Високопреосвященні і Преосвященні Владики, всесвітліші і всечесні отці, преподобні монахи і монахині, дорогі в Христі брати й сестри, учасники другої сесії Патріяршого (Всецерковного) Собору Української Греко-Католицької Церкви.
В дуже скрутний час нашої історії на зламі двох століть XVI і XVII, коли над нашим народом і Церквою нависла загроза цілковитої заглади, наша Церква і народ український зродили відважних людей — Владик нашої Церкви, що відважилися на доленосний крок — поєднання з Апостольською столицею і Вселенською Церквою. Не їх вина, що подальші історичні події склалися так, що це поєднання вороги нашої Церкви і народу поступово нищили, де тільки вдавалося загарбати нашу територію. Останні) острови — Галичину і Закарпаття більшовицька потуга загарбала остаточно в 1944 р. і вже в році 1946 знищила і ці острівці нашої Церкви. Знищила брутально, фізичною силою, офіційно, але не знищили в дусі. Церква продовжувала жити в катакомбах і, за Божим промислом, жила в діяспорі. Не зважаючи ні на які труднощі і жертви, Церква вижила, що є доказом того, що Божа рука постійно чувала над нами. Омофор Божої Матері, так шанований нашим народом в празнику «Покрови», говорить нам, що ми були під святою опікою і «ворота пекельні не одоліли нас».
На зламі двох тисячоліть II і III наша Церква знову переживає величезні труднощі. Роздертий конфесійно, внаслідок втручання злих сусідів і власного нерозуму, наш народ втомився від цих чвар і прагне розв’язання духовної кризи. Беручи до уваги подібність ситуації в нашій історії в століттях XVI і XX, ми, священики, диякони і вірні Коломийсько-Чернівецької єпархії Української Греко-Католицької Церкви вважаємо, що настав час і склались обставини так, що наша Церква і наш народ повинні знову видати зі свого лона відважних церковних і державних мужів, які мусять зважитися на рішучий крок. Цим кроком має стати остаточне оформлення нашої Церкви, як Церкви Української Помісної з Патріяршим правлінням. Сформувавши наш Патріярхат, ми зможемо повести подальшу працю в тому напрямку, щоби об’єднати всі здорові сили в Україні і діяспорі в рамках екуменізму, щоби створити Єдину Помісну Христову Церкву в Україні.
Дорогі делегати Собору. Історія накладає на нас важкий, але і почесний обов’язок, а історичний момент нашої державної незалежности і 2000-літній ювілей християнства дають нам сприятливу нагоду довершити цей обов’язок. Нащадки нам не простять, не простить Найсвятіший Ювілянт, Син Божий Ісус Христос, якщо ми, ради страху юдейського і через байдужість нашу, станемо вичікувати ще сприятливішої нагоди. Її може більше ніколи не бути.
Ми не сміємо змарнувати цієї нагоди!
Хай ласка Божа, так щедро злита на наш многостраждальний народ на кінець II тисячоліття в дарованій нам незалежносте Церкви і держави, буде запорукою успіху нашого чину.
