво-візантійське розуміння американської дійсності. Як така, вона може притягувати людей різного етнічного, культурного, мовного та расового походження. Але це можливо лише за умови, що вона залишатиметься соціально та культурно відкритою до суспільства, в якому живе.
І духовенство, і вірні можуть висловити свої міркування щодо того, як наша Церква може здійснити свою унікальну євангелізаційну місію в Америці. Збереження архівів та студії минулого нашої імміграції можуть забезпечити добре підґрунтя для виконання цього завдання.
Це не означає ані творення еклезіяльного ґетто, ані укладення компромісу з культурою, котра усе більше байдужа, а часом і ворожа. Натомість йдеться про взаємодію з американською культурою, про ставлення перед нею викликів і навіть про її трансформацію.
Ми переконані, що наша Церква повинна ангажуватися у названі вище питання. Наше Товариство, спільно зі своїми друзями і дорадниками в США, Україні та по всьому світі, стоїть у готовності працювати з Вами, нашою єрархією та духовенством.
З молитвами про Божі благословення у Вашому служінні Церкві та людям, Ваші у Христі Андрій Сороковський, президент Ольга Алексич, секретар Микола Керницькй, скарбник Ілля Лабунька, о.-проф. Марко Морозович, Богдан Трояновський, Роман Васьків, президент-емерит Рома Гайда.
Володимир Мороз, редактор «Патріярхату»
Ліда Мідик, заступник редактора,
Анатолій Бабинський, редактор (2009-2018)
Копія: Патріархові Святославу Шевчуку, Верховному Архиєпископу Києво-Галицькому, митрополитові Київському
