Священиче Товариство св. Андрея європейської области відбуває щороку свої сходини з традиційною вже програмою, яка триває три дні: духовна обнова, день богословської думки і внутрішні справи Товариства та душпастирювання. Досі такі сходини відбувалися найчастіше у Маквілері біля Штрасбурґу, в Мюнхені, Зальцбурзі, Римі, Л’єжі тощо. Цього року Товариство відбуло свої сходини в Югославії, в найстаршому греко-католицькому осідку в Европі — в крижевській єпархії разом зі своїми членами тієї ж єпархії. Наші сходини, як і сам вибір місця, мали свої особливості. Найперше, на нашу просьбу такі сходини відбути в Крижевцях прийняв дуже радо і гостинно Владика крижевської єпархії Владика Славомир. До нашого Товариства і наших сходин він поставився дуже прихильно і запропонував нам взяти участь у священичих реколекціях , які саме в той час мали відбуватись для священиків його єпархії від 20 до 23 серпня під проводом знаменитого хорватського проповідника і редактора тижневика «Глас Конціля» — Жівка Кустіча. Очевидно, хоч ми всі слов’яни належимо до одної мовної родини, таки по-хорватському нам зрозуміти науки було не під силу. Ситуацію врятував о. Р. Мизь, перекладаючи нам рівночасно з великою терпеливістю при помочі відповідного авдіоапарату всі науки.
Для тих, хто вперше міг побачити єпископську резиденцію і собор в Крижевцях, ця історична будівля і вся маєтність робить велике враження. Це, ніде правди діти, таки найбільший об’єкт східнього обряду в Европі з великою вже історією і минувшиною. Про це говорять численні старі портрети єпископів і недавно зорганізований музей, яким опікується василіянка-сестра Ольга. Всі інші об’єкти наші по різних державах Европи включно з Римом величиною не дорівнюють крижевській посілості. Резиденція може помістити понад 200 людей! Будинок і маєтки є свідоцтвом щедрости австрійських цісарів до Церкви східнього обряду. Велика шкода, що цей колись живий центр нашої церкви призабувся, частинно з нашої вини, і сьогодні немає спроможностей його належно відремонтувати. Великий будинок з господарськими завідуваннями та полем вимагає ремонту і постійної опіки. Пильними і дбайливими опікунами і сторожами тієї історичної пам’ятки є сестри-василіянки — хорватки, які мають свій манастир біля собору, клопочуться полем і хазяйством цілий Божий день. В самих Крижевцях є дуже мале число католиків східнього обряду і це єдиний негатив для цього цісарського дарунку — його далеке положення від решти своєї пастви. Але чи сьогодні відстань у двісті-триста кілометрів є такою поважною віддаллю? Тому цей давній наш центр починає за стараннями теперішнього Владики Славомира оживати.
Ремонт собору відбувся тому кілька років за допомогою Блаженнішого Йосифа. Ремонт цілковито занедбаної єпископської резиденції відбувається за допомогою групи т.зв. «Фоколяріні», які своїм коштом направили чимало ушкоджених часом місць. За Владики Славомира вперше по дуже довгому часі його священики почали відбувати в резиденції свої реколекції, соборчики тощо. Коли упорядкується доволі велика бібліотека й архів, цей будинок може бути місцем для студій, конференцій, курсів тощо. Це плянує Владика Славомир, і нам треба йому фінансово допомогти. Дотеперішні опікунки цього центру сестри-василіянки будують тепер новий дім (теперішній почав гризти гриб, і він замалий для їхніх потреб та доброго приміщення для новіціяту. І їм потрібна негайна поміч, щоб те діло завершити чимскоріше.
Нас усіх було біля сорока священиків, з Европи приїхало, на жаль, тільки сім членів нашого Товариства. В Европі священики, здається, старіються тілом і духом, а молодих мало. Навпаки, в крижевській єпархії бачиться велику кількість, більшість, молодих священиків. Найстарша віком єпархія — наймолодша силами! В наших сходинах враз зі священиками з інших європейських країн, брало участь 18 священиків. Ми могли нашу програму виконати в пополудневих годинах перед вечерею, не нарушуючи програми реколекцій, яка була обширна і багата на зміст: чотири духовні науки і одна проповідь на кожній ранішній Літургії, тричі часослов, Панахида кожного вечора.
