«Особливої значности і ширшого зацікавлення набуває портрет, коли його зроблено не з людини звичайної, а з особи високопоставленої понад її окруженням – “мужа волі і чину” і коли до того ще й сам вигляд тієї особи імпонує виразом величности, ума і доброго серця. Такі особи вже за життя належать до історії, а їх постаті, увіковічнені в портретах і монументах, мають право на почесне місце в Національнім Пантеоні їх націй»1.
Частина ІІ
Андрей Шептицький очима Михайла Бойчука
Над портретуванням Андрея Шептицького активно працював, перебуваючи у Львові на початку 1910-х років, ще один талановитий стипендіат Владики, засновник української школи монументального живопису Михайло Бойчук. Чимало написано про трагічну долю цього митця, розстріляного 1937 року, а також про свідоме нищення його творів. Невідомо, чи Бойчук створив викінчений портрет Митрополита, проте процес творення цього образу відображають кілька начерків олівцем, що тепер належать Національному художньому музею в Києві (один), Львівській національній картинній галереї (сім) і Національному музею у Львові (один). Ще одна пам’ятка зберігається у приватній колекції.
У змалюванні Митрополита митець оперує лінією, образ формує чистими великими площинами, уникає деталей та мінімальними засобами шукає найбільш характерного, пізнаваного. І це йому вдається. В кожному ракурсі голови портретованого – у три чверті, в анфас – перед очима постає монументальний лик Андрея Шептицького, який переносить нас до пам’яток давнього іконопису. В літературі також є інформація про портрет Андрея Шептицького на іконі Михайла Бойчука «Покрова Богородиці» 1912 року зі збірки Петра Лінинського (нині в колекції НМЛ).
Образ Андрея Шептицького в творчості Олекси Новаківського
«Ваша Ексцелєнція зволять повірити мені, що здаю собі справу з історичної ваги хвилі тоді, коли маю честь компонувати портрети Вашої Ексцелєнції. Для нашого народу нема єще портрету, який би відповідав історичному значінню. Вірю в те, що не лиш малярське заінтересовання для незвичайного моделя, але також відчуття національної конечности та історичної достойности позволить мені розв’язати композицію портрету, як його в думках своїх виджу»2.
Наймасштабніше, найбільш проникливо змальований Митрополит на майже двох десятках живописних творів та понад двох сотнях рисунків, серед яких не лише портретні композиційні начерки, але й великоформатні завершені твори. Образ Його Екселенції наскрізно присутній у творчості маестро впродовж двох десятиліть (1913–1934 рр.) пошуку, зі слів художника, «твору натхніння». Навіть у начерках чи в кількох дивом уцілілих малярських полотнах простежується невпинна праця митця над портретом, «в якім хочу представити те, що в сій проблемі передумував … до розв’язання композиції портрету Князя Церкви і владики сердець. Потягає мене трудність портрету …, в якім завданням буде не сама зовнішня сторона подібности …, а малярське представлення самої композиції, виведення в інтерпретації моєї краски і власної лінії сих вальорів історичної достойности, які хочу знайти в такому портреті, що повинен мати цінности, не пов’язані з часом … Життя кожного коротке, а не є легко знайти такий вираз, що переконав би по сотках літ і замкнув все, що потрібне для розуміння життя і праці моделя…», писав у 1930 році Новаківський. Саме цими ємними судженнями живописця й пояснюються особливі зображення Владики, які не є звичними класичними портретами, а тим невпинним від моменту зустрічі з Шептицьким і майже до кінця життя митця різним творчим, переважно символіко-алегоричним осмисленням його феномену: «Князь Церкви» (1915, 1919 рр.), «Мойсей» (1915–1919 рр.), «Тяжкий сон» (1920 р.), «Йордан» (1920 р.), «Владика» («Проведіння») (1929–1930 рр.), «Митрополит у чернечій рясі» (1930–1931 рр.) та інші.
Звісно, лише добре знання моделі, напрацьоване в численних різноракурсних начерках постаті, голови Андрея Шептицького, уможливлювало подальші узагальнення зі збереженням індивідуальних характеристик портретованого. Такі промовисті шкіци олівцем або чорнилом, як: «Митрополит у кріслі», «Портретна студія до образу Митрополита», «Портретний начерк Митрополита» (1913–1914 рр.), «Начерк погруддя Митрополита», «Начерк голови Митрополита», «Композиційний начерк до портрету Митрополита у кріслі» (1915 р.), «Портретний шкіц обличчя Митрополита під час розмови» (1916 р.), «Начерки до портрету митрополита Андрея Шептицького» (1931 р.) та інші. «Маємо цілу низку студій до портретів Митрополита. Є вони доказом, якою важною мистецькою проблємою була для маляря ця тема. А вкладав він у цей портрет не тільки величність Владики, але й те, …, що найшло вираз у мистецькій ґльорифікації не лиш минувшини, але й теперішности», зазначав Володимир Сас-Залозецький.
