Священики двох єпархій, які творять Перемишльсько-Варшавську Митрополію з радістю констатують, що протягом кількох останніх років завдяки змінам у зовнішній ситуації та турботі Римського Апостольського Престолу процес відродження Греко-католицької Церкви в Україні, в Польщі та в інших країнах проходить більш динамічно. З тим більшим здивуванням ми сприйняли лист кардинала Анджело Содано, Державного Секретаря Апостольського Престолу, від 4 березня 1998 року, переданого Апостольському Нунцієві в Польщі, а направленого ієрархам Греко-католицької Церкви в Польщі, в якому:
а) всупереч правді говориться про постійну традицію целібату греко-католицьких священиків в Польщі та узалежнюється рішення, які стосуються внутрішніх справ Греко-католицької Церкви обов’язковим узгодженням їх з латинською Конференцією Єпископату Польщі,
б) ставиться вимогу, щоб одружені священики з України, які на прохання ієрархії Греко-католицької Церкви розпочали працю в Польщі, без поважних причин припинили своє служіння в парафіях і повернулися, як тільки буде це можливе, в Україну.
в) як єдину можливу розв’язку кадрових труднощів пропонується. щоб ієрейське служіння греко-католикам перейняли латинські священослужителі целібату, які користуються правом відправляти в двох обрядах.
Слова про постійну традицію целібату греко-католицького духовенства в Польщі повністю позбавлені основ. Реакції на роблені в минулому спроби введення обов’язкового целєбату засвідчують про глибоке прив’язання до традиції свободи вибору стану, в якому рукополагається кандидатів до священства. Вчення II Ватиканського Собору та Кодекс Канонів Східніх Церков підтверджують і гарантують незмінність традиції в цьому питанні.
Зумовлення рішень, які стосуються внутрішніх справ Греко-католицької Церкви їх узгодженням з латинською Конференцією Єпископату не відповідає духові рішень Берестейської Унії і суперечить визначеному правом юридичному статусові митрополії Церкви свого права.
Вимогу відправити одружених священиків в Україну сприймаємо як акт, що перекреслює викликані турботою про добро Церкви рішення наших ієрархів, негуманний супроти самих священиків і бездушний щодо причетних парафіяльних громад.
Пропозиція замінити відправлених одружених священиків з України римо-католицькими священиками біритуалістами є проявом думання, яке зводить Церкву свого права, спільноту вірних, об’єднаних ієрархією за нормами права (ККСЦ 27), до завужено зрозумілого обряду. Священик однієї традиції силою речі ніколи не буде спроможний відповісти на всі потреби вірних іншої традиції. Історія засвідчує, що експерименти здійснені згідно з цією логікою завдавали зазвичай Східним Церквам непоправних втрат.
Надіємося, що непорозуміння яке сталося, буде терміново вирішене в дусі пошанування права і традиції Східних Церков, і що в майбутньому не буде вже ситуацій, які викликатимуть тривогу і заторкатимуть гідність греко-католиків.
Перемишль, 25.06.1998 р.
