Коли зима скує морозом землю і білим рядном її встелить, втомлені дні маліють, видовжуються ночі, й усе це разом нам пригадує і нас зближає до радісних, глибоких змістом днів спокійної, тихої ночі — народження Малого Дитяти — Ісуса Христа. Народження давно очікуваного Месії — Нового Життя. Народження Того, що прийшов не заперечити існуюче, а поправити й доповнити старе. Прийшов серед вибраного народу, але для всіх народів. Прийшов не в туземнім блиску, але серед відлюддя, серед сяйва небесних зірок, щоб бути приступним для всіх — бідних і багатих, щоб усім сказати і звільнити людину від закону, який її робить невільником, а навпаки, щоб закон служив людині. Людина — це ця незмінна цінність, яку полюбив Господь, а закон треба кожночасно пристосовувати до людини. Він прийшов — народився для того , щоб людину наблизити до Бога-Творця. Він прийшов, щоб нам знову пригадати, що він був, є і буде всі віки — Господь Ісус Христос.
Ось ці короткі зимові дні й довгі ночі завжди повертають нашу увагу до тієї нескінченої містерії Божого народження і все викликають у нас ніби ті самі спогади, почування і рефлексії, але завжди інші — неповторні. В наших вухах звучать безмежні симфонії чудових українських коляд, що нам пригадують Його, непомітно малого, але Спасителя людства. Ми чуємо, як вони — мельодії — зносяться у небесні простори і летять хвилями переливаючись та знову швидко, швидко летять, наповняючи радісною вісткою всю Вселенну, що прийшов Месія — Син Бога-Отця. І вдумуємось у цю безконечну містерію Божого народження, у ці пророчі слова, що не мають ні початку, ні кінця — «Бог Предвічний Народився». Вони були такими вчора, є такими самими сьогодні й залишаться такими назавжди,— ті самі, але вже інші, неповторні, милі й дорогі. Це та бездонна неохопність Божого існування.
Так Ісус народився не тільки тоді, майже дві тисячі років тому, Він народжується, приходить до нас все, кожночасно, щоб поєднати дочасне з вічним, щоб побудувати незнищимі мости сполуки між людиною на землі та Отцем у небі. Щоб ці мости сполуки ніколи не переривались.
Тому в ці дні Божого народження співаємо: «Небо і земля, небо і земля нині торжествують. Ангели люди, ангели люди весело празнують…». В цих простих словах схоплена глибока суть, підкреслюється, що в ці дні сполучається небо із землею, і всі разом радіють цією благою і радісною вісткою, що народився Творець мостів, сполук, з’єднання — Богочоловік, що спер їх на тверді, непереможні основи, якими є Любов. Ось ця любов є тією силою, в якій топиться й розпливається все, і всі сили пекла не спроможні її подолати. Народження Ісуса Христа — це любов.
Ось ця любов кличе нас, християн, хоч у ці дні Христового народження з’єднатись молитовно при спільній Святій Вечері. Поєднатися в ці дні з своїми рідними, близькими і знайомими, тими, що ще живуть, і згадати тих, що перенеслись у Божу вічність. Згадати тих, що на рідних землях також в той самий день, у своїх засніжених хатах, при засвіченій свічці, сидять при Святій Вечері та співають, може напівшепотом, щоб не почув антихрист, цю ж саму коляду «Бог Предвічний…». Згадаймо і піднесім наші молитви за наших сестер і братів, що далеко на засланнях, у болях, голоді й холоді караються на каторзі та не мають змоги радіти цією благою вісткою, що сьогодні — «Небо і земля нині торжествують». У ці радісні дні Різдва Христового поєднаймось разом всі по цей і той бік океанів, як одна родина, і заколядуймо: «Ой, видить Бог, видить Творець…». Нехай нас ця любов Христа всіх об’єднує, наповняє сильною вірою, надією і радістю незаперечної правди — Христос Народився — Славімо Його!
М.Г.
