Свідомість незаперечної Божої правди, що людина мусить померти, не зменшує нашого болю і жалю по втраті нам дорогої і милої людини, з якою ми ділили хвилини щастя і горя. І свідомість того, що смерть є тільки переходовим проміжком від дочасного до вічного життя, де немає ні страждань, ні болю, також не зменшує і не розвіває нашого смутку по відході нам милої людини, якою була в даному випадку Христина Дубенко з дому Стасишин. Христина Дубенко померла 15 травня 1982 р. у Філядельфії. Невблаганна смерть передчасно перервала нитку життя Христини. Ми її бачили щирою, відданою і дбайливою не тільки біля своєї дорогої родини — мужа і двох синів Романа і Зоряна, але також в Українському Патріярхальному Т-ві, в Сестрицтві св. Анни при церкві св. архистр. Михаїла, в парафії та взагалі в українському зорганізованому житті. Христина була милою, доброзичливою і в загальному шляхетною людиною. Вона все в житті знаходила спільну мову. Юлія Шашаровська присвятила Христині поезію, що її друкуємо нижче. Долу чуємось до вінка співчуттів, які склали мужеві Богданові й синам Романові та Зорянові й складаємо наше глибоке співчуття. Згадаймо Христину у наших молитвах. Хай світла пам’ять про неї залишиться надовго між нами.
В ПАМ’ЯТЬ ХРИСТІ ДУБЕНКО
Коли сум обгорне душу,
Коли жаль добро заглушить —
Глянеш в далеч — в небо синє
Та це дум тяжких не спинить…
Хоч навколо ходять люди,
Та — безлюддя душить груди…
Бо ти вже не бачиш, як дише весною
Як вся природа гордиться красою
Як шовки зелені пишно надіває
Та день цей на всіх нас, жаль лиш навіває.
Твій шлях же він стелить з травневих китиць
В дорогу у засвіти, небесних світлиць.
Імпрезова референтка
Юлія Шашаровська
