Життя і свідчення Едіт Штайн

Рефлексії про святу в світлі минулих і теперішньої воєн

Коли заходить мова про Едіт Штайн, мені спадає на думку передусім рішення Папи Івана Павла ІІ, який у 1972 році відкрив її беатифікаційний процес, у 1987-му провів беатифікацію в Кельнському соборі, а в 1998-му Католицька Церква проголосила Штайн святою та однією з покровительок Європи. У певному сенсі Папа здивував світ, запропонувавши вірянам нових святих покровителів старого континенту. Єдиним покровителем Європи, як вважалося до Івана Павла ІІ, був святий Бенедикт, офіційно проголошений Папою Павлом VI у 1964 році (Апостольський лист Pacis nuntius). Для Івана Павла ІІ проголошення святої Терези Бенедикти від Хреста (чернече ім’я Едіт Штайн) однією з покровительок Європи було видимим вираженням його європейської політики і водночас нагадуванням про любов Бога, про свідчення Його присутності в історії.

Прозорливість Івана Павла ІІ і давня символіка

Вибір постаті Едіт Штайн і дати (1987 рік) безсумнівно символічний, бо це, зрештою, був рік «Солідарності» і Папа гостро переживав події в Польщі та їхні наслідки. Уже на той час Іван Павло ІІ мав чітке бачення майбутнього розширення Європи і об’єднання Східної та Західної Німеччини, яке ще не було зрозумілим і визнаним політиками. Папа використовував метафору «дві легені Європи». Як пише американський дослідник та біограф понтифіка Джордж Вайґель: «Його пан’європейське бачення культурної історії континенту часто спонукало його говорити про Європу як про тіло з «двома легенями» – католицизмом і православ’ям. Щоб Європа одужала після катаклізмів ХХ століття, важливо, аби обидві легені були здорові»¹. Папа вживав термін «континентальна єдність» у той час, коли цього поняття ще не існувало в політичному дискурсі, і це свідчить про візіонерський характер Івана Павла ІІ.

На схилі ХХ століття Європа шукала нову формулу спільної єдності. Це був період змін, політичних дебатів про об’єднання Європи. Питання про європейське коріння та основи об’єднання континенту знову постало в дуже конкретній формі. У Motu proprio від 1 жовтня 1999 року, тобто на порозі нового тисячоліття, Святіший Отець урочисто проголосив наступних покровительок Європи: святу Катерину Сієнську, святу Бриґіду Шведську та святу Терезу Бенедикту від Хреста. Можна сказати, що як вибір покровителів, так і час цього вибору понтифік зробив влучно.

Як писав Папа: «Свята Бриґіда Шведська скеровує наші думки до північної частини Європи, де вона ніби торкається інших частин світу і звідки свята вирушила у свою подорож до Риму. Свята Катерина Сієнська стала також широковідомою завдяки ролі, яку вона відіграла в період, коли наступник Петра перебував у Авіньйоні. Вона довела до завершення духовну роботу, розпочату святою Бриґідою, ставши прихильницею повернення папи на його належне місце біля князя апостолів. Нарешті Тереза Бенедикта від Хреста, нещодавно канонізована, не лише була пов’язана з різними європейськими країнами, але впродовж усього свого життя – як філософиня, містик і мучениця – переходила міст між своїм єврейським походженням і вірою в Христа, з незмінною інтуїцією вступаючи в діалог із сучасною філософською думкою і, нарешті, ставши своєю мученицькою смертю – перед обличчям жахливої ганьби Катастрофи – поборницею права Бога і людини. Таким чином, вона стала символом змін, що відбуваються в людстві, культурі та релігії, в яких криється зародок трагедії і надії європейського континенту»². Для Івана Павла ІІ свята Тереза Бенедикта від Хреста була дуже близька. Вона була європейкою, була святою, яка жила в непрості часи, і вона була жінкою, яка боролася за права жінок.

Едіт Штайн народилася 12 жовтня 1891 року, в день єврейського свята Йом Кіпур – День Примирення (Відкуплення). Для її матері цей день був ніби даром Небес, що передбачало добрий знак. Для євреїв це День покаяння, коли вони постять і моляться в синагозі. У Старому Завіті це день очищення від гріхів: грішник визнавав свої гріхи над головою цапа, а рабин сповідував його гріхи і гріхи всього єврейського народу. Після публічної сповіді цапа вели в пустелю. Після цього клали ягня на жертовник на площі перед храмом, що й стало прообразом Ісуса Христа. Авґуста Штайн, мати Едіт, не знала про глибокий символізм, що стояло за народженням дочки, яка, як і Христос, стала спокутною жертвою за свій народ.