Живописна композиція «Князь Церкви» (уже втрачена), якій передували також два олійні ескізи (їх місцеперебування тепер невідоме), опрацьована Новаківським у кількох рисункових варіантах. Уперше митець звернувся до неї 1915 року, тоді як Шептицький був ув’язнений в Росії, звідки й доповнювальна авторська назва «Шкіц з пам’яти». Також цього року випав 50-літній ювілей Митрополита, що стало додатковим стимулом для виконання репрезентативного портрета, задуманого митцем ще від 1913 року.
На цій роботі Андрей Шептицький сидить, змальований до колін, в архиєрейських ризах у митрополичому кріслі на тлі пишного інтер’єру барокової церкви. Постать, закомпонована справа, з ледь нахиленою вперед головою та хрестом у правиці, вражає масивністю, підкресленою, за враженнями очевидців, глибоким тоном колориту. Далі ліворуч на столику – розгорнена книга, митра і хрест. Вираз обличчя «трохи строгий і разом сумовитий», поглядом портретований активно контактує з глядачем. Поза тим, що портрет виразно репрезентативний, «нема тої неприступности і дистансу, які бувають звичайно в того рода портретах. Бачимо, що артистові знову в першій мірі ходило не про передачу репрезентативного штафажу (хоч і він не поминений), а про передачу особистости і духово-психічних рис характеру. Артист не конструює портрету зверху у глибину, тільки навпаки – внутрішні прикмети складаються на зовнішній вигляд. Про портретовані особи Новаківського можна сказати, що «їхня душа будує собі відповідне тіло»»3.
До цього вдалого, надзвичайно глибокого першого програмного твору над образом владики Новаківський повертався у 1919-му і в 1929–1930 роках. 2012 року родина Святослава Гординського передала до НМЛ рисунковий портрет на полотні 1919 року, що є пізнішою авторською версією твору 1915 року. Живописний варіант 1929–1930 років під назвою «Владика» («Проведіння»)», що вважається шедевром пізньої творчості художника, який зберігався в приватній збірці, був знищений у 1940-х роках. Наближеними до нього є також два збережені малярські твори ескізного характеру з датуванням 1913-м і 1924 роком, де Владика сидить у кріслі в соборі Святого Юра.
Також пам’ятного 1915 року Новаківський створив промовисту композицію «Мойсей», де в старозавітному пророкові впізнаємо портретні риси Шептицького. Малярський твір нині входить до збірки Музею митрополита Андрея Шептицького у Львові. Пам’ятка виділена серед інших зображень Митрополита й ретельно проаналізована ще 1934 року Сас-Залозецьким: «Одною з найбільше характерних рис тої доби – це потенціювання психічної енерґетики лиця в одних і тих самих типах. […] Доходить воно до того, що маляр творить надіндивідуальний тип як втілення психічної і фізичної сили. Таким надіндивідуальним типом є «Мойсей». У ньому можна ще розпізнати риси подібности Митрополита, та це вже не портрет, а передача деяких надіндивідуальних ознак, як цього вимагала постать Мойсея. Чоло картини виповнене могутнім погруддям Мойсея. Тим витинком, який розпирає своїми монументальними пропорціями рями, викликана ще сильніша ілюзія могутности постаті. Мойсей зійшов із скелистих гір, які тягнуться за ним, і нам здається, що він іде, звернений до нас. Цей рух зазначений палицею з держалом, яке він держить у сильно стисненій руці. Фронталізм цілої постаті і погляд, просто звернений, надають йому вигляду незломної суворости. А закінченням цієї крицевої законности формальних засобів зображення є голова Мойсея. Очі набрали якоїсь надземної пророчої суґґестивности. Їм можна вірити, що доконували чудес»4.
