Зшестя Святого Духа або, іншими словами, Зіслання Святого Духа — це свято, що його дуже часто наша Церква називає «Зелені Свята». Ця назва, мабуть, пов’язана з самою природою року, бо в цей час природа збудилась з зимового сну до нового життя. З цей час вся природа прикрашена казково-розкішним зелено-барвистим оксамитом. В цю пору Христова Церква, після Великодня й Вознесіння, відзначує й святкує третє з черги велике свято Зшестя Святого Духа. Цим великим святом у винятковий спосіб підкреслюється третю особу Божу, Триєдиного Господа Бога, Святого Духа. Це є те безсмертне животворяще Слово, якому немає ні початку, ні кінця, якого не можна умертвити, замкнути, вбити чи спалити. Цей Святий Дух був, є і залишиться повіки. Цей Святий Дух являється тією неохопною силою, що все створив, і що без Нього ніщо не сталося, що сталося. Цією часткою вічности і невмиручости духа володіємо й ми, смертні люди, бо ж ми створені на взір і подобу Божу.
З цього Христового заложення Церква у ці дні Зелених Свят в особливий спосіб згадує пам’ять тих, що відійшли з цьогосвітньої мандрівки у Божу вічність, зокрема у страдницький спосіб. Тому ми згадуємо пам’ять наших героїв, що віддали життя за свою Церкву і український нарід, відвідуючи з молитвами їхні могили. Ця традиція у нашій Церкві сильно закорінена, бо нею ми всі й завжди підкреслюємо безсмертність і вічність людської душі.
Належало б у ці Зелені Свята відвідати з молитвами багато-багато могил, які залишились на батьківщині, що з них багато наші вороги зрівняли з землею. А скільки безіменних героїв, що загинули у більшовицьких застінках і засланнях, могили яких нікому невідомі?
Ось перед нашими очима велика, велика могила жертв, що їх доконали більшовики штучним голодом у пам’ятні 1933 роки на Україні. Гинули мільйони людей у країні, що була житницею цілої Европи. Гинули ті, що цей хліб вирощували — селяни. Тяжко було в це повірити, але світ мовчав, допомагав дияволові — червоній Москві. Здавалося, цій же Москві, що, знищивши фізично наше селянство — непорушну основу українського духа, все піде в забуття. Як грубо вони помилились. Червона Москва вбила їх фізично, але їхній непоборний дух лишився живим між нами досьогодні. І ось вони — мільйони жертв голоду, після п’ятидесяти років, стоять ще більше виразно перед нами і стукають до наших сердець, прохаючи не забути про них і зберегти їх світлу пам’ять. Вони пригадують нам, щоб ми розповіли вільному світові про жорстокість комуністичної Москви, про голокост українців, під час якого знищено понад 7 мільйонів людей. Вони знову немов ожили перед нашими очима, нам дорогі й близькі, ті, що зберігали основу непорушного християнського і українського духа.
У час Зелених Свят згадаймо також у наших щирих молитвах мучеників й ісповідників Української Католицької і Української Православної Церков, що їх зліквідувала та ж сама жорстока червона Москва. Могил цих сотень, тисяч і мільйонів мучеників й ісповідників не знайти, їх тіла розкидані по цілому Радянському Союзі. Ряди цих мучеників, ісповідників і досьогодні збільшуються, бо червона Москва не перестає переслідувати Українську Церкву, а всіх насильно заганяє до комуністично-атеїстичного російського православ’я.
Помолімось за всіх поляглих за Церкву й український нарід та просім Всевишнього Господа Бога, щоб нагородив кріпким здоров’ям і силою витривалости тих, що на шляху страждань за Церкву і нарід дальше караються. Згадаймо у наших молитвах всіх нам відомих і невідомих мучеників, ісповідників і героїв, що віддали своє життя за Церкву й українських нарід. Хай світла пам’ять про них буде завжди поміж нами!
