Ми пам’ятаємо щороку в церковно-літургічному календарі МУЧЕНИКІВ ТА ІСПОВІДНИКІВ різних часів і різних місцевостей. Нераз в одному дні припаде збірний спомин кількох або багатьох осіб, які разом зазнали спільну долю і однакове СВІДЧЕННЯ. Так нпр. святкуємо пам’ять «святих десятьох мучеників, що в Криті (5 січня). Або, 11 січня «святих младенців-немовлят, за Христа повбитих разом, у Вифлеємі». Або, недавно, 6 березня «святих мучеників сорок і двох, що в Амморії» і т.п.
Мабуть колись у майбутньому Синод Українських Владик усталить один день на спомин МУЧЕНИКІВ ТА ІСПОВІДНИКІВ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ. Покищо, залишається у свіжій пам’яті день 11 квітня, як символічна згадка Великого Четверга, коли то в 1945 році вночі арештовано Митрополита і чотирьох Владик Української Католицької Церкви. За словами Ісуса Христа у Великий Четвер, прийшла «година і влада темряви» (Лука 22,53).
Перший між ними це ще «живий Мученик», який пішов на Голготу, де бачив наскрізь «гори трупів і ріки крови» ї сам пережив «страсті» Великої П’ятниці, але ніяк не зрадив своєї Церкви-Страдниці і свого поневоленого народу. Ми сьогодні, і в кожному Богослуженні, молимось і віддаємо честь і поклін в першу чергу Ісповідникові Святої Віри й справжньому Патріярхові нашої Церкви. Блаженнішому Йосифові, Кардиналові Сліпому. І, як Ісповідникові, заслуговує Блаженніший на глибоку пошану від цілого християнського світу за геройську вірність Христові.
А далі, слідують за твердим прикладом Блаженнішого ВСІ ІЄРАРХИ, без жадного відхилення, без жадного компромісу. Всі, як ОДИН, пішли на Голготу. І так, жертвами Великої П’ятниці стали такі єпископи.
1. Кир ЙОСАФАТ, єп. Перемиський, Сяніцький і Самбірський, який помер у тюрмі дня 21 серпня 1949 року;
2. Кир ГРИГОРІЙ, єп. Станиславівський, який помер у тюрмі дня 17 січня 1947 р.
3. Кир ТЕОДОР. єп. Мукачівський й Ужгородський, згинув в підступному автомобілевому випадку дня і листопада 1947р.;
4. Кир ЙОАН, єп. Крижівський для українців-католиків в Югославії (хорват), замучений в 1947р.;
5. Кир ГРИГОРІЙ, єп.-помічник Перемиський, помер у Воркуті на Сибірі в 1951 p.;
6. Кир Павло, єп. Пряшівський для українців-католиків в Чехословаччині, арештований в 1950 p., помер у тюрмі дня 19 липня 1960 p.;
Інші єпископи померли вкоротці після звільнення з тюрми або на засланні, як нпр.;
7. Кир Іван, єп. — Помічник Станиславівський, помер із виснаження і ран після 10-літньої каторги, дня 2 грудня 1957.
8. Кир НИКИТА, єп.-помічник львівський, який помер на засланні в Караганді на Сибірі дня 6 жовтня 1949 p.;
9. о. д-р Петро ВЕРГУН, Апостольський Адміністратор в Берліні для українців в Німеччині й Західній Европі. Арештований 1945 p., помер на засланні в Сибіру дня 7 лютого 1957 p.;
10. Кир МИКОЛА, Апостольський Візитатор Волині, помер після 12-літньої сибірської тюрми, дня 2 квітня 1959.
11. Кир АЛЕКСАНДЕР (Ціра), тайно висвячений єп-помічник Мукачівський і Ужгородський: після 10-літньої сибірської тюрми, звільнений і убитий в 1958 р. Із новіших Ісповідників-Владик, недавно померли:
12. Кир ВАСИЛЬ (Гопко), єп.-пом Пряшівський, який пережив 14 літ тюрми й 4 роки інтерновання, відтак був звільнений, їздив до Риму на посвячення Собору Св. Софії і на Синод Українських Владик, а пізніше вернувся до своїх вірних у Пряшеві й недавно помер, дня 23 липня 1976 p.;
13. Кир ВАСИЛЬ (Величковський), єп. Луцький, якого Блаженніший висвятив перед своїм звільненням в 1963 р. Кир Василь, ще як ієромонах-редемпторист був вперше ув’язнений в 1945 р. на 10 років. Пізніше знов, вже як єпископ від 1969 до 1972 р. Опісля звільнений на Захід і помер у Канаді дня 30 червня 1973 р.
Це мученичий шлях Владик, яких ми сьогодні вшановуємо, а разом з ними, разом з проводом Церкви-Страдниці, ми пам’ятаємо і наші православні єпископства наше пресвітерство, монашество і всіх вірних християн. Сповнилося Христове приречення: «Переслідували мене, — переслідуватимуть і вас!»
