Громада Української Греко-католицької Церкви у місті Києві, Братство Найсвятішого Серця Христового звертається до Верховної Ради України з проханням висловити своє відношення до нашої Святої Церкви і до тих проблем, які штучно створюються навколо питань, пов’язаних з життям історичної Церкви Руси-України в місті Святого Володимира.
Загально відомо, що кінець 30-х років і початок 40-х років XIX століття ознаменувались забороною нашої Святої Церкви на Великій Україні. Частина священнослужителів перейшла до Російської синодальної Церкви, значну частину царська влада кинула до в’язниць, а якась частина формально прийняла Римський обряд, але були й такі, які продовжували душпастирську працю нелегально, терплячи переслідування.
1905 року Указ російського імператора Миколи ІІ про свободу віровизнань подав надію на легалізацію нашої Церкви, але це сталось тільки 1915 року, коли в місті Києві було дозволено діяльність греко-католицької громади. А в 1921 році засновано Братство Найсвятішого Серця Христового, діяльність яких була припинена совєтською владою на початку 30-х років.
Під час гітлерівської окупації відновлюється діяльність греко-католицької громади, що припиняється в червні 1942 року в наслідок заборони її діяльносте нацистами.
Остаточна заборона нашої Церкви сталась на чекістському Львівському Соборі, підтриманому сергіянським Московським Патріярхатом в березні 1946 року.
Після Заяви Єпископату Української Греко-католицької Церкви про вихід з катакомб і легальну діяльність Господь благословив відкриту діяльність наших громад у Києві.
В наш час безконечні домагання громад отримати храми не находять ніякого відгуку. Зрозуміло, що як діти Божі, приналежні до істинної Церкви Христової,
спокійно сприймаємо всі утиски і гоніння, як і наші предки.
Але коли мова йде про відродження України як держави, нам би не хотілось, щоб все це виглядало як фікція і уподібнювалось до «державности» 20-х років нашого століття.
Ми бачимо Україну, як правову демократичну державу, в якій з належною увагою ставляться до прав людини.
Поки ж що ми є свідками продовження закоренілого ставлення до нашої Української Церкви.
Як останній факт такого відношення — заборона відслужити поминальну Божественну Літургію по Велетню української культури Івану Франку 28 травня 1992 року в церкві Святого Миколая на Аскольдовій Могилі.
Настоящим ми звертаємось до Верховної Ради України з проханням передати нашій громаді один з київських храмів і цим покласти край ганебним фактам переслідувань і релігійної дискримінації.
Від імени громади:
Настоятель Ігор-Ілія Онишкевич III, ЧСВВ
Диякон Олександр-Климентій Соколовський III, ЧСВВ
29 травня 1992 року, місто Київ
