Польський журнал «Спотканя», що подавляється у Польщі, 17-18 1981 / 1982,
орган молодих польських інтелектуалістів, подав коротку інформацію
про ситуацію Церкви у сателітних державах,
що її друкуємо нижче в українському перекладі.
Словаччина
1. Словаччина поділена на п’ять дієцезій. Три з них мають діючих єпископів, дві інші є т. зв. вікаріятами. Вікарій, це є священик, вибраний священиками дієцезії для координації душпастирської діяльности священиків, він не посідає юрисдикційного права, яке належить єпископові. Звільнені дієцезії не обсаджується єпископами тому, що єпископ мусить тісно співпрацювати з державними зарядженнями — священики говорять просто: «не бажаємо маріонеток». Вікарій є трактований державною адміністрацією, як священик-парох. Для порівняння, ось приклад з діяльности Церкви у Польщі там, де не можна створити парафії (держава не дає згоди) твориться т. зв. «Душпастирський осередок» (Познанська дієцезія) чи Самодіяльні вікаріяти (Тарнавська діяєцезія), діючі в залежності до Церкви, як парафії.
2. П’ять словацьких дієцезій посідають тільки одну семінарію, яка є в Братиславі. «Раціо студіорум» підлягає Державній Комісії для Освіти. Ректором (1980-81) був священик, вірний Апостольській Столиці, натомість віцеректором був священик, який належав до т. зв. «Пацем ін терріс» (що в Польщі зветься «священик паксовцув»). В семінарії має своє бюро представник державної адміністрації, делегований Урядом Віровизнання. Він має вплив на програму навчання, внутрішню і зовнішню діяльність семінарії, виконуючи над нею нагляд.
3. Кожна з п’яти дієцезій в одному році може вислати до семінарії тільки три особи. В Спіській дієцезії (дані з червня 1980) було тринадцять кандидатів, дипломи могли одержати тільки три!.. Кандидат до семінарії найперше переходить через Комісію Церкви, остаточний список усталює Державна Комісія. Між іншим, переводяться іспити з словацької мови й історії. З п’ятнадцяти осіб, прийнятих на перший рік навчання, до свячень приступає лише десять, що рівняється річному приростові числа священиків у Словаччині.
4. Заборонена будь-яка діяльність монаших чинів. Чини і обителі монахинь не можуть приймати нових кандидаток. Чини існують, але підпільно. В законспірований спосіб провадиться навчання філософії і богословія.
5. В духовному одязі (рівнож, в т.зв. «короткому») можна ходити тільки на церковному терені. Заборона ця не відноситься до сестер законниць, що були прийняті по закону перед війною і до 1948 року.
6. Зовсім бракує релігійних газет і книжок на словацькій мові. Св. Письмо можна одержати тільки на чеській мові.
7. Відновленням церков займаються державні фірми; один з священиків сказав: «В соціялістичній господарці скоріше відбувається нищення, ніж реновація…». Священики не можуть приватними способами ремонтувати і будувати церков, бо на цю ціль не можна збирати грошей. В дуже рідких випадках вдається законспірована віднова церкви…
8. Будь-які маніпуляції грошима (прибутки і видатки) мусять бути докладно занотовані в книгах, що їх справджують представники адміністрації.
9. На відправу св. Літургії і сповідь в даній парафії потрібний дозвіл місцевого державного урядника. Приклад з 6 липня 1980 р. — Лєвоча (Спіська дієцезія). Щорічну прощу словаків до Санктуаріюм Марійнеґо в Лєвочі відвідувало біля 150 тисяч (!), прочан. Тільки 7 (!) священиків одержали дозвіл на уділювання Св. Тайн. Сповідаючий священик може бути кожної хвилини покликаний, щоб показати відповідний управнений документ на вислухування сповіді. В Словаччині практикується публічне уділення розгрішення.
10. На лекції релігії можуть вчащати діти від другої до сьомої кляси, в клясах 1 і 8, як також в середній школі та під час студій є заборонене навчання релігії. Вписи на наступний рік катехитичного навчання відбувається в часі від 15 червня до 1 липня. Вписи приймає відповідний державний уряд. У багатьох місцевостях Словаччини навчання релігії відбувається в школі. Священик мусить приходити в цивільному одязі, наприклад не може входити до учительської канцелярії, підлягає іншим обмеженням… Діти не мають катехизмів і не мають жодної катехитичної допомоги.
11. Не можна провадити жодних доповнюючих курсів, наприклад, для заручених, для хресних батьків і т.п. Зібрання може бути потрактоване, як організація проти держави (!).
12. Зовсім заборонена будь-яка зовнішня (літургічна) діяльність Церкви, також, між іншим, існує заборона уряджувати процесії навколо церкви, польові богослужби… і т.д.
Чехія
Ситуація в Чехії майже ідентична з ситуацією на Словаччині, може бути в деяких пунктах ще більше обмежена; на загал чехи уважають, що вони є гірше трактовані урядом, ніж словаки.
Існує одна семінарія у Літомеріцах (коло Усті, над Лабою, західня Чехія), так само заборонена діяльність чинів. Провадиться реєстрація вівтарної літургічної служби (до св. Літургії), служать хлопці й дівчата; міністрант має утруднені життьові початки (провокації). Появляється одна релігійна газета, зовсім залежна від державних маніпуляцій, пропаганди і цензури.
В Чехо-Словаччині є кілька відламів католицького віровизнання, наприклад Народова Чеська Церква, Моравська Католицька Церква тощо. Крім католиків, діє кільканадцять протестантських відламів (сект), як також є Православна Церква. В цій ситуації держава головно дискримінує Католицьку Церкву, вірну Апостольській Столиці.
Мадярщина
В загальному в Мадярщині ситуація дещо краща, як в Чехо-Словаччині. Є п’ять діючих дієцезальних духовних семінарій, число вписів обмежене; діють офіційно чотири монаші чини (францісканів, домініканів, павлінів і кармелітів). Заборонено улаштовувати процесії і польові богослужби. Навчання релігії дозволене тільки під час св. Літургії, бракує релігійних газет, як також книжок й інших публікацій. Заборонено носити духовний одяг навіть т.зв. «короткий»… Трапляються напади на духовних, організовані АВГ (Алльма Ведельмі Гатосаґ, відповідник польській СБ).
Подібна ситуація існує в Болгарії і Румунії, але болгари з причини приналежности до Болгарської Автокефальної Православної Церкви не відчувають так драстично заборон, подібно, як греко-католики в Румунії (чи справді, це відповідає правді?!! — Завваження наше).