На шляху до християнства

Біографічна книга про Едіт Штайн під назвою «З життя однієї єврейської родини» була написана між 1933 і 1935 роками, а останній її фрагмент датується 1939 роком. Ця праця мала на меті, як написано в передмові, розповісти історію людяності, що була частиною досвіду багатьох німців, але яка була повністю затьмарена нацистською пропагандою. Це саме ми спостерігаємо й сьогодні: російська пропаганда поширюється такими самими засобами, як нацистська. Як єврейка, Штайн хотіла свідчити про асимільований єврейський народ, який залишається вірним власним традиціям, чого вже не могло відчути повоєнне покоління німців. «Я просто хотіла б розповісти про те, що я пережила як єврейка. Це свідчення поряд з іншими, які вже опубліковані або з’являться у майбутньому»³.

В її автобіографії присутній досвід болю та страждання. Авторка була за крок до Святої Церкви і в цілковитій опозиції до своєї матері, була здатною обирати те, що їй до душі.

Едіт Штайн мала здібності до наук, а коли подорослішала, в неї з’явилося бажання покинути рідний Вроцлав і податися на навчання деінде. Але молода дівчина не знала, куди прямувати. У місцевій газеті вона побачила коротку замітку про молоду студентку з Ґетінґена, яка отримала нагороду за філософську працю. Це була талановита учениця засновника феноменології Едмунда Гусерля – Ядвіґа Конрад-Мартіус. Вона стала для Штайн справжньою подругою і хрещеною матір’ю, коли Едіт навернулася до християнства і прийняла Таїнство хрещення та Перше Святе причастя.

Улітку 1914 року в Європі вже відчувався запах Першої світової війни. В перші дні глобального збройного конфлікту Едіт вирішила піти на курси медсестринства. Після місячного навчання вона склала певні іспити та чекала на запит Червоного Хреста. В шпиталі було багато поранених вояків різних національностей. Їй особливо було шкода українців, «які покинули свої галицькі затишні села, зовсім не знаючи, за що і за кого вони воюють. За чужі інтереси платили своїм життям, лежачи в гарячці, безпорадні, як діти»⁴. Багато друзів серед чоловіків, з якими Штайн зростала, і багато з тих, з ким вивчала філософію, загинули в Першій світовій війні. Серед них був її вчитель, друг та наставник Адольф Райнах, якого філософиня називала своїм «рятівником» і «добрим ангелом».

Як згадує Штайн, коли вона прийшла до Анни Райнах, то очікувала побачити її спустошеною втратою чоловіка, але, натомість, оскільки подружжя Райнахів стало християнами незадовго до загибелі Адольфа, вдова продемонструвала таку сильну мужність і прийняття своєї втрати, що філософиня дивувалася з того, як стоїчно фрау Райнах прийняла смерть коханого в надії на воскресіння. Як вона пізніше засвідчить першій своїй біографині сестрі Терезі Ренаті від Святого Духа: «Це була моя перша зустріч із Хрестом і божественною силою, яку Він надихає тим, хто його несе. Я вперше побачила перед своїми очима Церкву, народжену відкупними стражданнями Христа, яка перемогла жало смерті. Це був момент, коли мій атеїзм було розбито, юдаїзм зблід, а Христос засяяв переді мною: Христос у таїнстві Хреста»⁵.

Одного дня Конрад-Мартіус підвела Едіт до книжкової шафи і сказала, щоб вона обрала собі будь-яку книгу на вечір. Дівчина вибирала навмання і взяла «Життя Святої Терези з Авіли, написане нею самою». Як згадує Штайн: «Я почала читати, відразу ж була захоплена і не зупинялася, поки не прочитала її до кінця. Закриваючи книгу, я сказала собі: Це правда!»⁶. Одночасно з даром віри і Таїнством хрещення Штайн відчувала дар покликання до чернечого життя в кармелітському монастирі. Але її духівник отець Йозеф Швіндт наполягав на тому, щоби Едіт залишилася в миру й сумлінно працювала на благо Католицької Церкви. Але настав доленосно-гіркий 1933-й рік – рік приходу до влади нацистів…

