Революція Гідності – так часто називають події в Україні кінця 2013 – початку 2014 року – не закінчилася, вона триває, бо, як всі довкола повторюють: «Нічого не змінилося». Якщо поглянути на причини виходу людей на Майдан, то чітко зрозуміло, що вони полягають у кричущій нерівності та несправедливості, котра й випливає з цієї нерівності, і є породжена нею. Значною мірою йдеться також про нерівність фінансову, про економіку, бо власне бажання «гідного життя», що часто є тим самим, що й «забезпеченого життя», викликає незадоволення більшості, котра уможливлює революцію.
Революція, безперечно, є воланням про зміни, а українське суспільство потребує багатьох реформ, змін, в тому числі й зміни підходу, розуміння, ставлення до грошей, до багатства. Чітко видно, що за останні два десятиліття ставлення до матеріальних благ не набуло того вигляду, за якого можливий позитивний розвиток країни. З одного боку маємо непомірне нагромадження багатств одними виключно для себе самих, з другого – невміння іншими будувати «нормальний» бізнес чи взагалі будь-який бізнес, підприємництво, заробляти гроші, а не просто отримувати зарплату (ця друга сторона є пережитком, негативним спадком радянської системи господарювання). Просто кажучи, є олігархи і нема середнього класу. Зростаюча прірва між багатими та бідними.
Оскільки причини плачевного стану лежать у двох площинах, тож і виправляти треба обидві. Як ставлення до грошей багатих, так і ставлення бідніших. Бо викривлення першого породжує нерівність і несправедливість, викривлення другого – заздрість, а два разом – багато інших гріхів, що руйнують нашу, в цьому випадку українську, спільноту.
Рівність і гідність нерозривні з поглядом людини (внутрішнім і зовнішнім) на іншу людину – кожну та на всіх в цілому. Вони також формують «температуру» суспільства. Нормалізація цієї «температури» залежить не лише від права, законодавства, але й від моралі, етики, зокрема християнської, в головах людей. Хто і що може та повинен робити для того, щоби суспільство дотримувалося слів пророка Ісаї: «кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись» (58, 6-7)?
Це завдання стоїть перед християнами усіх часів, тим більше сьогодні, інакше нам і надалі не уникнути постійного зачарованого кола революцій, незадоволення своїм станом і станом країни, ми постійно тікатимемо в інші землі, що «течуть молоком і медом».
Католицька Церква, яка у своєму соціальному вченні дуже багато місця відводить питанням економічним, сигналізує, що ми, християни, мусимо мати правильне розуміння економіки та процесів у ній, інакше ризикуємо зробити її знаряддям зла. Ігнорувати не можна, адже гроші, праця, самореалізація стосуються всіх і можуть служити як освяченню, так і падінню.
Роздумуючи над цими направду фундаментальними питаннями про рівність і гідність, ми вирішили поговорити з людиною, котра є фахівцем у економіці та управлінні, з людиною величезного життєвого досвіду (88 років, радник багатьох урядів різних країн, співзасновник Давоського економічного форуму меценат, українолюб), людиною, котра особисто знає найбагатших осіб цієї епохи, котра знає про гроші більше, ніж інші, але залишається на «безпечній» відстані від них, – Богданом Гаврилишиним.
– Пане Богдане, хочу трохи пофілософувати з вами про рівність та нерівність людей, зокрема, в плані фінансовому. Ця рівність практично недосяжна. Які, на вашу думку, причини цього?
– Бачите, в більшості країн різниця між бідними та багатими дуже велика. Лиш у деяких державах ця нерівність не є суттєвою. Наслідки такої різниці надзвичайно негативні. На мою думку, джерело цього явища – спотворений капіталізм, який наразі є домінувальною економічною системою практично в цілому світі. Називаю систему спотвореною, оскільки єдиною цінністю в ній є гроші, тоді як людина не має жодної цінності. Сам термін «людські ресурси» – доказ цього. Це абсолютно негуманний термін, який виник у США, але досить швидко поширився і в інших мовах, зокрема українській. У нормальній економічній системі повинен бути термін «людський капітал».
– Глобально беручи, економіка і політика – це інструменти, які визначають життя кожної окремої людини. З вашого досвіду, чим вони частіше є: добром, справедливістю, милосердям чи навпаки?
– В деяких країнах економіка і політика виступають інструментами справедливості, частково навіть добра. До прикладу, охорона здоров’я як складова державної політики може виступати інструментом милосердя. Держави, які витворили позитивні політичну та економічну моделі, мають чотири ключові характеристики. По-перше, в них є повна політична свобода; по-друге, певний рівень економічного добробуту для всього населення; по-третє, існує соціальна справедливість в сферах освіти, охорони здоров’я, пенсійного забезпечення і, по-четверте, є симбіоз із біосферою чи радше співжиття з навколишнім середовищем, аніж його експлуатація та забруднення. Країни, які відповідають зазначеним характеристикам, – Австрія, Німеччина, Норвегія, Швеція, Швейцарія і частково Польща. До слова, досвід саме цих держав вивчають учасники програми «Молодь змінить Україну» Благодійного фонду Богдана Гаврилишина. Це ключова довгострокова програма нашого фонду, яка стартувала з кінця 2012 року і щороку набирає обертів. Основна мета цієї програми – створення критичної маси молоді, яка є рушієм змін і може здійснити трансформацію України. Повертаючись до переліку цих країн, слід сказати, що Польща відповідає названим мною характеристикам не повною мірою, але ця країна пройшла чотири різні трансформації: з початку 1980 років інтелектуали стали вільними людьми, за ними слідували робітники («Солідарність» Леха Валенси), згодом почалася економічна трансформація (так звана «шокова терапія» Лешека Бальцеровича), далі трансформація політичного ладу за часів президентства Александра Квасневського як передумова членства у Європейському Союзі. Крім цього, серед членів ЄС Польща є тією країною, яка докладає найбільше зусиль для наближення України до Євросоюзу та її майбутнього членства в ньому. Тож слід звертати увагу на її досвід.
