Ще трохи і ви не побачите мене,
Бо я йду туди, звідки ніхто не повертає
Та лишаю вам свій заповіт,
Як прадідня віра навчає.
Не зневірюйтесь, віру бережіть,
Любіться любов’ю, над яку більшої не мати,
Щоб навіть і життя за друзів своїх
Готові були віддати.
Любов до Христа, до Церкви Його,
До рідного свого народу —
Це був шлях мойого життя,
Яким я ішов і відходжу.
Я виріс у родині такій.
Що плекала любов і віру в Бога,
Тому бережіть родину свою
Вогнище життя, здоров’я Церкви й народу.
Християнська родина і школа своя
Передумови поколінь прийдешніх,
Тому відроджуйте і рятуйте їх,
Де лиш душа українська дише.
Я став добровільним в’язнем Христа,
Служив своїй Церкві й народу.
Служив науці, двигнув із руїн,
А ви йдіть слідами за мною.
Коли слуга Божий Андрей
Призначив мене наступником своїм,
Я уважав, що це поклик Творця,
Що кликав мене за собою.
І пішов я за голосом тим
І хрест Христовий я двигав
По дорогах, де придорожні стовпи
Путь мого життя позначили.
Безборонним в’язнем я став.
Німим свідком Церкви своєї
Та не одинокий і сам,
А многі ще з пастви моєї.
Хто хрест несе до кінця,
Той і спасенний буде.
І я той хрест ніс,
І несли його мої люди.
Не посоромив я своєї землі,
Ні доброго імени Церкви.
Так і ви за мною ідіть,
Щоб вічно жити, не вмерти.
Незбагнені Божі шляхи
Мене привели на волю,
Та я був дальше в’язнем Христа
І дальше поділяв Христа долю.
Праця і осяги всіх поколінь
Нарід і Церква в руїні,
А я це приймав як волю Христа
У глибині християнської віри.
Що вихід знайду і Церкву двигну,
І витягну нарід з руїни,
А основи я бачив у праведнім житті,
Науці, праці й молитві.
При помочі Бога, народу і власних зусиль
Здвигав я центри науки:
Університет, собор і манастир
Для наших ченців-студитів.
Це школа і кузня, що школитиме
Майбутні нові покоління.
Борців за волю і правду святу,
Апостолів науки горіння.
Бо нарід, що загубив знання
Минулого й скарби духові,
Зникає із лиця землі
І завмирає вповні.
Коли глянете на Софійський собор,
Свідок собору живих душ України,
Хай буде для вас провідним знаком.
Місцем за живих, мертвих і ненароджених молитви.
Прощаю всі зневаги і душевні рани мої,
Що не були легші від тюрми й заслання.
Прощаю всім, бо вони були всі
В руках Всевишнього знаряддя.
Висловлюючи жаль і біль,
Нікому я не дорікаю.
Я тільки по-пастирськи напімнув
І до єдности всіх закликаю.
Прощаю вам, простіть і мені,
Це моє слово останнє.
Молюся за вас і благословлю,
Як Церкви глава, як син гіркого страждання.
Я бачу рідні наші церкви,
Розкинені по всіх частинах світу
І до них звертаю очі свої
І свої слова заповіту.
Звертаю слова остороги до вас,
Слова потіхи у несенні горя.
Слова заохоти витривати до кінця
Для осягнення ціли святої.
Ми стали безповоротно уже
На патріярхальнім устрої Церкви.
Патріярхат став живою дійсністю в нас,
Й увінчана патріяршим вінцем наша Церква.
Тому моліться, як і досі,
За Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси,
А Бог певно пішле і об’явить ім’я його,
І світ тоді прийняти вже мусить.
Отці, монахи і монахині всі.
Що на волі радість і біль зі мною ділили.
Помагали нести Христовий хрест
І до кінця мене не лишили.
Благословлю немічною десницею вас
І молю Всемогучого в святій Трійці,
Щоб Дух Святий освічував і провадив вас
У служенні своїй Церкві вкраїнській.
Поховайте мене в Патріяршім Соборі
Святої Софії у Римі,
А як стане Церква і нарід вільний,
Занесіть мою домовину —
До рідної української землі,
У святий Юр до Львова,
Де Слуга Божий Андрей спочив
І моя душа спочити готова.
А колись у рідний Київ,
Де мене мучили ще за життя,
В оновленім соборі Святої Софії,
Де на віки спочила б стомлена душа.
Поховайте і кріпіться
В силі Господа Христа,
Бо боротьба з темрявою
Не легка, а дуже важка.
Зодягніться в зброю правди,
З щитом віри йдіть вперед нестримно,
Шолом спасення прийміть,
А побідите напевно.
Сидячи уже на санях У вічну дорогу в далечінь.
Шлю молитви до Марії І прошу о покров святий
На Церкву нашу українську,
На рідний нарід дорогий.
Благодать Христа, любов Отця й Причастя Духа
Хай буде з усіми вами. Амінь.
Ольга Гриньків
