Раптово з п’ятниці на суботу, 13 березня ц.р. помер у Трентоні член мирянського руху, відомий політичний діяч та довголітній редактор журнала «Наш голос», що є органом Асоціації Українців в Америці, інж. Дмитро Кузик. Відхід у той світ кожної людини ми по-різному, але болюче переживаємо. У випадку покійного Дмитра Кузика цей біль був більше особливий, цей біль був більший і заторкав ширше коло людей — усю громаду, бо відійшла від нас винятково активна людина, яка брала живу участь у нашому громадському, політичному і релігійно-церковному житті. Після його неочікуваного відходу у Божу вічність у деяких наших громадських установах залишиться незаступлене місце, в першу чергу це відчує пресовий орган АУА «Наш голос», що його відданим з посвятою редактором був покійний Дмитро Кузик.
Слід підкреслити, що Дмитро Кузик належав до виняткових людей в нашому політично-громадському житті, людиною з виразною національно-політичною біографією. А це в кожний час дуже важливо, щоб людина мала свою непересічну біографію. Покійний народився 20 грудня 1906 р. у Печиніжині — Західня Україна. Батьки дали йому глибоке родинне і релігійне виховання. Початкову й середню освіту закінчив у Коломиї. Високу освіту закінчив на політехніці у Львові, здобувши дипльом інженера-будівельника. В свойому професійному житті був також успішний. Приїхавши до США, він заснував свою будівельну компанію, в якій затруднював багато наших людей. Ще з юнацьких років Дмитро Кузик мав зацікавлення до українського громадянського, як також і політичного життя. Він же був активним членом УНДО, ще на батьківщині, а згодом, коли постала нова організація під назвою Фронт Української Єдности (ФУЄ), також був її активним членом.
Покійний Дмитро одружився з Дарією із дому Кассіян, і вони мали двох синів — Романа і Володаря, яким дали родинно батьківське виховання і вивели їх «у люди», давши їм закінчити вищу освіту, і вони сьогодні вже одружені, мають своїх дітей та працюють по професії.
Покійний Дмитро Кузик на протязі свого багатотрудивого життя не тільки цікавився та приймав активну участь в громадському й політичному житті, але поруч з цим його цікавила і полонила журналістика. Тому він ще на батьківщині почав дописувати до наших газет. Після великого ісходу з рідних земель у Німеччині був співредактором газети «На чужині». Тут в США був активним членом УНДО і багатьох інших громадських організацій. Займав відповідальний пост в Асоціації Українців в Америці. Поруч всього покійний був релігійно-віруючою людиною, маючи велике зрозуміння до інших релігійних віровизнань. Він був членом Українського Патріярхального Т-ва і часто писав і займав становище до церковних питань Української Католицької Церкви.
Покійний Дмитро належав до людей, що вірили у те, що робили. Завжди мав відвагу заступати свою думку, навіть тоді, коли він залишався сам. Його ціхували такі прикмети як чесність, працьовитість, витривалість і обов’язковість. Коли до чогось брався, то завжди можна було бути певним, що справа буде довершена. Таким був у свому професійному, а також у громадсько-політичному житті. Найбільше помітно можна було це зауважити після його редагування журнала «Наш голос», який на протязі довгого, довгого часу, завжди завдяки його відданості, появлявся точно. Він відчував і знав велике значення друкованого слова. Ще перед тим він співпрацював з різними пресовими органами, тут можна назвати «Листи до приятелів», які редагував д-р Микола Шлемкевич, до речі, він допомагав у їх появі, також дописував до «Українського життя» в Чікаґо, коли цей часопис редагував д-р Тома Лапичак. Він так ставився з великим пієтизмом до друкованого слова — журналістики. Це можна було завважити після його довголітнього редагування «Нашого голосу». Останні роки свого життя він віддав виключно для журнала «Наш голос», журнал був немов його третьою «дитиною», що нею він так віддано і з посвятою піклувався. На цьому відтинку Дмитро Кузик провів вагому і неоцінену працю. Це не було легке завдання, він з проблемами журнала йшов спати і з тими самими проблемами вставав.
В особі Дмитра Кузика дружина Дарія втратила вірного мужа, друга в житті, сини — незаступимого батька, внуки – дідуся, а широка українська громада — видатного громадського і політичного діяча, журналіста, людину праці.
Відбулись багатолюдні похоронні відправи. Покійного прощали під час панахиди в похоронному заведенні: Іван Костюк від трентонської громади, він же рівночасно в імені родини провадив похороном. Євген Перейма від УНДО, Микола Галів від журнала «Патріярхат» і мирянського руху, Степан Процик від Українського Демократичного Руху. На могилі прощав покійного в імені Асоціації Українців в Америці Роман Барановський. Під час поминок з прощальними промовами виступили Іван Кедрин-Рудницький від СУЖА, від крайової організації УДР в Канаді — Омелян Тарнавський, від Українського Братського Союзу і від себе особисто — Дмитро Корбутяк, від УРДП — Юрій Нагорний, від Товариства Українських Інженерів в Америці — Микола Ромах, від гімназійних товаришів Коломиї — Володимир Сенижак, від ОДВУ — Леонід Веремієнко, від УНДому в Трентоні — Оксана Микитин, від родини покійного — Микола Самокіш й інші. Всім учасникам похорону, промовцям та ближчій і дальшій родині щиро подякувала дружина покійного Дарія.
Хай гостинна американська земля буде йому легкою, а пам’ять про нього йде з роду в рід.
