(УПБ, Рим) — Під таким заголовком появилася стаття в німецькій мові А(нни) Г(алі) Г(орбач) у ч. 4 (1984) журналу «Інформаціонен унд Беріхте Дайджест дес Остенс», який виходить у Кеніґштайні, Західня Німеччина.
У своїй статті авторка покликується на «Матеріяли Саміздата» ч. 5 (24), які появилися в Мюнхені в січні цього року і які є передруком сімох засудів екзекутивних і адміністраційних властей міста Львова на греко-католицького священика о. Григорія Будзінського у часі від вересня 1981 р. до травня 1983 р. за те, що він без дозволу властей служив богослуження.
Формуляри засудів є видруковані в українській мові, але рішення, виписані рукою або машинкою, є в російській мові — поновний доказ русифікації навіть Західньої України. Причинами кар є порушення «указу Президії Верховної Ради Української ССР із 26 березня 1966 про адміністративну відповідальність щодо порушення законодавства в справах релігійних культів». Ці грошеві кари треба заплатити до 15 днів в урядовій установі або в державному банку, а посвідчення має бути виставлене адміністративною комісією.
Вичисляємо ці «провини» і кари:
- Ч. 1001 з 24 вересня 1981 року стверджує недозволене релігійне служення, яке о.Будзінський виконав і був покараний штрафом у висоті 50 карбованців;
- Ч. 25 з 14 січня 1982 р. стверджує, що громадянин Григорій Будзінський служив богослуження у своєму львівському помешканні при вулиці Спокійній 4, чим він переступив вищезгаданий указ і в наслідок чого його покарано штрафом у висоті 10 карбованців;
- Ч. 27 із 21 січня 1982 р. заявляє, що о. Будзінський служив богослуження у своєму помешканні 8 січня 1982 p., за що його покарано штрафом 50 карбованців;
- Згідно з ч. 74 з 28 січня 1982 р. покарано о. Будзінського штрафом 50 карбованців, тому що служив богослуження у своєму помешканні 9 січня 1982 p.;
- На основі акту ч. 61 з 13 січня 1983 р. о. Будзінського покарано штрафом 50 карбованців за те, що 7 січня того ж року о год. 8:45 він служив богослуження у своєму помешканні, в якому брало участь 30 осіб;
- Присуд ч. 259 з 17 лютого 1983 р. заявляє, що о. Будзінського покарано штрафом 50 карбованців за переведення богослуження у своєму помешканні 15 лютого 1983 p., в якому брало участь 20 осіб;
- Вирок ч. 640 з 5 травня 1983 p.: о. Будзінського знову покарано штрафом 50 карбованців за «відправу богослуження без дозволу».
На посвідках, під рубрикою «речеві докази» о. Будзінський подав деякі свої завваги. Так під число 61 він написав «Різдво 1983 р.», під ч. 259 — «Стрітення», а під ч. 640 — «Поклони».
Під тим числом, де є сказано, що він порушив Указ Президії Верховної Ради У ССР з 26 березня 1966 p., о. Будзінський додав власноручно: «Який є повний текст? Він анулює Конституцію про свободу сумління». А під посвідкою він написав власноручно: «комуністична партія є дозволена в усіх державах світу, але в Совєтському Союзі Українська Католицька Церква є переслідувана більш по-звірськи, ніж за царя Миколи Першого». Над друком вироку о. Будзінський власноручно дописав: «Диявольська влада є небезпекою для всіх католиків у світі».
Авторка завважує, що ці документи є черговим доказом постави українського католицького духовенства, яке, не зважаючи на різні кари, не лякається наслідків, але дальше є вірним забороненій Українській Католицькій Церкві в підпіллі. Всі найновіші кари проти о. Будзінського свідчать і про підтримку вірних, які беруть участь у богослуженнях і допомагають своєму священикові сплатити ці кари, які перевищують його місячну пенсію.
Сьогодні ім’я о. Григорія Будзінського стало більше відоме. У 60-тих роках кружляли його заяви-жалоби до Генерального прокурора СССР, в яких він висловлювався про стан українців-католиків і про свої клопотання відновити урядово зліквідовану Українську Католицьку Церкву. Через ці свої відважні заяви він двічі був ув’язнений і був засуджений кожного разу на десять років примусових робіт.
У вересні 1982 року він став членом Ініціятивної Групи в обороні прав вірних і Церкви, яку очолює Йосиф Тереля. О. Будзінський став секретарем цієї групи, до якої належать ще священики Діонісій і Ігнатій, Стефанія Петраш-Січко (дивись ВзР, ч. 2 [347] 1983 р.) і Василь Кобрин (дивись ВзР, ч. 6 [351] 1983 p.). Як секретар цієї групи о. Будзінський написав цілий ряд заяв і листів до совєтських газет і різних державних чинників СССР, в яких він осуджує львівський псевдо-синод із 1946 року (дивись ВзР, ч.б [351] 1983 p.).
У своїх листах о. Будзінський згадує, що у грудні 1944 р. він був членом делегації Української Католицької Церкви, яка поїхала до Москви, щоб з найвищими державними чинниками СССР встановити якийсь «модус вівенді». Цю делегацію, що її післав митрополит Йосиф Сліпий, очолив о. Архимандрит Климентій Шептицький, студит.
Авторка кінчає свою статтю, стверджуючи, що в церковних колах відомо, що о. Григорій Будзінський є ієромонахом студитського уставу, що він родився в 1905 р. і що живе на вул. Спокійній 4 у Львові, де він має мале помешкання. Не зважаючи на свій похилий вік, він не припинив своєї боротьби за привернення свободи і прав для Української Католицької Церкви, хоч за це йому доводилося переходити довгі тюремні вироки і перебувати у різних психіятричних заведеннях.