– Попри те, що політика й економіка тісно пов’язані, це не завжди погано. В яких країнах такий симбіоз працює на все суспільство і яким чином?
– Такі країни є. Наприклад, Японія, де працівників не сприймають як «людський ресурс», де різниця в заробітних платах між найменш кваліфікованими робітниками та головами правління невелика. Це існувало, допоки США не «зіпсували» такий стиль управління. В часи надзвичайно стрімкого економічного розвитку Японії, починаючи з 1962го і до кінця 1980-их, спілкування між людьми базувалося на довірі, а не на контрактах. Люди були зосереджені більше на співпраці, аніж на жорсткій конкуренції. Працівників наймали до компаній на все життя, тому людей сприймали там як основний капітал. Такий стиль управління, така форма стосунків між людьми закорінені в цінностях японського народу, сформованих релігійною та філософською спадщиною, а також навколишнім середовищем. Домінувальною релігією серед японців є синтоїзм, в основі якого лежить співіснування багатьох богів, а людина – лише частина живого, тому вважаться частиною суспільства, частиною робочої групи, а не чимось унікальним. Саме тому в Японії домінує прагнення до співпраці. Крім того, японці запозичили з Китаю в період між IV та VI століттями конфуціанську філософію, якій притаманні дисципліна, порядок і зобов’язання. Японія – це група островів з гористою місцевістю та дефіцитом родючих земель. Для ведення сільського господарства там необхідно було будувати канали для іригації. Саме конвергенція цих трьох умов створила в Японії згадані вище цінності.
– Для одних людей гроші та бізнес – єдина мета життя, для інших метою життя є змагання за багатство, вони сприймають це як гру, в якій гроші – кінцевий результат. Ви знайомі з багатьма дуже заможними людьми з усього світу. Чим для них є гроші, бізнес?
– Між багатими і бідними є різниця. Якщо узагальнити, то в чому її найкраще видно, в яких рисах характеру? Можна робити узагальнення, але вони правильні лише для частини багатих та частини бідних. Багатії досить часто егоцентричні, доля бідних їх не цікавить, хоча серед них трапляються й щирі філантропи. Серед бідних частіше зустрічаються люди більш чесні, моральні, релігійні. Є відмінності між ставленням до названих речей (статків і власної справи) у різних культурах чи країнах. Про це я частково згадував, описуючи ситуацію в Японії. Ставлення до статків і власних справ досить відмінні в різних культурах та цивілізаціях, про що слід писати у окремій статті.
– В Україні маємо проблему: трішки дуже багатих і дуже багато незаможних. Які основні кроки слід зробити негайно, щоби змінити таке співвідношення, щоб уможливити появу середнього класу?
– Різниця між дуже багатими і дуже бідними в Україні нагадує ситуацію, яка склалася в США. Є багато речей, які необхідно змінити, аби кількість людей середнього класу помітно збільшилася: треба радикально зменшити рівень корупції, ефективним інструментом чого може стати дерегуляція; слід забезпечити право власності, а це вимагає очищення судової системи, щоб не було замовних судових рішень; необхідно змінити податкову систему – оподатковувати не працівників, а ресурси та забруднення навколишнього середовища внаслідок діяльності підприємств; треба змінити економічну систему, щоб люди стали найважливішим активом підприємств, а не просто ресурсом; потрібно провести глибоку децентралізацію в такий спосіб, аби кожна громада могла оподатковувати своє населення, обирати власні органи самоврядування та формувати виконавчі органи. Цей процес має бути ідентичним і для областей. Держава повинна оподатковувати громадян лише для потреб оборони, зовнішньої політики і транспортної інфраструктури, що сполучуватиме всі області країни. Зазначене вище означає, що Україна повинна стати децентралізованою. Нагадаю: в Швейцарії, яка є прикладом справжньої прямої демократії, згадані умови децентралізації створюють велику лояльність до держави, відкидаючи бажання будь-якої частини країни об’єднатися із сусідніми державами (Німеччиною, Францією, Італією). І це попри той факт, що франкомовні кантони – на кордоні з Францією, німецькомовні суміжні з Німеччиною, а італомовні – з Італією. В Україні слід змінювати структуру економіки, а не тільки економічну систему, припинити субсидування старих секторів економіки (вугільної промисловості, чорної металургії тощо). Натомість необхідно полегшувати створення та управління малих і середніх підприємств. Цікавий приклад можливостей для цього: група молодих людей створила в Донецьку координаційний центр, який розробляв детальні плани перебудови економіки області, а не її відбудови/відновлення. Головою цього центру є 25-річний хлопець. Взагалі Україні буде замало реформ лише в кількох сферах, її треба трансформувати докорінно.
– «Багатство не може бути благословенним, допоки в світі існують бідні». Як гадаєте, чи слушним є такий вислів?
– Вислів слушний. А ще додав би, що для багатьох заможних людей в Україні багатство не є благословенням, оскільки вони стали певною мірою «невільниками» своїх грошей. Вони не люблять людей, вони їх бояться, будують величезні маєтки, оточені мурами, часом колючим дротом, мають безліч охоронців, пересуваються спеціальними автомобілями. Вони не є щасливими людьми. Я не відчуваю до них ненависті, мені їх шкода…
– Пане Богдане, щиро дякуємо за те, що поділилися з нами власними думками та досвідом!
Підготувала Ліда Мідик