«Життєздатна педагогічна теорія» і чавило тоталітаризму

У цей час в Берліні відбувалася конференція під назвою «Основи католицької педагогіки та її значення для сучасної німецької школи», де Штайн виголосила свою доповідь на тему «Освіта молоді у світлі католицького віровчення». Вона шукала дотики і прагнула запровадити наукові дискусії з націонал-соціалізмом, маючи наміри відстоювати свої переконання. Штайн із ентузіазмом розробляла «життєздатну педагогічну теорію», що дозволило їй провадити діалог із колегами усіх віросповідань. В Німецькому інституті педагогічних наук у Мюнстері вона займалася саме жіночою освітою. Пізніше стала інтелектуальною лідеркою Асоціації католицьких жінок-педагогів. Тому Едіт підходить до питання освіти юних дівчат як учителька середньої школи, а до питання освіти жінок – як викладачка університету.

Едіт Штайн принципово не займалася політикою, хоча й наголошувала на політичній відповідальності жінок. Але нацистський тиск, який розчавив навіть ідеальну жіночність, до якої вона прагнула, не оминув і сферу її діяльності. Нацизм не бажав приймати цілковитої жіночої реалізації. Навпаки, він дегуманізував жінок (чи не бачимо ми таких самих явищ у ХХІ столітті?), задушивши джерело їхньої гідності – свободу. Штайн вважала, що виховання за своєю суттю передбачає розвиток жінки та чоловіка з огляду на абсолютну людяність Марії та Христа. Звідси випливає, що «жіноча природа повинна вільно розвиватися і належним чином формуватися»⁷. В цьому тексті філософська і богословська антропологія, яку вона розробляла на початку 1930-х років, зливаються в одне ціле.

«Відповідальність» лягає й на тих, що «мовчать»

Однак, на жаль, навесні 1933 року робота Штайн була припинена через нацистські репресії проти євреїв. І приблизно 12 квітня Штайн пише листа Папі Пію ХІ, в якому просить його висловити своє ставлення до переслідувань євреїв, котре може, на думку філософині, обернутися переслідуванням і гонінням усіх християн. Едіт наголошувала, що «відповідальність» лягає й на тих, що «мовчать», про агресію проти єврейського народу. В листі вона пише: «Не промине багато часу, як у Німеччині втратять свої посади й усі католики, якщо беззастережно не зобов’яжуться обрати інший шлях»⁸. Згодом це пророцтво справдилося і щодо неї самої: Штайн заборонили читати лекції під загрозою звільнення з інституту.

1933-й рік був проголошений Католицькою Церквою Святим роком, щоби відзначити 1900-ту річницю смерті Ісуса Христа. Едіт ділиться своїм усвідомленням того, що їй належить нести хрест за свій народ, отриманим під час меси. «Я говорила зі Спасителем і сказала Йому, що знаю, що це Його хрест, який зараз покладений на єврейський народ, і що більшість не розуміє цього, але ті, хто розуміє, повинні взяти його добровільно від імені усіх». Христос допомагав черниці читати історію свого народу і надихати інших боротися за свою історію.

Штайн опинилася між внутрішніми переживаннями замкненості, зосередженості на собі та безособовими вимогами, які приймаються в дусі жертовності чи цілковитої самопосвяти. В гострій формі історичні події постають як виклик для особистості Штайн, зважаючи на її належність до єврейського народу і Прусської держави. Штайн вважала, що історія має напрямок абсолютно незалежний від індивідуальних проєктів і планів, що люди не можуть її контролювати або впливати на неї. Проблема полягає в тому, щоб усвідомити канву історії. Останнє для молодої феноменологині означало пережити їх індивідуально. Як приклад переживання історичної події Штайн наводить власний досвід початку війни: «Тепер у мене більше немає приватного життя»⁹.

«Кришталева ніч», Кармель, молитва за мир

Свята Тереза Бенедикта від Хреста вважала, що інтеграція в націю та суспільство в цілому вимагає індивідуального досвіду, який можна досягнути лише через особисту жертовність. Незважаючи на зростаючу неоднозначність війни та політичних процесів, вона не переставала розуміти історичні події як знак глобального духовного оновлення. Звісно, черниця-кармелітка визнає, що її власні погляди є історико-філософськими, але це не заважає їй перейматися роллю та відповідальністю людей за дії, які суттєво не змінюють хід історії, проте часто призводять до катастрофічних помилок і невдач.

