Кожного разу, коли святкуємо Христове Воскресіння, про яке першими сповістили жінки-Мироносиці, перед нашими очима встають все нові й неповторні хвилини, події й образи в новому осмисленні. Ось ця блага вість, що Христос воскрес, стала в нашому житті, у житті людства бездонною криницею, невичерпним джерелом цілющої води, яка наповнює нас творчим життям. Чим далі віддалюємось від смерти і воскресіння Ісуса Христа, тим виразніше й величавіше відзначаємо-святкуємо непроминально-вічні живі події — життя, страждання, смерть, а зокрема воскресіння нашого Спасителя, учителя життя вічности, Ісуса Христа. І так рік-у-рік ми все виразніше чуємо голоси жінок-Мироносиць, які неповторно нам голосять вічно радісне «Христос Воскрес!— ожив Той, що вмер, Той, що був, є і завжди буде у безконечності — Триєдиний Господь.
Вдумаймось у цю благовість про Христове Воскресіння, що його першими й вперше почули, а згодом й розголосили не учні-апостоли Воскреслого, але звичайні жінки, прозвані у Євангелії Мироносицями. Напевно це у Божих плянах не був припадок. Цей факт, що жінки-Мироносиці були першими, що почули істину про те, що Ісус Христос, Назарянин воскрес, має своє особливо-глибоке значення. Як бачимо, що Ісус Христос перед своєю смертю, вже розп’ятий на хресті, особливо підносить, підкреслює і наголошує жіночий рід, звертаючись словами «… до матері: «Жено, це син твій!». Потім каже до учня (яким був св. Іван): «Це твоя мати» (Іван. XIX, 26,27). Цими словами Христос поставив свою Матір-жінку, як Царицю Заступницю людей на землі. І три дні після своєї смерти Христос знову зустрічається у першу чергу з жінками-Мироносицями, які не побоялись і прийшли, щоб помазати Його пахучими оліями. Цим Христос не тільки бажав піднести жінку з її слабостей, але сказати значно більше… і піднести її на належний п’єдестал, щоб вона співдіяла у несенні благовісті про Царя — Христа Господа.
Всі чотири євангелисти відмічають цю незаперечну істину, що жінки-Мироносиці були першими, які принесли цю незрівнянно радісну благу вість, що Христос воскрес. Ось як пише про цю подію св. євангелист Марко: «Як минула субота, і Марія Магдалина, Марія Якова та Соломія накупили пахощів, щоб піти і намазати його [Ісуса]» (Мар. 16, 1)… «І говорили між собою: «Хто відкотить нам каменя від дверей гробу?». І, глянувши, побачили, що камінь вже відвалений; був же він дуже великий. І, увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, зодягненого в білу одежу, та й жахнулись. Він же каже їм: «Не лякайтесь! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, нема його тут!» (Мар. 16, 3-6).
Перелякані жінки-Мироносиці понесли цю радісну вістку до учеників Христа і до народу. Це справді була безмежна радість, яку тяжко схопити й описати. Щоб її, себто цю безмежну радість, зрозуміти, треба хоч на хвилину перенестись у дійсність того часу, коли сповнялось відкуплення людства.
Небо затягнулось чорними безпроглядними хмарами і наступила трагічна, сумна і чорна п’ятниця, у яку здійснювались страждання, розп’яття і смерть Ісуса Христа. Це була застрашаюча, болюча і пригноблююча хвилина. Його найближчі апостоли, що були свідками безчисленних Христових чуд, надіялись, що їх Учитель зійде з хреста і раз назавжди переконає своїх противників й ворогів, що він правдивий Бог. Чудо не сталось. Всі попередні чуда стали малими а то і зовсім забулись. Також забулись Христові слова, де Він говорив, що на третій день після смерти воксресне. Всіх огорнув страх. На тлі такої безвиглядности вістка про воскресіння Христа, яку принесли жінки-Мироносиці, викликала безмежну радість, що сягала небесних висот. Це логічно і природньо зрозуміле.
Жінки-Мироносиці стали післаницями Христа, які голосили про Його воскресіння. Коли ж вони повертались від гробу, Ісус по дорозі зустрів їх і сказав: «Радуйтеся!». Вони приступили, припали Йому до ніг, поклонились Йому» (Мат. ХХVІІІ, 9). Так жінки-Мироносиці були першими, які утверджували віру, що Христос воскрес із мертвих. Воскрес Той, що приніс для нас життя вічне. Воскрес Той, якого розп’яли на хресті та в гробі поховали. Воскрес Той, що з Його розп’яттям і смертю, здавалось, усе закінчиться і піде у безповоротне забуття. Як сильно помилились ті, що так думали і з цією ціллю здійснювали христовбивство. Дійсність виявилась протилежною, бо з віками Христове воскресіння перемагає темряву і всі сили пекла.
І ми є безпосередніми свідками, як у наш час Христове воскресіння, про яке нас сповістили жінки-Мироносиці, захоплює людські серця. Як ці безсмертні Божі слова, що співаємо про Христове воскресіння, безперервно переносились через повних 1950 років, і все більше й більше могутньо, постійно утверджувались і утверджуються по сьогодні серед різних народів і рас. Ця незаперечна правда про Христове воскресіння, ювілей якого смерти і воскресіння, що його проголосив Папа Іван Павло II і Свята Церква обходить 1950-річчя цього року, на протязі того часу, завжди безперебійно перемагає. І це Христове воскресіння не перестало ні на хвилину бути джерелом безсмертного життя. Ось це велике і радісне «Христос Воскрес», що «смертю смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував» вказує нам, що наше життя тут на землі не кінчається, воно є тільки дочасним, переходовим до життя вічного.
Вслухаючись у радісні слова Христового воскресіння, які на протязі віків набрали неперевершеного творчого, різноманітного, могутнього хорального й музичного звучання, переносять нас у інший світ, у світ Божого спрямування. І ось ми знову почуємо ці могутні поетичні слова у хоральному звучанні у час святкувань Христового Воскресіння. Вдумаймось у них і відчуймо ту саму радість, що її мали у той час жінки-Мироносиці. На цій радісній благовісті — Христос воскрес — виросла велика, незлічима релігійно-церковна літературна творчість, на цьому тлі виростали великі християнські мужі й мислителі, незрівняні мученики та ісповідники Христові. Немає інших основ людського життя за Христові. І як говориться у Світильнику — «Плоттю заснувши, як мертвий Царю і Господи, на третій день воскрес. Адама із тління підняв і подолав смерть. Пасха нетління світу спасіння». В цих глибоких словах підкреслено незаперечну істину.
Ще і ще вслухаймось у гармонійний гомін великодніх дзвонів, в них ми відчуємо і почуємо радісний голос жінок-Мироносиць, які сьогодні, як і колись, голосять радісну, благу вість — Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
М. Г.
