Інтерв’ю Блаженнішого Патріярха Йосифа
у французькій телевізії 16 червня 1983 року на другому каналі
На поставлене питання про значення Східньої Католицької Церкви серед православного світу можна б відповісти словами папи Урбана VIIІ, які він сказав до нас, українців, в 1632 році: «Пер вос меі Рутені Орієнтем конвертендум сперо». Цими словами папа висловив виразну надію, після 40-літнього досвіду відновленої церковної єдности в нашім народі, що при помочі Східньої Католицької Церкви він могтиме осягнути єдність Христової Церкви, що розірвалась в 1054 році. Через з’єдинені східні Церкви, наче через міст, твориться зв’язок із східніми православними Церквами.
В чому полягає цей зв’язок? Найперше, думаю, у взаємопізнанні. Через розкол в одинадцятому столітті, а потім через несприятливі політичні обставини між Сходом і Заходом не було зв’язку, за винятком кількох коротких подій, як Ліонський і Флорентійський Собори. Звідси постало взаємне незнання, яке перемінилось у взаємну ворожнечу.
При помочі католицьких східніх Церков почалось те взаємопізнання. Латинська Церква почала відкривати, що Східня Церква — це Церква Отців з великою і глибокою богословією, що вона має свою окрему Літургію, базовану на св. Письмі й писаннях, поетичних творах Отців, що в цій Літургії є незвичайні скарби для думки, богопочитання і життя в Бозі. Може найважче було зрозуміти для латинян окрему структуру східніх Церков, тобто її еклезіологію, яка не була юридичною, але бачила в Церкві Містичного Христа — Божу Родину, а з тим окремий правопорядок зі своїми патріярхами, які колись творили з Петром одність у вірі й братолюбії, зокрема в часі перших семи церковних Соборів, які всі відбулись на Сході.
1000 років тому постала патріярхо-рівна, хоч і без патріяршого титулу, помісна Церква Руси-України у канонічнім зв’язку з Римським Престолом, очолена київськими митрополитами. Вони безперервно визнавали примат і зверхність Римського Престолу, хоч при цьому не переривали своїх традиційних зв’язків з роз’єднаним Константинополем. Для київського християнства розуміння Вселенської Церкви, в першу чергу як цілости Містичного Тіла Христа, було вище понад юрисдикційні суперечки і роздори. Це був той екуменічний дух приязні і вселенськости, який став зрозумілий знову по II Ватиканському Соборі. Ми, з’єдинені, відновивши в ХVІ столітті зв’язок з Петровою скалою, бажаємо того об’єднання і працюємо для нього. І це є друге важне значення Східніх Католицьких Церков серед православних. Ми є тими екуменістами в кращому значенні цього слова. Багато з нас пролили свою кров і тим стали, за словами Тертуліяна, тим сім’ям для з’єдинення. На жаль, в минулому за наше бажання і працю для єдности ми зазнали прикрощів від православних і латинників. Не зважаючи на те, ми були і є свідками церковної єдности, творцями екуменізму і апостолами з’єдинення Церков.
На нашім поєднанні з Римом Схід може переконатись, що в з’єдиненні є збережені всі права, правопорядок, Літургія, благочестя і всі традиції Східніх Церков, отже, нема місця на думку, що обряди є нерівні чи меншевартісні й тому подібне. На поміч цьому прийшли постанови II Ватиканського Собору, зокрема Декрет про Східні Церкви, що вони кермуються своїми традиційними установами-патріярхатами, чого ми домагаємось вже чотириста літ.
40 років тому безбожний режим примусив нашу Церкву в Україні зійти в катакомби. Для рятування її і взагалі християнства на Сході Европи треба скріпити її та інші помісні Церкви, які стоять в авангарді оборони Католицької Церкви, щоб вони могли сповнити їхнє післанництво й їхнє свідчення — «Щоб всі були одно».
П.С. Французька телевізія, передаючи про побут Папи Івана Павла II,
також подала інформації про Українську Католицьку Церкву і Патріярха Йосифа.
Подано короткий перебіг життя Патріярха Йосифа.
Інформації були передані без жодних перекручень.