Останнім малярським портретом Його Екселенції став твір «Митрополит у чернечому одязі» 1930–1931 років, де Андрей Шептицький уособлює образ святого, «стоїть майже у фронтально-візантійській суворости зпереду. У протилежності до його спокійної постави весь краєвид розбурханий, майже експресіоністично-орнаментальний. Таким чином фігура і краєвид творять дві окремі частини картини – наче живуть своїм життям. Фігура не стоїть у природнім витинку краєвиду, бо він є тільки експресіоністичним тлом, від якого відбивається гієрично підхоплена постать»5.
Любов Волошин у книзі, присвяченій дослідженню ролі Андрея Шептицького в житті та творчості Олекси Новаківського, підсумувала: «Праця над цим образом [Митрополита] була фактично однією із програмних тем у його творчості. Художник талановито виразив в цих творах не тільки свій особистий, сповнений глибокої шани і вдячности стосунок до Митрополита, але й значною мірою втілив у його портретах високий суспільний, морально-етичний ідеал свого часу. […] Портрети Митрополита, що їх створив Олекса Новаківський, не мають собі рівних серед аналогічних у тогочасному галицькому малярстві ні за кількістю виконаних варіантів цього образу, ні за рівнем їх мистецького виконання. Ніхто з-поміж сучасних Новаківському живописців не зумів досягти такої, як у його творах, масштабности ідейно-образного звучання портретів Митрополита і такого рідкісного поєднання монументальної узагальнености образу із точністю та глибиною індивідуальної психологічної характеристики портретованого. В мистецькій інтерпретації О. Новаківського образ Митрополита завжди овіяний маєстатом його високого духовного і суспільного рангу і водночас перейнятий теплотою безпосереднього почуття та неповторним чаром його особистости»6.
У 1920-х роках репрезентативний живописний цілофігурний портрет Андрея Шептицького в церковному інтер’єрі виконав художник-емігрант із Великої України Петро Холодний. Постать Митрополита в митрі, єпископському облаченні зміщена вправо, майже фронтальна, ледь розвернена вправо. У правій руці – хрест, ліва тримає жезл. Характерний нахил голови, зосереджений вираз обличчя, поглядом портретований контактує з глядачем. За постаттю зліва, дещо в глибині – єпископське крісло під балдахіном. Твір експонували на виставці, однак його вважають втраченим. Старе фото роботи дає нам загальне уявлення про цю пам’ятку, але унеможливлює повну її характеристику.
У 1920-х роках також портретував Митрополита Андрея відомий дипломат і митець за покликанням граф Михайло Тишкевич (1857–1930 рр.). Великий живописний портрет його авторства (розміри 110×84 см) 1928 року був переданий Шептицьким до НМЛ 1932 року, однак знищений 1952-го.
До портретування Андрея Шептицького в другій половині 1930-х років долучився також учень школи Олекси Новаківського, живописець, стипендіат Владики, уродженець Тернопільщини Михайло Мороз. Після завершення навчання в Парижі та подорожі Італією цей митець від 1935 року багато часу проводив на Святоюрській горі, а впродовж 1937–1939 років навіть проживав у митрополичих палатах. «…так тоді, перебуваючи в духовній орбіті Великого Митрополита, міг я постійно студіювати цю надзвичайну індивідуальність», писав у спогадах Мороз. Тоді ж на прохання Митрополита він малював портрети українського духовенства, зокрема отця Йосифа Сліпого як ректора Богословської академії у Львові. А 1937 року виконав відомий «Портрет Митрополита Андрея Шептицького під час Служби Божої». Передвоєнні роки були для митця періодом творчого злету, та й близькість до свого добродія, спільне перебування й активне спілкування, зокрема на мистецькі теми, сформували гарні умови, додали Морозу сміливості взятися за портрет Владики, про створення якого залишив спогади сам митець: «Я часто бачився з Митрополитом Андреєм і слухав Його розмов і дискусій, наук і проповідей на протязі майже двадцяти літ. Я був наочним свідком, як Він молився, відправляв, постив, умертвлявся, терпів… Це все проймало мене до глибини душі. Через три роки я майже щоденно служив Йому до св. Служби Божої (співаючи) і приймав св. Причастя з Його священних рук. В часах молитви лице Митрополита Андрея було іншим, ангельським, святим, особливо ж коли по освяченню Предложених Дарів Він молився до Св. Духа, або в часі «Отченашу», як Він, піднісши руки вгору, могутнім голосом вимовляє: «Отче наш»…[…] Тоді то я змалював той священний момент «Отченашу», як наш Великий Святець і Національно-Духовий Пророк, піднісши руки к’Небесам, молиться за нарід свій і всіх і вся. З того часу той образ стався центральним і найціннішим моїм твором поміж трьома тисячами образів в усій моїй понад півсторічній мистецькій праці».
