Вашого листа чи статтю, що Ви її назвали «Дещо про духовість в нашій Церкві», прочитали з увагою і згідно з Вашим бажанням містимо в журналі. Після прочитання Ваших завважень щодо журнала «Патріярхат» нам зробилось лячно. Справа не в тому, що Ви нас критикуєте, ми критиці раді, бо на основі критики можна йти до кращого, але біда в тому, що Ваші завваги не оперті на фактах, чого жодна вільна преса й публіцистика не може сприйняти. Тому дозволимо собі з приводу Ваших думок висловити кілька наших.
Поперше, Ви не тільки «дещо», але взагалі не пишете про духовість, про яку згадуєте в з головку. Подруге, пропонуєте не писати правди, бо треба мати на увазі наслідки такого «свавілля». Це страшна річ! Властиво, за таку «сваволю» — правду в Радянському Союзі засуджують людей на довгі вироки ув’язнення, заслання і «психушок». Власне, большевицьким вождям йдеться про те, щоб народ не знав правди, бо ця «сваволя» для них дуже небезпечна. Якщо б у декого була така сила тут, на еміграції, то бідна була б доля редакторів журнала «Патріярхат». Правда, Ви не хочете голосити такої правди, як більшовики, але пропонуєте свою «правду» без «сваволі». Це дуже дивно!
Ось Ви пишете, що дехто з відповідальних осіб з мирянського руху має ясно вироблений погляд діяти проти здорового розвитку нашої церковної спільноти. Чи справді існує здоровий розвиток нашої церковної спільноти? Чи ситуацію, яка існує на терені Великої Брітанії у нашій Церкві, можна зачислити до здорового розвитку? Чи справді настирливий перехід й уведення англійської мови у нашу Літургію в Канаді й США також належить до здорового розвитку? Чи в деяких випадках підступний перехід з старого на новий календар також належить до здорового розвитку? Так можна б вичислити й інші практики, але цього вистачає, щоб побачити, яка є незаперечна дійсність.
На Вами окреслене «свавілля» і «здоровий розвиток нашої церковної спільноти» хочемо сказати наступне. Невільник залишається так довго невільником, поки він не стане свідомий того, що він є невільником. З хвилиною, коли він собі усвідомив, що він є невільником, він перестав бути у духовному розумінні невільником і після цього ціле своє життя буде боротись, щоб визволитись і стати вільною людиною. Ми бажаємо, щоб мирянський рух і взагалі вірні пізнали правду, по Вашому «свавілля», тоді почнеться змагання за здоровий розвиток нашої церковної спільноти. Пізнання правди не веде до свавілля. Якщо ми роз’ятрюємо рани, то значить, що рана не гоїться, бо не застосовано відповідного лікування, і ми тільки натякаємо, що треба лікувати завчасу, щоб не було запізно.
Вам не сподобався коментар чи заввага до статті архимандрита В. Поспішила. Та ж надрукування статті Поспішила без редакційної завваги не мало найменшого сенсу. Ви забороняєте нам оборонятись. Редакція не написала, що Ви, чи взагалі читач, має прийняти наш коментар. Ви можете мати свою думку, підмінну від нашої, це Ваше право, але не думаємо, що ми нашою заввагою переступили наші компетенції. Вам також не подобалось, що ми написали про наших «монсеньйорів», які хизуються червоними лашками. Десь хтось мусить сказати, що ми маємо свої «лашки», які варто б відпорошити і показати, хто ми були — пізнали самі себе, а не уподібнювались.
Не будемо займати становища до статті про виступ о. д-ра Ігоря Мончака у Монтреалі, бо її підписав автор, і він за неї відповідає. Жодна редакція не має можливости перевірювати дописів, на скільки вони правдиві чи ні. Автор статті Степан Пастернак написав так, як він це особисто вислухав. Ви маєте про це іншу думку, це Вам можна, і це Ваше право. Питання стоїть, чи С. Пастернак написав таке, про що не говорилось. Ми в цьому сумніваємось.
Ми писали про відбуття Священного Синоду і на основі інформацій висловились позитивно про зовнішній характер синоду. Але, які були його наради й рішення, ми не знали і тому не могли писати позитивно чи негативно. Тепер поволі про це довідуємось і можемо висловити свої думки, які не мусять Вам подобатись. Шкодуємо, що наш журнал не може задовольняти Ваших бажань і в жодному випадку не може скористати з Ваших порад, бо вони привертають нас до того, від чого ми втікали.
