Львів-Крехів, 1-10 вересня 1998 року
Дорогі в Христі Священнослужителі, Монахи й Монахині
та Миряни Української Греко-Католицької Церкви!
Закінчуючи наш цьогорічний, одинадцятий за рахунком. Синод Єпископів УГКЦ бажаємо привітати усіх Вас, поділитися з Вами нашими радощами й турботами та вказати на справи, якими ми займалися. Але перш за все хочемо звернути нашу й Вашу увагу на працю Патріяршого Собору, який передував нашим синодальним нарадам.
При Божій помочі в день відкриття Синоду, в неділю, 30 серпня 1998 р. Б., завершилася друга сесія Патріяршого Собору. Час проведення цього Собору є дуже важливий, з однієї сторони, залишивши за собою жахливі часи комуністичного панування, в період відродження нашої Церкви, утвердження нашого самостійного, незалежного державного життя, а з другої сторони, коли готуємося до нового тисячоліття, до Великого Ювілею 2000-ліття від народження нашого Господа й Спасителя Ісуса Христа. На схрещенні таких вагомих дат, посеред бурхливого сьогодення шукаємо напрямних на стабільну. плодовиту майбутність. Синод чекає на пропозиції Собору, які після остаточного синодального опрацювання будуть оприлюднені й подані вірним нашої Церкви як офіційні напрямні до дії. Якщо все відбуватиметься згідно з представленим на Соборі календарем, протягом пів року ці пропозиції повинні послужити для загального добра нашої Церкви.
Собор ствердив багато недоліків в нашому житті у різних галузях, починаючи від церковної і закінчуючи економічною. Нашу землю по рабовласницькі! використовувано, наш народ позбавлено почуття власної гідности. Як наслідок — значна деградація вартостей. Жахливе минуле залишило глибокі рани на тілі й душі цілого народу. Але не зважаючи на такі глибинні перевороти, через які пройшла наша суспільність в Україні, всього не знищено. З великою радістю ми могли ствердити на Соборі, що не дивлячись на рани минулого, залишилося ще дуже багато життєвої радості, щирого зацікавлення відбудовою руїн і розбудовою духовного життя.
Поруч із членами УГКЦ в Україні ми, з великим задоволенням, побачили представників нашої Церкви з поселень усієї земної кулі. Як і на першій сесії Собору, так і тепер, можна було не тільки констатувати, але й духово відчути єдність наших вірних, незалежно від того, де вони мешкають та діють.
Тема Собору — «Роль і місце мирян в Церкві» — дуже на часі. Миряни в Церкві — це велика сила, завдяки якій можливе церковне життя. Миряни приймали участь у житті Церкви вже з перших років її існування. Не вийняток і наша Українська Церква. Крім звичних апостольських та харитативних занять, миряни становили велику частину мучеників та ісповідників св. віри, вони створювали обставини, серед яких в часах переслідування, в новітніх катакомбах могли відбувати своє служіння священики. Й тепер серед нових обставин свобідного життя, потреба дії зі сторони мирян не перестала бути важливою, не зменшилася, а радше навпаки. Тепер миряни повинні взяти на себе ще більше труднощів та відповідальностей, бо діло освячення світу та душ в умовах свобідного життя не менш важливе і різноманітне.
Єдність віросповідання, якою втішалися всі делегати Собору, не є єдиною для цілого нашого народу. Багато говориться про об’єднання наших вірних в одну єдину Церкву, як це було на початках історії християнства на наших землях, але мало здійснюється у цьому напрямку. Міжконфесійні протистояння на будь-якому рівні повинні припинитися. Нашим спільним ідеалом мусить бути одна вселенська Церква в одному рідному патріярхальному устрої.
Сам Синод, крім звичних звітів та процедур, перевірив працю різних синодальних та патріярших комісій. Зроблено деякі зміни в особовому складі синодальних комісій та визначено завдання кожної комісії до наступного Синоду. Багато уваги присвячено літургійним справам. Синод поручив літургійній комісії — важливість якої підкреслює та обставина, що це єдина комісія, існування якої вимагає церковний закон — випрацювати плян обнови літургійного життя нашої Церкви. Церква найкраще проявляється в своєму літургійному житті, але воно не сміє бути тільки зовнішним виявом, а повинно стати нормативним для молитовного й щоденного життя вірного члена Христової Церкви. Синод з великим стурбуванням ствердив, що через розсіянність наших вірних по цілому світі, внаслідок різних політичних чи соціяльних причин, дуже багато з них не забезпечені духовною опікою, якої, з повним правом, очікують від своєї рідної Церкви. Через брак відповідного священичого персоналу та фінансових засобів, через розкиданість по континентах не легко до всіх них добратися і всіх їх обслужити. Але Синод постановив присвятити цій справі дуже багато уваги, щоб ніхто не залишався позбавлений душпастирської опіки. Поруч з недостатньою духовною опікою на теренах неохоплених існуючими структурами нашої Церкви, єпархіями та екзархатами. Синод також з великим жалем ствердив, що в багатьох випадках нашим вірним насильно накидається чужі богослужбові та народні звичаї, внаслідок чого люди відчужуються. Таким чином наша Церква втратила і продовжує втрачати вірних. Синод буде робити заходи, щоб протидіяти такому церковному та національному прозелітизмові. Синод передискутував справу служіння одружених священиків за межами України та одностайно вирішив звернутися до відповідних церковних властей з проханням розв’язати її.
Велику частину свого часу Синод присвятив дискусіям на тему «Тотожність УГКЦ у лоні Вселенської Церкви». Тематика була представлена у наступних аспектах: історичному, богословському, церковно-правовому, літургічному. богословському, церковно-правовому, літургічному та екуменічному. Наша Церква в Україні, після примусового довгого сну пробуджується до нового життя. В цьому процесі обнови велику прислугу можуть принести наші громади на поселеннях, які критичний час провели у нормальних обставинах церковного існування. Роки переслідувань обумовлюють потребу такої перевірки самосвідомості, бо протягом багатьох десятиліть, а то й століть, неприятелі нашої Церкви бажали знівечити нашу свідомість та життєздатність. В родині помісних Церков, які з’єднані у Вселенській Церкві довкруги єпископа Риму, наша Церква має своє місце і завдання, про що. у свій час, говорив ще Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький.
Зібрані на Синоді Владики привітали Святішого Отця з 20-літтям папського служіння та Главу нашої Церкви Блаженнішого Патріярха Мирослава з 60-літтям священства.
Вам усім шлемо свій сердечний привіт та благословення.
Благословення Господнє на Вас!
Любомир Гузар
Єпископ-Помічник Глави Української Греко-Католицької Церкви
