Переклад з німецького
За статистичними даними в Совєтському Союзі кругло три мілійони жидів. Велика частина жидів підчиняється вповні волі партії, далеко менша творить групу віруючих. Совєти не мають нічого проти тих жидів, які їм вповні підчиняються, віруючих так як християн, поборюють, але побороти їх не можна, хоч як цього прагнуть.
Статистика подає, що на кругло три мільйони жидів, які живуть у Совєтах біля 800, 000 є активними членами Верховного Совєта, у Верховних Совєтах Республік, або в нижчих урядах. Совєти числять, що в році 1968 працювало 60 995 жидів в наукових установах і творили в загальному числі населення цілого Союзу становили одну третю вчених, хоч жидів є всього 1,2% цілого населення, 3,1% жидів студіювало на університетах в той час, коли у відношенні до цілого населення їх число виносить 1,8%. Правдою є, що в Союзі є 15% лікарів жидів, 11% належить до вищої наукової кадри», є 10% адвокатів і суддів, 8% письменників і журналістів. Але ті працюючі інтелектуали, фахівці чи урядовці про яких говорить статистика, не є віруючими, побожними, вони є жидами лише з походження, з уродження, з переконання комуністи, отже «добрі жиди». Деякі з них переслідують віруючих жидів більше жорстоко чим інші комуністи-атеїсти. У Львові наглядно показали, що вміють зробити: вони домагалися замкнення синаґоґ так вперто і голосно, кажучи, що це місце стрічі паразитів, обманців і спекулянтів, поки червона влада сповнила їхнє домагання і замкнула синаґоґи.
В узбекінстанськім Бухарі де жиди століттями залишила партія лише одну синагогу для кількох тисяч віруючих жидів, що найменше в чотирьох інших містах мусять жиди скрито стрічатися на молитву, наражуючи постійно своє життя.
В Україні продовжувалася в 1971 році кампанія проти віруючих жидів, тоді коли Сов. Союз боронився перед закидом антисемітизму, обвинувачений у тому заграницею. Комуністичні газети приготовили сильний наступ проти жидів, вказуючи що, хоч жидівського населення в Республіці є тільки два відсотки, то злочини жидів в народній господарці проти власности народу виносить понад 80-90%.
В Москві у виданні збройних сил помістив морський старшина Іван Шевзов повість: «Во ім’я Отця і Сина», в якій героєм був жид Наум Гальцер, негативний, підлий тип, розпустник, продавець наркотиків, нелюд в кожному напрямі. Подібні оповідання появлялися за часів Штрайхера. Перше видання вийшло в 60.000 примірників і було скоро випродане, бо читачі були вже приготовані на зміст і тенденцію повісти.
Совєти твердили, що в Сов. Союзі не може існувати антисемітизм, бо Ленін був проти того. Совєти видали навіть білу книгу на доказ того, що жидам жилося добре, як довго придержувалися червоної віри.
«Московські новини» — журнал видаваний у Москві, який роздають Заграничним туристам, які самі не можуть заглянути за куліси влади, цей журнал має помогти віднести добре враження про життя жидів. Для підкріплення змісту подає журнал статтю «німецької публіцистки Еви Брюк, яка пише довгу статтю на повних чотири шпальти про щастя жидів в «Жидівському автономному районі» в Біробіджані. Вона оповідає що бачила на далекому сході Сов. Союзу» парадні, майже європейські вулиці, доми, не старші як сорокрічні, а у кожному другому домі був телевізор. Вона бачила і жидівський театр, який якраз давав пєсу «Шолом Алейхем», всі були щасливі, радісні. — Вона бачила Владиміра Пеллера, предсідника сільско-господарського колгоспу, шляхотного комуніста з сильними руками і блискучими очима. Але «Кіно-Юность» не помістила фотознімки, ані синаґоґи, ані віруючих жидів, певно їх там і не було в Біробіджані над Амуром, де було всего 15.000 жидів, бо плян побудови совєтської жидівської автономної країни так само не сповнився як і багато інших плянів залишилися в Сов. Союзі невиконані. — До того стану причинилося і те, що на 15.000 нежидівського населення, що радо бачить партія, в такий спосіб є жиди під постійною контролею, як і в інших совєтських республіках.
Також в Ленінграді є жиди під сторогим наглядом. Попереджено жидів, які мимо шикан регулярно відвідують синаґоґу на Лєрмонтівському Проспекті, що їхня синаґоґа буде спалена, висаджена в повітря, зруйнована, бо «народ» не може довше стерпіти ті стрічі сіоністів». Вони всеодно стрічаються і ходять в синаґоґу. Коли жиди стрінуть заграничного туриста погляд їх очей дістає вираз кацетників, які в приявности мучителів і катів оповідають представникам Міжнароднього Червоного Хреста, як добре їм живеться. — Вони говорять дуже голосно, за похвально про миролюбність Сов. Союзу, за голосно про західних імперіялістів, вони акуратно наслідують мову партії.
Вони мають в очах страх, тоді коли їхні уста повторюють кличі начальства, усміхаються непевно, дивляться на себе безрадно, заки наново зачнуть хвалити Сов. Союз. Всетаки показують свою синаґоґу, вона чиста, чепурна, старі люди приходять щодень її почистити і впорядкувати.
І знову за голосно запевняють, що в синаґозі ніхто їм не перешкаджає. Сов. Союз є толерантною країною, все є в порядку, тільки шкода, що цілий світ не є комуністичний, а один жид дійшов так далеко у хвальбі, що казав, що шкода що існують «аґресивні сіоністи».
На 47 стороні «Білої Книги» виданої комуністами під наголовком «Правда і видумки» про жидів в Сов. Союзі не має ні слова про те, що віра в жидів, як і в християн і інших вірувань і релігій є однаково переслідувана і заборонена.
Тільки про самі успіхи можна там читати в похвальних словах, але не кажеться, що є тільки 100 синаґоґ для трьох міліонів жидів, але вихваляється, що є механічна пекарня, яка випікає на спільку з синаґоґою мацу, а в 1969 році спекла аж 100 тонн маци, що 1968 році видано молитовників 10.000 примірників для трьох мільйонів жидів. В «Білій Книзі» написано, що все є впорядку і не треба читачеві дуже висилюватися для чого так є, бо як християни так і жиди перестали ходити до своїх домів почитання «забабону».
Але неправду говорять совєти, віруючі жиди все таки ходять молитися — Бог живе.
