Саме сьогодні я мав змогу запізнатися із змістом місячника «Патріярхат» від травня цього року. Дійсно, журнал цікавий, дуже інформативний. Події, пов’язані з приїздом Блаженнішого В. Архиєпископа і кардинала М.-І. Любачівського до Львова, церковні відправи, привітальні промови, слова-звернення В. Архиєпископа до українців-католиків являються незвичайно цінним історичним матеріялом в першу чергу для тих, що цікавляться подіями в Україні та не мали змоги бути учасниками цих великих святкувань. Читач дістає вірний образ, як українці-католики в Україні натерпілися і зазнали багато лиха, переслідувань і пониження від жорстокого комуністичного правління, а зокрема від Російської Православної Церкви, врешті повернулися до нормального церковно-релігійного життя. Як дуже вони вдячні Всевишньому за це і всім тим «людям доброї волі цього світу», що до цього доклали своїх зусиль і доброї волі. Це правда! Багато радісних почувань і емоцій виявлено під час цих історичних днів. І це є зовсім природньо. Жива українська людина бажає ділитися зі всіми своїми успіхами і радісними днями. Українська людина хоче, щоб з нею цілий світ радів. Вона глибоко релігійна, сильно вірить у Божу справедливість. Те, що Українська Католицька Церква в Галичині має змогу повернутися до нормального церковно-релігійного життя, в тому теж велика заслуга Папи Івана-Павла ІІ. Він як слов’янин-поляк більше, ніж хто інший, бачив велику кривду, заподіяну нам «могутніми цього світу». Він допоміг нам відзискати Українську Католицьку Церкву в Галичині.
У журналі від травня ц.р. (як і також у попередніх) я читав багато листів до Редакції від читачів з України, з Києва, з різних місць осідку української людини. Вони дуже ясно виявляють велике зацікавлення журналом «Патріярхат». Оцінюючи сам журнал, його зміст, форму, високо цінять і виявляють бажання його мати і його читати. Католицька Україна прийняла журнал не тільки дуже позитивно, але теж сердечно. Адміністрація журналу розумно і правильно робить, висилаючи журнал «Патріярхат» в Україну, а зокрема в Галичину, де є велике зацікавлення і запотребування на «писане слово». Журнал цікаво і точно інформує своїх читачів про події в українському церковно-релігійному житті на поселеннях і в Україні.
Та життям Української Помісної Католицької Церкви цікавляться сьогодні теж і релігійні часописи Римо-католицької Церкви в США. До них належить «Нешонел Католік Реджістер». Він, як минулими роками, так і тепер, багато пише про події в Українській Католицькій Церкві. Пише про УКЦ в Римі, США, Канаді, як і також в Україні, у Львові.
Найновіше число заговорило про Перемишль, про катедру св. Івана Хрестителя, про поляків-католиків, що у своїй ворожості до українців ігнорують рішення навіть свого Папи-поляка Івана-Павла ІІ і польського єпископату. Ми знаємо, що є поляки, що своєю авантурницькою вдачею і поведінкою кидають дуже від’ємне світло не тільки на свою релігійну «здисциплінованість», але на себе самих, як на людей, що являються негативним, наскрізь асуспільним елементом свого народу. У минулому це мало свою питому назву: «польська вулиця».
Релігійний тижневик Римо-католицької Церкви «Авер Сандей Візітор», до нас теж прихильний, досить часто об’єктивно говорить про нас і за нас своїм читачам-американцям. У ньому називають нас українцями, а ніколи росіянами, як це часто робив вашінґтонський Стейт Департмент. Проблеми Української Католицької Церкви, українського народу, України — поволі здобувають своє визнання і зрозуміння в американському світі. Поворот В. Архиєпископа М. Любачівського до Львова напевно теж заповнить сторінки цих римо-католицьких часописів і причиниться до дальшого інформування американців про УКЦ і про нас, як українську націю.
Зиновій Гіль
