Журнал «Вітраж» появляється квартально в Лондоні — Англія, який редагують молоді люди. Редакція складається з таких осіб: Андрій Єнкала (головний редактор), Володимир Личманенко, Володимир Слезь і Марія Цісарська. Журнал містить інформації, коментарі й дискусії. Дуже часто в журналі є цікаві статті з відмінними й оригінальними думками. Журнал друкується скромними засобами на циклостилі. Це почин нашої студіюючої молоді, який заслуговує на увагу й підтримку.
Ми дозволимо собі обговорити 11 число журнала «Вітраж», за червень 1980 p., бо в ньому багато присвячено уваги і місця для українських церковних справ у загальному, а Надзвичайного Синоду українських владик, що відбувся в другій половині березня зокрема. На цьому місці слід підкреслити, що авторами не обов’язково є тільки молоді люди, але також і старші, зрештою це видно по статтях, але в даному випадку ідеться про ініціятиву й підхід до різних суспільно-політичних і релігійних питань редакції журнала. Не будемо тут реферувати статті «Від Редакції», але тому, що вона своїм змістом цікава повністю друкуємо на іншому місці. Постараємось подати деякі думки до порушених питань, а зокрема про Надзвичайний Синод.
В журналі є дві статті на тему, що порушують проблеми Надзвичайного Синоду наших владик Помісної УКЦеркви. Перша стаття, це нашого постійного співробітника В. Ґоцького, який пише на тему: «Чи існують підстави для песимізму» і друга — Марка Томашека: «Троянський кінь». Так перший автор В. Ґоцький ставить проблему у позитивній площині, як другий автор іде дещо більше в критичній. Перший автор спирається виключно на українських джерелах в цій справі, хоч йому також добре відомі чужинецькі джерела. Марко Томашек тільки згадує, що існує українська опінія, і є наскрізь позитивні статті про Надзвичайний Синод, яких він чомусь не пробує аналізувати, але бере до уваги виключно чужинецьку пресу і на її підміченнях робить заключення й висновки. Слід підкреслити, що Марко Томашек є студентом богословії в Інсбруці, його форма викладу і формулювання думки є ясні й не залишають найменшого сумніву. Обидві статті написані в тоні і речево.
На цьому місці дозволимо собі зробити кілька загальних, але істотних завваг. Подавляюча більшість авторів, які писали про Надзвичайний Синод чомусь чи не знали, чи умисне поминали один факт, а який є важливий, що Надзвичайний Синод скликав Папа Іван Павло II в порозумінні з Патріярхом Йосифом. Очевидно вся чужинецька преса цього не підкреслювала, бо ті які подавали інформації для чужинецької преси, цей факт пляново промовчувли, але чому цього невідмічувала наша преса, то це інше питання. На жаль наша, себто патріярша сторона не дала свого власного, узгідненого з Папою Іваном Павлом II, комунікату. Таким чином маємо до діла з односторонною інформацією. Також треба ствердити факт, що до останнього часу ні зі сторони Апостольської Столиці, ні зі сторони Патріяршої Канцелярії не було жадного офіційного повідомлення у формі документу. Для нас тільки були доступні промови, Папи Івана Павла II, що були друковані в Оссерваторе Романо. В останньому часі, за 15 червня 1980 р. в Українському Католицькому Тижневику «Шлях» появивсь офіційний документ — «Булля» Назначення Коадютора з правом наслідства Верховного Архиєпископа Львівського для українців», за підписом Августина Кардинала Кассаролі. Правда до останнього документу, якого не можна було собі уявити, ще ніхто не міг нав’язувати, але такий є стан фактичний і з такого нам треба виходити. Треба зробити ще одне ствердження, що і чужинецька преса не була в даному випадку одностайна. Все залежить на скільки хто і з яких джерел брав інформації, така була закраска такої чи іншої статті. Останнє, це не здогадати. Також при цьому треба підкреслити, що інакше ці питання насвітлювала світська, а інакше католицька преса.
Якщо ми згадали в горі, що Надзвичайний Синод відбувся у порозумінні з Патріярхом Йосифом то це дуже істотне, бо ж логічно без нього синод не міг відбутися. Біда в тому, що ми часто попадаємо у скрайности. Одні пишуть про великі досягнення, здавалось би, що вже все осягнено, а другі, що все сталось на повне знищення нашої Церкви. Ні одне, ні друге не відповідає правді. Не подумайте, що ми хочемо в даному випадку шукати золотої середини, її немає і ніколи не знайдемо, але хочемо вказати, що було перед тим, що є тепер, а чого треба сподіватись і до чого треба нам змагати в нашому дальшому змагу. Ми все повинні пам’ятати, що цими справами веде й керує наш Незламний Ісповідник Віри по той і цей бік залізної занавіси Патріярх Йосиф. Якщо хтось думає, що Патріярх Йосиф на Надзвичайному Синоді здав свої позиції, чи сказавши іншими словами перекреслив всю дотеперішню працю і змагання і що відступив від того, що він сказав в грудні 1975 році на авдієнції у Папи Павла VI, що український Патріярхат існує, коли він його не визнає, то визнає папа після нього, а якщо і цей не визнає, то прийде такий, що визнає. Патріярх Йосиф від цього не відступив і Патріярхат Помісної УКЦеркви існує. Очевидно Патріярх Йосиф не міг погодитись на листа Папи Івана Павла з 5 лютого 1980 р. який мав задержатись у тайні, але став загально відомий, про це вже, з окремою дбайливістю подбали ватиканські кола, тому Патріярх Йосиф мав авдієнцію 7 лютого і повторив Папі Іванові Павлові II те саме, що сказав був Папі Павлові VI.
