Після п’ятирічної перерви передаємо до Ваших рук, Дорогі Читачі, оцей новий (п’ятий з черги) том творів Слуги Божого, митрополита Андрея Шептицького. Знов забрало останніх три роки праці (попри інші обов’язки і зайняття) над його упорядкуванням і остаточним виданням.
У Введенні до попереднього тому була згадка, що після торонтського видання (з 1965 року) «Пастирських листів» Митрополита з 1899-1904, приходила б черга на видання дальших його послань: від 1901 року до моменту заслання (1914 року). Обставини, однак, так склались, що «залишено хронологічний порядок, а перескочено до останніх років творчости Митрополита» (гл. стор. ХІ попер, тому з 1978 p.). А то з цієї простої причини, що послання з-перед Першої світової війни були вже якось публіковані й зберігані бодай по декотрих манастирях або єпископських бібліотеках, чи в посіданні приватних осіб. А письма з початків і періоду Другої світової війни «загалом не були публіковані й були в небезпеці перед затратою через воєнні лихоліття і знищення в Другій світовій війні (там же). Отже й видано їх у Видавництві оо. Редемптористів у Канаді під наголовком «Письма-послання Митрополита Андрея Шептицького» з часів більшовицької окупації 1939-1941», а відтак з часів німецької окупації (1941-1944).
Тримаючись уже цього порядку,— не хронологічного, а прагматично-практичного, зумовленого обставинами, і ми цим разом виконали те, що намітили в закінченні «Загального перегляду томів» — стор. XX останнього римського видання УКУ з 1978 р: «Було б дуже вказаним і порадним — видати як слідуючий том, усі покаянні послання Слуги Божого з додатком тих, що окремо були звернені до нашої молоді».
Ще й ця рація промовляла, що між тим з 1978, а цим сьогорічним виданням (1983), що його даємо читачам до рук, є стислий зв’язок і продовження.
В трактаті про Божу Мудрість попереднього тому, після вступних понять про важливість мудрости та про культ «передвічної Божої мудрости» в наших богослуженнях, а дальше про її свідоцтва й джерела в Святих Книгах обох Завітів та про прикмети правдивої мудрости (на основі текстів св. Якова: 1,5-8 і 3,13-18 — подає відтак знамениту молитву про мудрість і переходить до вияву Божої мудрости в молитві («Мудрість молитви: гл. стор. 2729 попереднього тому з 1978). У поясненнях «Отченашу» дає обширний і дуже цінний виклад про молитву[1].
В трактаті «Християнська праведність» Слуга Божий пробує представити «сліди цієї Божої Мудрости з людській мудрості» (стор. 133 попер, тому з 1978), Отже й доводить, як Божа Мудрість віддзеркалюється в ділах оправдання: у богословських чеснотах, в Дарах Св. Духа та в моральних чеснотах. Так, що «Християнська праведність» — це популярний виклад загальної моральної богословії і християнської етики для народу.
А ціле Боже Об’явлення (вияв Божої Мудрости самої в собі і в Її діяннях назовні — в ділах оправдання) дане для «поучення Богом» (Ів. 6,45; Іса. 54, 13)[2]. І як таке — воно віддане під опіку і чування Церкви над ним. Церква ж одержала цю власть і цей скарб (обіцяні ще Христом!) у День Зіслання Св. Духа, як «Дар П’ятдесятниці», і виконує його потрійним учительством: школа Церкви, школа Христа, школа Св. Духа. Святий Дух виконує своє учительство через дар непомильности і дар надхнення. («Подобалось Святому Духові й нам» — Ді. Ап. 15,28).
В цьому новому томі, що його читачі мають перед собою, є зібрані пастирські послання Митрополита Андрея і його архипастирські зарядження чи інформування вірних про справи, що відносились до потреб їхніх душ, як і добра Церкви. Ввесь цей матеріял взятий з Львівських Архиепархіяльних Відомостей (дещо з «ДІЛА» та «НИВИ»), публікованих у 1932-1939 роках, зн. до часів першої большевицької окупації.
Особливої ваги є покаянні послання та послання до тих, що занедбали християнський обов’язок пасхальної Сповіді і св. Причастя. В усіх тих посланнях загальні засади, виложені в трактатах попереднього тому з 1978, знаходять партикулярні примінення до щоденних життєвих обставин. Слуга Божий з невсипущою ревністю (часом мається враження, що може аж до «пересади»!) нагадує на християнські обов’язки молитви, обридження гріха, подружої моралі та плекання чеснот — справедливості любови до ближнього. Гаряче пору чає спільні молитви в церкві після відправ і родинні молитви по хатах; як також заохочує до навчання катехизму і основування церковних братств, бо через це доходиться до основнішого пізнання Бога і поглиблення релігійного життя.
Письма Митрополита Андрея у цьому томі в загальному треба вважати, як звернення до ширших мас нашої громадськости — не поминаючи ніякої «категорії» (старших, молодших і дітей; тих, що в проводі громадських інституцій і звичайних «простих» членів): нікого не залишає, усім хоче вказати на життя після загальних християнських чеснот, особливо любови, справедливости і згідливости, щось як колись кликав Великий Тарас: «обніміте, брати мої, найменшого брата»…
Такі, здавалось би, непомітні звернення з вказанням на обов’язок єдности і вдячности на перших сторінках ЛAEB 1939 (стор. 1-9) — це повторна пригадка і підкреслення тої евхаристійної вдячности й об’єднуючої любови, що їх Слуга Божий з таким містичним захопленням виложив у розділах про «Євхаристію віків» і «Богословію любови» у попередньому томі з 1978 (стор. 120-123 і 450-452).