Михайло Мороз зобразив майже повнофігурну сидячу постать Андрея Шептицького, лівим профілем з похиленою головою й піднятими в молитві руками, в ясному облаченні, що за колоритом поєднується з сивиною Владики і формує немов невагомий образ. Як писав про це сам автор: «Його тіло було тоді якесь астральне, немов надземне!». Загальну містичну атмосферу портрета посилює світло від двох свічок і лампи, що стоять на столику, з образом й розгорненою книгою перед Митрополитом.
Цей портрет Мороза був не єдиним. 1952 року зі збірки НМЛ знищили ще дві пам’ятки, одна з яких, імовірно, була виконана від час перебування митця у Підлютому й залишалася в родинному маєтку Шептицьких до 1945 року – до того часу, коли отець Климентій Шептицький передав її як депозит до НМЛ.
Були знищені також два портрети Владики, акварельний та олійний, авторства ще одного учня школи Олекси Новаківського і стипендіата Андрея Шептицького – Василя Дядинюка. Ці роботи були створені орієнтовно в 1930-х роках.
Було б надзвичайно цікаво бачити портрети Митрополита Андрея, намальовані митцями-самоуками. Втім про їх існування знаходимо лише згадки в літературі чи епістолярії. Той самий Вороний у примітці до своєї публікації про відомі до 1926 року портрети Владики писав: «Дуже хвалять за подібність до оригінала портрет, зроблений ділєтантською, але талановитою рукою о. Косановського з Залужа»7. А самоук Никифор (Ничипор) Коваль із Рівненщини, долею якого переймався Андрей Шептицький, у листі 1935 року до свого благодійника писав: «Тепер я намалював другий портрет Вашої Ексцелєнції».
Постать Андрея Шептицького знаходимо й у творах станкової графіки. У символічному образі постає Митрополит в лінориті Олени Кульчицької 1916 року «Пастир і вовки», де художниця висловлює власні й загальнонаціональні переживання за Владику в неволі. Петро Обаль виконав «Портрет Митрополита Андрея Шептицького» в техніці деревориту, але цю роботу знищили комуністи.
Знаємо, що існували й портрети Шептицького, створені в останні роки його життя. Початком 1940-х був датований уже тепер втрачений твір «Митрополит Андрей» Осипа Куриласа, відомий за репродукцією в тогочасній періодиці. Цю роботу експонували на ІІІ виставці «Спілки праці українських образотворчих митців» 1942 року у Львові. Раніше, в 1930-х, художник також створив відому широкому загалу великодню листівку з портретом Митрополита Андрея, який благословляє. Ймовірно, що в ті самі роки кілька портретів Шептицького виконала Марія Водзіцька (1878–1966). Так у збірці НМЛ до 1952 року зберігалися два такі живописні твори: один у депозиті отця Климентія Шептицького, другий у депозиті монастиря отців-студитів. Нині відомий лиш один невеликий шкіцевий акварельний портрет Митрополита в збірці НМЛ із колекції Петра Лінинського.
Вважається, що останнім із відомих прижиттєвих зображень Владики був погрудний портрет 1943 року (папір, олівець), виконаний з натури чудовим портретистом єврейського походження Семеном Грузбергом. Твір належав банку «Дністер» у Львові, і від 1944 року й до моменту знищення зберігався в депозиті НМЛ. Сам художник проживав у Львові й, вочевидь, його портрет – це також подяка Шептицькому за його людяність та сміливість у часи німецької окупації Галичини.
У списку тих, що зверталися до образу Його Екселенції в своїй творчості чи в живописі, чи графіці, чи в монументальному малярстві, є ще багато імен, на що вказує значний пієтет до особи Андрея Шептицького та його діянь уже серед сучасників. Не менш вагомим є внесок українських пластиків Андрія Коверка, Нестора Кисілевського, Сергія Литвиненка, які створювали прижиттєві скульптурні портрети Митрополита Андрея.