Крижевська єпархія не є однорідна під національним оглядом, як і вся Югославія. Є в єпархії три національні групи: хорвати, русини і українці. Літургійною мовою є старослов’янська, а в наших часах поодинокі групи почали вживати своєї рідної мови. Ми почувалися вдома! Серед хорватів-священиків є кілька, що говорять плинно по-українському. Це ті, що студіювали в Римі. Велике число сестер також говорить по-українському. Цю мову деякі з них вивчили ще у Львові перед війною, де вони робили свій новіціят. Інші вивчили українську мову в Римі на праці біля Блаженнішого Йосифа. Між священиками є гарна дружня атмосфера і замилування до хорового літургійного співу. Є добрі співацькі голоси і знають чимало творів різних композиторів. Це вже сталося своєрідною традицією і молоді співацькі сили її продовжують.
На наших сходинах між реколекційними науками ми продискутували ряд справ: нові напасті на особу Митрополита Андрея і як на них реагувати, наші церковні проблеми, синод, Тисячоліття хрещення Руси-України, доля нашого Товариства і ін.
В часі реколекцій ми пережили одну історичну хвилину 22 серпня. До крижевського собору перенесено прах першого єпископа тієї єпархії Владики Трифона Василія Божічковіча, ЧСВВ.
Зроблено це в 200-літню річницю його смерти.
Похований він був у тодішній своїй резиденції в місцевості Ґорній Ткалець. Тепер зроблено ексгумацію за дозволом церковних і державних властей (без ніяких труднощів). Останки костей і того, що осталось з архиєрейських риз єпископа, зложено у малій труні у підземній крипті крижевського собору, де спочивають вже два крижевеькі архиєреї: Няраді і Шімрак. Під звук дзвонів собору у великій процесії усіх присутніх на реколекціях священиків на чолі з Преосвященним Славомиром з участю Владики Сеґеді, з ректором Загребської духовної семінарії о. Іваном Павковічем (студіював у Львові) труну внесено зі співом «Святий Боже» в собор. Посеред собору серед квітів і зелені стояв великий портрет великого єпископа, що його мощі спочили в катедрі, яку він вистарався для католиків східнього обряду.
Єпископ Божічковіч народився в 1719 році в Клострі недалеко від Крижевців. Студіював в Загребі вступив до чину отців-василіян, студіював в Римі богословію і в 1744 р. став священиком.
Викладав більше року філософію у Львові, і потім став прокуратором чину св. Василія в Римі. В 1757 р. вертається до Хорватії і душпастирює як парох у Радотовічіна в районі Жумберк. Був номінований генеральним вікарієм єпископа Палковіча і по його смерті в 1759 році цісарева Марія Тереса номінує, а Апостольський Престіл потверджує його єпископом. Він вистарався, щоб була створена крижевська єпархія, що потвердив Папа Пій VІ. Єпископ Божічковіч взявся енергійно розбудовувати новостворену єпархію. Він посилає своїх священиків на студії до Риму і до новоствореної духовної семінарії у Барбареум (1775) і відновляє свою семінарію в Загребі. Відкриває школи в Кошіце і в Мерзлім Полі, творить нові парафії. В 1773 році відбуває перший і єдиний Синод всіх грекокатолицьких єпископів на полудневім пограниччі Австро-Угорщини. Помер 9 травня 1785 року. Був великим єпископом тієї слов’янської землі східнього обряду.
Перенесення його праху до крижевського собору мало в собі багато символіки і викликало в присутніх багато різних глибоких почувань фактом, що всі священики єпархії взяли участь в цьому врочистому моменті, а присутніми були також священики львівської і перемишльської єпархії — члени нашого Товариства. Про життя єпископа Василія говорив по Панахиді о. Микола Кекіч (тепер ректор духовної семінарії в Загребі на місці хворого о. І. Павковіча). Він пише свою докторську дисертацію про життя і діяльність єпископа Василія. Торжественне «Вічная пам’ять» відспівано тричі трьома напівами: хорватським, русинським і українським (галицьким).
Закороткий був час, щоб пережити можна було всі ті незабутні хвилини на хорватській гостинній землі в славній крижевській єпархії. Чи не забута вона між нами? А скільки вузлів любови, співпраці і взаємодопомоги мучило нас в минулому, незважаючи на простір і політичні складці нераз обставини. В історії тих взаємин і духовної єдности сходини Товариства Священиків св. Андрея у серпні 1985 року і участь його членів в перенесенні мощів єпископа Божічковіча будуть світлою подією і пам’яткою.
