До елегати католицьких чоловічих організацій із Австрії, Гани, Ірландії, Литви, Люксембургу, Румунії, Уганди, України та Франції спільно працювали над темами, що стосуються питань нової євангелізації, в рамках зустрічі організації Unum omnes, яка тривала 31 серпня – 6 вересня в Люксембурзі. Україну, а саме Фонд святого Володимира, під час нарад представляв редактор «Патріярхату» доктор Володимир Мороз.
Однією з ключових тем цьогорічної зустрічі Unum omnes парасолькової організації, тобто об’єднання католицьких організацій різних країн стала «Роль мирян у євангелізації глобалізованого суспільства». Саме їй присвятив свою ключову доповідь представник Гани Фосуаба Аквасі Менсаг Банагене. Він, зокрема, акцентував:
«Християни не є кимось на зразок членів клубу. Вони – ретранслятори вчення свого Господа Ісуса Христа і як такі мали б непокоїтися, коли не осягають своєї мети. Якщо миряни в минулому зазнавали невдач y поширенні Благої звістки, то тепер час для Unum оmnes провести їх шляхом коригування своєї діяльності для того, щоб бути істинними вісниками Христа. У цьому й полягає суть нової євангелізації. Братися за цю справу не пізно. І якщо ми усвідомлюємо, що неспроможні до її виконання, то це тому, що досі не переймалися належним чином студіюванням вчення Церкви».
Соціальна доктрина Католицької Церкви – це скарб, покликаний допомагати мирянам у справі євангелізації суспільства: від побутового рівня до різних сфер національних та глобальних економіки і політики, переконаний доповідач. Також представник Гани зачепив важливе негативне явище, яке можна спостерігати в житті християн різних країн, – роздвоєння:
«Миряни мусять зробити вибір між стандартами «світу» і своїм християнським покликанням. Вони не можуть одночасно відповідати двом вимірам, бо не можуть одночасно бути християнами і не бути ними. Якогось третього шляху для християн немає».
Доповідь представника Гани, а також звіти представників кожної країни-учасниці зустрічі Unum omnes спонукали учасників на неформальну дискусію, яка ще раз показала, що умови для нової євангелізації та праці мирян на її теренах доволі сильно відрізняються у Західній Європі, Східній Європі та Африці. Першу охоплює постконфесійна секуляризація додаткові докази для цього учасники нарад могли почерпнути з доповіді люксембурзького професора Георга Геллінґсгаузена на тему «Католицька Церква у Люксембурзі» та відвідин місцевих храмів. Для представників Східної Європи, у тому числі України, рефлексії над таким становищем стали важливим досвідом, навіть уроком того, як упродовж неповного століття християнська духовність і культура щораз більше затиралися, а їхні голоси ставали все менш чутними в публічному дискурсі. Відверто кажучи, Східна Європа спостерігає за цими процесами з побоюванням: чи нас очікує те ж саме? Та все ж таки християни в Західній Європі – велика сила. Вони з певною надією дивляться на розвиток Церкви на сході континенту, ба більше цілком готові ділитися своїм досвідом і підкріплювати конкретні проєкти в різних країнах.
Натомість, якщо брати до уваги слова учасників з Гани та Уганди, африканське християнство перебуває на підйомі і за вмілого підходу багато звершень у нього ще попереду. Якщо дивитися з такої точки зору, то і Західна, і Східна Європа можуть дечого навчитися в своїх африканських братів і сестер у Христі. Можливо, серед перших рис, на які варто звернути увагу, є довіра між духовенством та вірними, незарегульованість ініціатив і конкретика проєктів. Але треба добре пам’ятати, що відкриття християнського садка чи школи, досвід успіху конкретної громади в організації дозвілля для своїх дітей і молоді, у тому числі фестивалів це саме ті малі кроки, завдяки яким можна євангелізувати через практику цінностей краще, аніж через деякі абстрактні речі з формулюваннями «посилити, покращити, запобігти». Зрештою, християни України мають добре пам’ятати, що вони живуть у набагато ліпших умовах, аніж, скажімо, 30 років тому, і в набагато ліпших, аніж християни Уганди, де навіть забезпечити католицьку школу зошитами проблема. Але кращі умови — це й більші можливості та більша відповідальність. Це заклик до активності й нагадування, що лінивство – гріх!
Загалом збори Unum omnes стали доброю нагодою для католицьких середовищ різних країн щодо обміну досвідом і втілення спільних планів. Окремо варто зазначити, що майже кожен учасник цьогорічного зібрання запитував представника України про стан справ у нашому суспільстві, в нашій державі у світлі російської агресії. Світ цікавиться Україною і готовий допомагати. Але нашим найважливішим завданням є те, щоб і самі українці цікавилися Україною та дбали про неї в дусі християнської відповідальності за спільне благо.
Unum omnes, як запевняють його теперішній президент Едді Праг із Гани та генеральний секретар Сіімус МакДональд з Ірландії, відкритий до співпраці з організаціями католицького чоловічого руху.
Вебсайт організації: http://www.unum-omnes.org/