Відомий український майстер Андрій Коверко, який працював із деревиною, каменем та гіпсом, 1930 року до 30-річчя владики Андрея на митрополичому престолі створив дерев’яну рельєфну композицію «Митрополит Андрей». Про неї судимо лише за давньою світлиною, бо оригінал знищений. Твір експонували на ретроспективній виставці українського мистецтва, організованій у Національному музеї у Львові 1935 року. Поясний портрет Владики у чернечому вбранні з хрестом на грудях закомпонований у ледь заокруглену площину, обрамленням якої слугує проста, але вишукана архітектурна конструкція. Вгорі – герб Андрея Шептицького, митра, хрест та жезл, під ними – картуш, у центрі якого підкова зі стрілою. Плавні лінії верхнього контуру конструкції закручуються у дві волюти, які спираються на дві об’ємні колони з цікавими капітелями. Останні слугують обрамленням портрета. На п’єдесталах колон вказані дві дати: 1900 і 1930. Врівень з роками під портретним зображенням вирізьблений напис «МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ». Цей портрет Його Екселенції надзвичайно вдалий, із характерною поставою, виразною характеристикою обличчя з промовистим поглядом, спрямованим на глядача. Знищене в 1952 році й погруддя Андрея Шептицького з тонованого гіпсу 1931 року.
Коверко також був автором першого пам’ятника Шептицькому, встановленого 1932 року в саду греко-католицької Богословської академії у Львові. «У монументальній статуї, вирізьбленій з полянського вапняку, було підкреслено голову з виразом натхнення на обличчі. Тіло трактовано більш загально, з важкими ритмізованими складками одягу», характеризує твір Юрій Бірюльов. Скульптуру втрачено під час бойових дій Другої світової війни. У фондах НМЛ збереглась авторська гіпсова модель пам’ятника.
Автором другого прижиттєвого пам’ятника Шептицькому з білого штучного каменю, що його урочисто встановлено й відкрито 1935 року на території перед будівлею Національного музею у Львові на вулиці Драгоманова, 42, був Сергій Литвиненко. На жаль, і ця пам’ятка, репродукована в давній періодиці, знищена 1947 року. Скульптор зобразив засновника музею сидячим у кріслі в задумі. Подібно до Коверка Литвиненко послуговувався для формування образу великими чистими площинами, всю увагу через декоративне опрацювання волосся, вусів, брів та бороди зосередивши на голові. Також цікавими є погруддя Митрополита, виконані автором 1941 року.
1937 роком датоване гіпсове погруддя Митрополита Андрея Шептицького авторства репресованого й засланого в Сибір скульптора Нестора Кисілевського (1909–2000 рр.), створене в Підлютому. Твір тривалий час зберігався у пивницях будинку-майстерні Новаківського, віднайдений самим автором 1989 року і подарований Національному музею у Львові.
Окрему групу творів із зображенням Глави Української Греко-Католицької Церкви становлять твори дрібної пластики: медалі, плакети тощо. Для прикладу, дерев’яна ювілейна плакета авторства Коверка «25-ліття Національного музею» 1930 року з портретним зображенням Андрея Шептицького як основника музею на реверсі (також знищена).
Чи плакета 1942 року «Зимова допомога» (випалена глина, барельєф) невідомого автора, на якій погруддя Митрополита, що супроводжується легендою «Зимова 1942 допомога. Митрополит А. Шептицький».
1917 роком датована двостороння металева медалька авторства Петра Терещука (1875–1963 рр.) «Де стадо, там і пастир. Митрополит Андрей граф Шептицький». На її аверсі поруч із погруддям Митрополита дві ледь помітні дати: 19.ІХ.1914 – 7.VII.1917. З-за плечей із двох боків до дат дугою майже непомітно позначені тернові гілки. Перервана погруддям легенда «Митрополит Др. Андрій граф Шептицький».
Загалом через портрети Андрея Шептицького, створені українськими митцями, його сучасниками, які мали щастя бачити і знати цього великого Мойсея нашого народу, розуміли важливість його діяльності, його послідовної багатогранної праці задля майбутнього тих, що живуть тепер у незалежній Україні, яка в стані війни, промовляє історія – пережита, відчута, осмислена.
Олеся Семчишин-Гузнер
- Микола Вороний. Портрети Митрополита Андрея // Богословія. Львів 1926, кн. 1–2, с. 198.
- Лист Олекси Новаківського до митрополита Андрея Шептицького, 1931 рік.
- Володимир Сас-Залозецький. Олекса Новаківський. Львів 1934.
- Сас-Залозецький. Олекса Новаківський.
- Сас-Залозецький. Олекса Новаківський.
- Любов Волошин. Митрополит Андрей Шептицький у творчих долях українських художників, ч. 2. Львів 2017.
- Вороний. Портрети Митрополита Андрея.