Після того, як нацисти ухвалили закони, необхідні їм для здійснення терору проти євреїв, а також поширили свою пропаганду для того, щоб більшість німецького населення не лише дозволила цей терор, але й приєдналася до нього, вони були готові перейти до нового етапу своїх згубних планів. У цей період, який розпочався в 1938 році і тривав до кінця війни, євреї не просто зазнавали гонінь чи нападів, а підлягали систематичному винищенню. Так звана Кришталева ніч з 9 на 10 листопада 1938 року стала переломним моментом у нацистській Німеччині. Тоді спалахнули антиєврейські погроми, сотні синагог по всій Німеччині та Австрії були зруйновані. Цей цілеспрямований акт насильства Штайн глибоко переживала. Як видно з її листування, вона майже цілий місяць провела в молитві й на самоті у Кармелі. Життя в кармелітському монастирі особливе. Як кажуть про святу обитель, це покликання в покликанні.

Усвідомлюючи всю небезпеку для свого Кармелю і для всіх тих, що були пов’язані з євреями, свята Тереза Бенедикта від Хреста просила перевести її до іншого Кармелю, ймовірно, на Святій Землі. Натомість Едіт перевели до кармелітського монастиря в Ехті, невеличкого містечка в Нідерландах. У листі від 26 березня 1939 року до тодішньої настоятельки обителі Оттільї Таніш, O.C.D., Штайн пише: «Дорога Мати, дозвольте мені, будь ласка, віддати себе серцю Ісуса як жертву умилостивлення за справжній мир, щоб панування Антихриста впало, якщо це можливо, без нової Світової війни і щоб був встановлений новий порядок? Я знаю, що я – ніщо, але Ісус бажає цього і, безсумнівно, Він покличе багатьох інших в ці дні»¹⁰. Едіт була стурбована доленосними й катастрофічними подіями, які поступово переростали в нову Світову війну, і листи, які вона писала друзям та колишнім колегам, були сповнені невимовного болю і прохання за молитви для її родини.

«…цей жорстокий план винищення народу…»

Слово «мученик» спочатку використовували для ранніх християн, які були страчені за сповідування своєї віри. Суть мучеництва тісно пов’язана з пам’яттю. Ранньохристиянські мученики свідчили про те, що знали серцем, а не про те, що бачили очима. Вони вірили, пам’ятали і свідчили про це своїм життям і смертю. Пам’ятати – це шанувати життя, шанувати переконання і віру. Як християни ми пам’ятаємо тих, хто свідчив своїм життям, бо їхні життєві історії ведуть нас до Істини, за яку вони вирішили померти. «Її голос злився з криком усіх жертв цієї жахливої трагедії, але водночас приєднався до голосу Христа на хресті, який надає людським стражданням таємничої і неминущої плідності»¹¹.

І ми, християни-католики, повинні, як наголосив Папа під час канонізації Едіт Штайн у 1998 році, пам’ятати про «цей жорстокий план винищення народу … Я молюся, щоб такі злочинні діяння ніколи не повторювалися проти жодної етнічної групи, проти жодної раси, в жодному іншому куточку цього світу». Але такі «злочинні діяння» повторилися вже у ХХІ столітті, коли Росія 24 лютого 2022 року напала на мирну Україну. Російська армія знищує українців, розстрілюючи мирне населення та знищуючи цілі міста і села так само, як це робили нацисти. Водночас слова Терези Бенедикти від Хреста: «Господь моє світло і моє спасіння – кого мені боятися?» показують і засвідчують той досвід, який посилює нашу потребу зберігати пам’ять і додає наснаги протистояти будь-яким формам тоталітаризму, зокрема й «русскому міру».

Сміливість Штайн полягає в тому, що вона не тікає від свого важкого становища, а навпаки – захищає право та правду. Її свідомість – це також свідомість історії. Як єврейка вона живе в нацистській Німеччині, як християнка жертвує собою за єврейський народ, заради порятунку людства силою віри і збереження людської гідності в стінах Аушвіц-Біркенау та всього світу. Жертовність є абсолютним заповітом, який Штайн склала в ім’я вищих цінностей. Прихильникам «русского міра» не відоме поняття жертовності заради іншого, тому вони приречені. Досвід святої Терези Бенедикти від Хреста ґрунтується на любові та повазі до цінності кожної людини. Вона здійснила суверенний акт, у якому метафізична якість героїзму стала реальністю. Цей акт випливає з бажання метафізично реалізувати добро в світі, у якому стверджувалися різноманітні механізми зла. Наразі ми є частиною того Добра у світі, який протистоїть Злу в іпостасі сучасної Росії.