Якщо б ми, отже, хотіли величатись справжньою любов’ю і пошаною до Великого Митрополита, як нашого народнього і релігійного Провідника, то першим і найзвичайнісіньким критерієм нашої правдомовности та щирости є запит, звернений до самих себе: ЧИ МИ СЛУХАЄМО ЙОГО НАСТАВЛЕНЬ?.. Чи сприймаємо його ідеологію?.. Бо інакше стаємо перед поважним сумнівом і другим запитом: чи ми не дволичні та чи не дуримо себе самих? Ми хотіли б Ним величатись, а при тому нехтуємо його здоровими християнськими наставленнями, спертими на євангельських засадах.
Бо ж тільки словом називати когось «Мойсеєм і провідником народу», а серцем відбігати на свої зовсім блудні стежки і бездоріжжя,— це означало б, що з нами щось не в порядку, отже й конечно треба б перевірити свою ментальність.
Нарешті ще заввага до найдовшого у цьому томі Послання на Піст. Є це не менше знаменний популярний виклад про гріх, його розгалуження і засоби боротьби з ним. У цьому покаянному Посланні автор зі щирістю викладає дисципліну Церкви, обґрунтовує — хоче, щоб вірні знали, чому є церковні кари, яка їх доцільність. Пояснює різні роди гріхів і окремих карних законів, що мають на меті НЕ ДОКУЧАТИ ВІРНИМ, АЛЕ ПОМОГТИ ЇМ ВІДНАЙТИ СЕБЕ й оздоровити ненормальний стан у Церкві. Самий правник і добрий психолог життя — Митрополит хоче поділитись своїм досвідом з вірними, для більшої Божої слави і добра Церкви. А останні сторінки Послання — це знаменита й практична душпастирська заохота до покаяння і прекрасна практична(хоч і глибока при тому!) психологія навернення і покаяння. Це дійсно поради великого й досвідченого душпастиря.
* * *
Стільки щодо самого змісту й оцінки матеріялів у цьому томі.
Ще кілька слів щодо технічної сторони видання. А тоді Читач буде мати повне поняття про це видання, як і обставини чи радше труднощі, що їх треба було узгляднити та знайти на них розв’язку.
В попередньому томі з 1978 року була згадка, що в творах Митрополита Андрея «мається до діла з дорогоцінним зерном у кострубатій і незугарній шкаралупі. Золоті думки і взнеслі поучення враз із знаменитим викладом… на жаль, дуже часто знаходяться у досить незграбній мовній шаті. Досить часті мовні аномалії та непослідовності можуть місцями навіть дивувати та разити читачів»[3].
У цьому томі, що є продовженням попереднього з 1978 року, повторюються ці самі явища. Окрім порівняльно нечисленних друкарських помилок та численніших уже редакторських занедбань і недотягнень, знаходимо на декотрих сторінках і правописні відхилення, і граматичні перекручення, і немало згаданих уже попередньо галицизмів, польонізмів та русизмів. А до того ще й подекуди притемнення самого змісту в наслідок розтягнених і задовгих речень. Та й складня (синтакса): порядок слів у реченнях часто звучить какофонно.
Ось кілька прикладів: на тій самій сторінці ті самі слова раз з великої букви, то знов несподівано з малої (при назвах народів: Ізраїльтяни — ізраїльтяни, Українці — українці. Єгиптяни — єгиптяни. Звичайно вживає задавненого «все» на означення прислівника «завжди-завсіди», однак, часом вживає і «завсіди». Подібно і «ювилей» та «ювілей»; «жовняр» і «жовнір»; «родителі» й «батьки» (стор. 411 сл.). Також переважно вживає «чоловік» та деколи переходить і на «людина» (дуже рідко зрештою).
Яке наше становище супроти вищесказаного?.. Дуже подібне до того, що й попереднього разу. Звичайно тримались ми засади не змінювати тексту, і тільки в конечності керувались потребою деяких поправок: граматичних або ортографічних. Тому й просимо читачів вибачити, що також на цих самих сторінках можуть стрінути подвійні вислови: «котрий» — «той що» і «який»; «жовняр» і «жовнір»; «все» (дуже рідко однак) і «завжди-завсіди». Деколи замість граматичного правила треба було послужитись прямо «естетичним ґустом» і милозвучністю, які нераз залежали від контексту, від змінливости обставин, а то й «особистого смаку» чи уподобання (або навіть і від умучення — хоч дуже рідко!).
Коли виникала потреба заторкнути й самий текст, то робили ми це при помочі приміток під текстом (курсивою і зірочками!), як це мало місце у виданні попереднього тому з 1978 року.
Найкраще можуть переконатись самі зацікавлені читачі, коли порівняють текст цього тому з «оригінальними» текстами Львівських Архиепархіяльних Відомостей з 1930-39 років (точну дату подаємо на початку кожного артикулу в оцьому томі).
Це все зроблено для вигоди широких мас читачів, яким хотіли ми уприступнити ознайомлення з ідеологією Великого Архипастиря й основоположника нової доби нашої церковної історії — Слуги Божого Митрополита Андрея.
о. Степан Гарванко
(постулятор справи беатифікації
Слуги Божого Митрополита Андрея)
[1] У Вступнім слові до «Божої мудрости» навіть згадує, що це мав би бути трактат (праця) «Про молитву», а Божа мудрість — це тільки вступ до цілої праці Про молитву (Твори — OPERA, Видання УКУ: Рим, 1978, стор. 3).
[2] Гл. стор. 417-18 і 436 видання з 1978 року.
[3] Гл. стор. ХІІ-ХІV попер, тому з 1978 року.