Марко Томашик в своїй цікавій статті виключно сперся на чужинецьких джерелах, але в першу чергу на тих, які висловлювались критично до синоду. Біда в тому, що чужинецька преса не подавала нових джерел, вона коментувала цю справу, виходячи з своїх власних, а не наших українських заложень. Тому висновки і заключення, Томашека часом невповні вірні. Надзвичайний Синод треба розглядати у площині одної з битв, а війна дальше продовжається. Останній документ, себто «Булля», яку містимо на іншому місці вже кидає світло, чим був Надзвичайний Синод і які його будуть наслідки. На жаль від самого початку до кінця, можна твердити, що на синоді не вив’язались наші єпископи. Можна спокійно поставити питання, що варті наші єпископи в національно-етнічному розумінні, чи вони являються дійсними носіями українськости, чи тільки номінальної? Томашек є строгий, але річевий у вислові до проблем, а зокрема наших владик.
В журналі знаходимо солідну в англійській мові статтю Франка Сисина, професора історії й дослідника при Гарвардському Університеті, на тему: «Українська Православна Церква і українська діяспора». Він подає цікаві інформації, аналізує проблеми та подає розвиток Української Православної Церкви. Друга стаття, яка також написана англійською мовою є Петрусі Маркович, яка подає інформацію, як зароджувалась Українська Православна Церква в Канаді, чи вірніше назвати Греко-Православна Церква. Вона інформує, як Українська Греко-православна Церква в Канаді формувалась, поставала з Української Католицької Церкви.
В. Свобода у статті: «Партійне керівництво літературою в Україні: перша половина сімдесятих років». Стаття дбайливо опрацьована, подає багато інформацій і ясно вказує пляни Москви, зокрема її вождів. Стаття сперта на багатих джерельних матеріялах. Тематика підсовєтської дійсности, впливи і сила КДБ є порушені в статті Богдана Нагайла, у статті на тему: «Кадебівські олімпійські ігрища». Крім цього в журналі є коментар на поставу деяких кіл до ген. Петра Григоренка, Хроніка репресій в Україні, Кольори у вітражі, Кенстон Коледж й українці та «Римокатолицький мирянський конгрес в Ліверпулі». В загальному журнал містить актуальний і цікавий матеріял. Редакції журнала Вітраж бажаємо дальших успіхів.
РЕДАКЦІЙНА СТАТТЯ В ЖУРНАЛІ ВІТРАЖ
Одною з найбільш переслідуваних течій в Совєтському Союзі, а в Україні зокрема, це люди, котрі виявляють приналежність до однієї з існуючих там Церков. В поганих умовинах знаходяться баптисти чи євангелики, з якими влада дуже жорстоко розправляється, розганяючи молитовні зустрічі та арештуючи пасторів. Не в кращому положенні знаходиться Українська Католицька Церква в катакомбах, чи Православна, котра офіційно як українська Церква не існує.
Одна питоменна характеристика Церков в Україні це велика кількість молоді, котра бере участь у церковних відправах та в церковно-релігійному житті. Тут мова не про якийсь малий відсоток — поважне число вірних в Україні це молодь.
Відчувається, що для тих вірних Церква є живою істотою, яка творить важну частину їхнього життя, та що вона є потрібна для самозбереження в несприятливих матеріяльних обставинах та в атмосфері атеїзму. Ці вірні свідомі того, що в збереження своєї Церкви треба вложити якнайбільше зусиль.
Священики, котрі мають відвагу протиставитися режимові, часто позбавлені свободи на довгі роки, їм утруднюється повернення до своїх парафій та забороняється виконувати церковне служіння. Слід тут згадати отців Василя Романюка та Сасжураківського, котрі заарештовані лише за віру та діяльність в церковному житті.
Та коли звернемо погляд на вільний світ бачимо, що наші Церкви на еміграції стратили якраз ту підтримку вірних, якою втішається Церква в Україні. В церковному житті бракує якраз того динамізму первісних християн, що його віднайшли наші брати в Україні. Число молоді постійно зменшується.
Правда, в світі взагалі, серед підвищеного матеріяльного рівня життя та добробуту, при науці, яка спрямована на гуманістичні цілі, та в ситуації світової політичної нетолерантности, релігійність тратить на вартості.
Для українського народу Церква та релігійне життя все відігравали важливу ролю в збереженні духовости, і тому нам, українцям, є конечним шукати причин завмирання цього динамізму. Це шукання не може бути лише поверховою аналізою ситуації, в якій ми спихаємо вину на чужі впливи. Це мусить бути глибинна аналіза самих себе, перевірка внутрішнього стану наших Церков та мирянських кіл, в такий спосіб шукаючи розв’язки на проблему занепаду динамізму, особливо серед молодих. Завданням наших Церков, здається, є усучаснити церковне життя, при цьому не затрачуючи нашого східнього обряду та наших давних церковних традицій.
На ці проблеми не можливо знайти розв’язки зразу. Та надіємось, що це, одинадцяте, число Вітражу, присвячене головно справам наших Церков, в якійсь мірі причиниться до дискусії на ці теми.
Одною з більших замітних подій, котра відбулася в останніх роках в житті Української Католицької Церкви це Надзвичайний Синод, скликаний Папою Іваном Павлом II у березні ц.р. Подаємо нижче дві інтерпретації Синоду та документів пов’язаних з ним. П. Володимир Ґоцький часто дописує до преси на патріярхальні теми. Марко Томашек в скорому часі закінчить богословські студії в Інзбруці.