Але, Слуга Божий Митрополит Андрей, передбачуючи жорстоке переслідування, яке мало прийти, запевняв і вказував усім: «Пам’ятайте, що ще БОГ є над нами!» А Христос, вмираючи на хресті запевняв що є ОТЕЦЬ на небі! І до Нього «закликав сильним голосом: Отче! У руки Твої віддаю духа мого!» (Лука 24, 46) І в руки БОГА-ОТЦЯ пішли також і душі наших мучеників.
А один тільки, «живий Мученик», Блаженніший Йосиф, вернувся 15 років тому із заслання до нас, і свідчить, що матірна Церква ще живе! Що наша Церква-Страдниця ДІЄ І РОЗВИВАЄТЬСЯ, хоч скрито й в модерних катакомбах, а всетаки має нових єпископів, нових священиків і нові монаші покликання — і НЕ ДАЄ себе знищити, бо Є БОГ НАД НАМИ!
Воістину Є БОГ НАД НАМИ, який дав нам цю одну ниточку ієрархічного зв’язку з Матірною Церквою. Блаженнішого Йосифа, який не покинув своєї Церкви в тюрмі, ані не покинув її в нашій діяспорі. Особа Блаженнішого Патріярха Йосифа органічно і природньо лучить УСІХ українців-католиків в ОДНУ ПОМІСНУ ЦЕРКВУ! А помісність полягає в тому, що маємо спільний корінь, який сягає аж до київського християнства, маємо спільну духовість і маємо спільні традиції.
Сьогодні Помісна Українська Церква переживає мабуть, Велику Суботу. Хоч переслідування тривають дальше, вже в діяспорі почалося відродження. За 15 літ своєї постійної й поступової діяльности, Блаженніший Патріярх Йосиф заставив усіх Владик, священиків, монашество й вірних думати НЕ ТІЛЬКИ про себе, але й про цілу свою Церкву, і про її відродження, про її помісність, про її синодальну структуру завершену Патріярхатом.
Треба нам усім приготовлятися на ВЕЛИКДЕНЬ! Блаженніший Патріярх нераз повторював нам; що «після Великої П’ятниці приходить Великдень!» Після мук і страждань, приходить радість! Після смерти приходить воскресення!
Українська діяспора особливо має величезне завдання: готовитися на Великдень. Готовитися на той Великий День, коли всі українці зможуть вільно «єдиними устами і єдиним серцем славити і оспівувати пречесне і велике ім’я» одного Бога в Пресвятій Трійці! А таке людське-світське наставлення, мовляв «о, до такого ніколи не дійде між українцями» — є власне запорукою, що те, що людям не можливо — Богові є можливе, бо є БОГ НАД НАМИ! А доказом того нам вказує ХРИСТОВЕ ВОСКРЕСЕННЯ!
«Пробуйте й побачите, який добрий Господь. Щасливий той чоловік, що йому довіряє» (Пс. 33) В цьогорічному Посланні Ієрархії Помісної Укр. Катол. Церкви Блаженніший Йосиф закликає до всіх, щоби любов’ю до Бога й ближнього» оживити «всі наші старання» для українського Патріярхату. «Прийшов час, — читаємо в посланні, — щоби ми покінчили зі всіми тими поділами, боротьбою і ненавистю, що запанувала у зв’язку з цими стараннями по наших родинах, парафіях, громадах, єпархіях, екзархатах… Тому що є брак єдности і християнської любови в цих наших змаганнях, не можемо мати бажаної перемоги в Христі-Переможці, а брак єдности тільки ослаблює нашу Церкву і приносить велику шкоду цілому українському народові.»
Тому нам треба, пригадати слова псальмопівця, який каже:
«Відвернися від зла і твори добро, ШУКАЙ МИРУ І ТРИМАЙСЯ ЙОГО»(Пс. ЗЗ). Шукаймо й ми миру в нашій діяспорі й готуймося всі разом на Великдень. Щоб наші церкви не були виставлені лише на показ архітектури чи мистецтвом, але, щоб в них щиро молився український Божий Люд.
Готуймося на Великдень вже тут і тепер. Бо там в Україні, храми є перетворені у шпихлірі, крамниці, гаражі чи ресторани. Щобільше й щогірше, там з деяких наших Божих храмів пропагують атеїзм і безбожництво.
Наші Мученики і Ісповідники стали свідками Христа, і не зрадили своєї тисячолітньої християнської Духовости. А ми в діяспорі можемо стати свідками християнської дружби і солідарности, і вшанувати їх пам’ять і тих, що сьогодні страждають за Святу Віру, своєю вірою в Бога своїм прив’язанням до рідної Церкви, своєю підготовкою до дійсного свобідного Великодня, своєю братньою любов’ю і миром. Тоді всі разом заспіваємо з псальмопівцем радісну пісню:
«Ось, як то добре, як то мило, коли брати живуть укупі». (Пс. 132).
* Це слово виголосив о. Тарас Р. Лончина в часі «свяченого» в парафії св. влмуч. Йосафата в Трентоні, дня 16 квітня 1978
