Христова Церква кожного року у місяці липні поминає верховних апостолів свв. Петра і Павла. Цей день Петра і Павла відзначаємо в особливий спосіб. До речі, це свято навіть попереджує піст, що зветься Петрівка. Правда, сьогодні про це, маю на увазі у діяспорі, майже не згадується. Варто б ці добрі й корисні для Церкви і християн практики відновити й більше утвердити. Можна при цьому сказати, на жаль, ми не маємо хоч щось подібного на взір верховних апостолів про апостолів слов’ян свв. Кирила і Методія, а вони для нас і в загальному для Христової Церкви східнього, а точніше візантійського обряду, мають особливе значення.
Хоч до розколу єдиної Христової Церкви, який стався 1054 року, було далеко, але вже наприкінці сьомого і на початку восьмого сторіч формувались і ревалізували між собою дві християнські імперії — візантійське царство і франковська держава Карла Великого. Отже, йшлось про вплив на середню, а навіть і східню Европу, себто на слов’янський світ.
У зв’язку з цією ревалізацією князь Моравської держави Ростислав бачив, як посуваються впливи Заходу, тому послав делегацію до Царгороду з просьбою послати йому місіонерів, які могли б проповідувати слово Боже на зрозумілій слов’янській мові. В той час таких осіб мав цісар Візантії Михаїл. Ними були два браги з Солуня, південної Македонії, Константин, пізніше Кирило, професор філософії на Візантійському університеті. Людина великого таланту і повна ідеалізму.
Другим був його старший брат Методій, досвідчений адміністратор і префект одної з провінцій Тесальоніки (Солуня). Це було слов’янське населення, і обидва брати ,знали поправно слов’янську мову від дитинства.
На візантійському дворі та у патріярхії Фотія були свої політичні пляни — названими вченими здобути собі впливи на середущу Европу, зупинити впливи франковської імперії.
Тут слід до цього додати, що Кирило і його брат Методій були не тільки великими вченими, але не менш винятковими християнами-ідеалістами. Вони захоплювались працею навертання поган на Христову віру та були за збереження вселенської єдности Христової Церкви.
Крім цього слід відмітити, що до того часу, поки Кирило вибрався на Моравію, він уже мав досвід дипломатичної праці, відбувши відому місію до хозар. Історики стверджують що місія Кирила до хозар фактично була місією на Русь. Малось на увазі пом’ягчити відносини Руси до Царгороду і підготовити грунт до офіційного прийняття християнства на Русі. Дуже добре знаємо, що до офіційного прийняття — хрещення Руси-України християнство в Україні вже існувало, але це окрема тема.
Кирило і Методій почали свою працю серед західніх слов’ян з перекладів Святого Письма і богослужебних книг на слов’янську мову. Вони згуртували біля себе молодих кандидатів для місійної праці. Кирило і Методій здавали собі справу з того, що вони знаходяться на терені західньої Церкви, де Служба Божа й інші богослуження відправляються на латинській мові. Вони перекладали Службу Божу на слов’янську мову, яка відрізнялась від латинської.
Треба відмітити, що до деякого часу вважалось тільки три офіційні біблійні мови: латинська, грецька і єврейська. Брати Кирило і Методій створили для слов’янської мови азбуку, що мас назву кирилиця, та ввели ще одну слов’янську мову до біблійних, слов’янську, на яку перекладено Святе Письмо і низку богослужебних праць. Сьогодні, після Вселенського Собору Ватиканського II, коли прийнято вживати у св. Літургії і молитвах живі мови, такої проблеми немає, а тоді вона була засадничою.
Переклад Служби Божої на слов’янську мову баварські єпископи назвали єрессю. Такий розвиток подій заставив папу запросити братів Кирила і Методія до Риму. їх приїзд до Риму був тріюмфальним, і папа їх прийняв достойно і величаво. У 869 році Методій був висвячений у Римі на архиєпископа Моравії, де було утворено митрополію. Кирило не повернувся на слов’янську землю, залишився у Римі, де переклав Святе Письмо та богослужбові книги. У Римі Кирило захворів. Казав себе постригти у ченці і 50 днів після того помер. На його гробі діялись чуда.
Методій повернувся на слов’янську землю Моравію, але його доля не була легкою. Після смерти князя Ростислава його наслідник Святополк не продовжував починів батька. Хоч Святополк і співпрацював з Митрополитом Методієм,але не мав цього зрозуміння до слов’янського християнства, що його батько. Святополк запропонував папі висвятити на єпископа помічника для Методія Віхінга. Папа Іван VIIІ здійснив прохання Святополка і висвятив Віхінга на єпископа слов’ян, яких він, на жаль, не любив. Святополк підпався під цілковитий вплив латинських баварських єпископів, які двічі робили оскарження на митроп. Методій до Папи Івана УІІІ і в обидвох випадках митрополит Методій був виправданий і папа потвердив католицькість праці Методія, як архиєпископа великої Моравської митрополії. На жаль, і після цього баварські владики не перестали вести акції проти Методія. На синоді в Регензбурзі його засудили як інтруза і ув’язнили у манастирі у Ельвангені.
З смертю св. Методія, 6 квітня 884 p., доля його Церкви була скінченою. Якщо б форма слов’янського обряду була задержалась, то наслідки розколу Христової Церкви, який стався у 1054 році, були мали б інші виміри, бо слов’янський світ був би залишився по стороні Риму.
М. Г.