* * *

Людина має вільну волю, а тому частиною Добра також доводиться «хотіти бути», тобто бути суверенними. Вільна воля, яку Бог дав людині, дає їй автономію, але також накладає відповідальність. Пам’ятаймо про це.

Андрій Кулик, філософ

Список літератури:

1. Вайґель Дж. Свідок надії. Життєпис папи Івана-Павла ІІ. – Львів: Видавництво УКУ, 2012. – 1040 с.
2. Назар Н. Едіт Штайн: Жага істини. – Львів: Добра книжка, 2019. – 88 с.
3. Jan Paweł II, List Apostolski Motu Proprio ogłaszający św. Brygidę Szwedzką, św. Katarzynę ze Sieny i św. Teresę Benedyktę od Krzyża współpatronkami Europy, Rzym, 1 października 1999 // URL: (www.opoka.org.pl/biblioteka/W/WP/jan_pawel_ii/motu/patronki_europy.html).
4. Nota, Jan H. SJ: Edith Stein und der Entwurf für eine Enzyklika gegen den Rassismus und Antisemitismus, in Freiburger Rundbrief. Zeitschrift für christl.-jüdische Begegnung, 26 (1974), 35-41 s.
5. Polsset T. R. Edith Stein: The Life of a Philosopher and Carmelite. – ICS Publications, 2005. – 371 p.
6. Scaperlanda M. R. Edith Stein: The Life and Legacy of St. Teresa Benedicta of the Cross. – Sophia Institute Press, 2017. – 224 p.
7. Stein E. Briefe an Roman Ingarden: 1917-1938. – Freiburg: Herder, 1991. – 247 s.
8. Stein E. Gesamtausgabe, 24 Bde., Bd. 1. Aus dem Leben einer jüdischen Familie: und weitere autobiographische Beiträge. – Freiburg: Herder, 2002. – 416 s.
9. Stein E. Gesamtausgabe, 24 Bde., Bd.3. Selbstbildnis in Briefen II. 1933 bis 1942. – Freiburg: Herder, 2003. – 480 s.
10.  Stein E. Gesamtausgabe, 24 Bde., Bd. 13. Die Frau. Reflexionen und Fragestellung. – Freiburg: Herder, 2000. – 179 s.

1. Джордж Вайґель. Свідок надії. Життєпис папи Івана-Павла ІІ. Львів 2013, с. 188.
2. Jan Paweł II, List Apostolski Motu Proprio ogłaszający św. Brygidę Szwedzką, św. Katarzynę ze Sieny i św. Teresę Benedyktę od Krzyża współpatronkami Europy, Rzym, 1 października 1999 // Opoka (www.opoka.org.pl/biblioteka/W/WP/jan_pawel_ii/motu/patronki_europy.html).
3. Edith Stein. Aus dem Leben einer jüdischen Familie. Bd. 1. Herder: Freiburg, 2002, s. 5.
4. Наталя Назар. Едіт Штайн: Жага істини. Львів: Добра книжка, 2019, c. 3.
5. Teresia Renata Polsset OCD. Edith Stein: The Life of a Philosopher and Carmelite. ICS Publications, 2005, p. 59.
6. Edith Stein. Aus dem Leben einer jüdischen Familie. Bd. 1. Herder: Freiburg, 2002, s. 232.
7. Edith Stein. Die Frau. Reflexionen und Fragestellung. Bd. 13. Herder: Freiburg, 2000, s. 10.
8. Jan H. Nota. Edith Stein und der Entwurf für eine Enzyklika gegen Rassismus und Antisemitismus. Freiburg, 1975, s. 35–41.
9. Edith Stein. Briefe an Roman Ingarden. Herder: Freiburg, 1991, s. 236
10. Edith Stein. Selbstbildnis in Briefen II (1933–1942). Bd. 3. Herder: Freiburg, 2003, s. 336.
11. Maria Ruiz Scaperlanda. Edith Stein: The Life and Legacy of St. Teresa Benedicta of the Cross. Manchester 2017, p. 103.

Поділитися: