Ще не повністю нами усвідомлена й оцінена велика Божа ласка, якою є воскресіння Христової Церкви в Україні і воскресіння незалежности України, п’ять років якої завершилось 24 серпня 1996 р. Це непроминальний і визначальний день, день відродження — воскресення древньо Київської Держави. Упадок радянської тиранії, яка проковтнула десятки, а то й сотні мільйонів невинних волелюбних людських життів, що була загрозою людства, це нічого іншого, як Божий промисл — перемога Христа Спасителя людства над антихристом — дияволом. Це справді Боже чудо. Вдумаймось над тими часами, коли ми самі себе відрікались, як апостол Петро Христа… Порівняймо ті часи з сьогоденням… Ми вже не раз наголошували і підкреслювали, і тут ще і ще раз повторимо, що ніхто з існуючих екпертів, специфічних дослідних інститутів та установ не передбачив такої розв’язки, яка виявилась ідеальною, себто повний розвал радянської імперії, майже без жодного кровопролитя. Пригадаймо, бо ми скоро забуваємо, того монстра — Радянський Союз, який був пострахом вільного світа, а «всемогуче» КДБ, якого рука, здавалось, всюди сягала, не було в силі ні остерегти, ні оборонити радянську тиранію перед невідкличним розпадом. Ба що більше, пригадаймо собі, що вже в останні дні розпаду, деякі західні потуги, докладали чимало зусиль, щоб зберегти того монстра, бо мовляв краще мати до діла з одним монстром, ніж з багатьома новопосталими незалежними державами. Пригадаймо собі, як президент США Джордж Буш мимоволі став післанцем Москви до Києва, щоб Україна не відривалась… Всі ці спроби зберегти непорушним розпадаючий Радянський Союз не допомогли…
Всевишній Господь вислухав наших довготривалих, щирих і терпеливих молитов і воскресив страждаючі народи, а в тому й український нарід до свого вільного, незалежного, соборного і суверенного життя. В той же сам час, коли український нарід ставив перші кроки незалежного життя, наші недруги з півночі дораджували західньому вільному світові, щоб не нав’язували дипломатичних зв’язків з Україною і не відкривали своїх консулатів, бо Україна, як держава, не вдержиться. До кількох місяців вона перестане існувати. Богу дякувати їх «пророкування» не здійснились, а Україна, її народ відзначив п’ятьліття існування незалежної суверенної і соборної держави.
На протязі тих п’яти років український народ пройшов нелегкий життєвий шлях, мужньо видержав і дальше мужньо видержуючи нелегкі обставини, який підтвердив прийняттям Конституції України, що с визначальним у державотворенні молодої української держави. Звичайно 28 червня 1996 року стане черговим вирішальним кроком в утвердженні воскреслої самостійної, соборної і суверенної української держави.
Варто підкреслити, що прийняття Конституції України с багато повчальною. Тут зударились два українські світи. З одної сторони, це були депутати, які воскресили самі для себе й українського народу древнє національне обличчя Руси-України з її всіма державними атрибутами, а з другої, це були депутати, які не зуміли скинути недавньо-минулого, чужого і шкідливого українському народові, та, здавалось, не були спроможні побачити історично минулого українського народу. Було протистояння. І в тому проявилась вища сила, Боже провидіння,і в кінці прийняли Конституцію України. Це велике досягнення. Цей радісний факт на шляху до утвердження Української Держави не слід розглядати, як виграну перших, а програну других, тільки як велике досягнення — перемогу історичної української правди, з якої без найменшого сумніву скористає український нарід — українська держава. Отже ні більше, ні менше таки виграв і став переможцем Український Народ.
З перспективи часу, майбутнім дослідникам буде смішним і не зрозумілим, за що велись «бої» у Верховній Раді України під час прийняття конституції? Росія повернулась до царської символіки, відкинувши антихристиянську й антигуманну символіку Леніна. Добре, що хоч у приамбулі прийнятої Конституції України згадано Творця, Вседержителя світа, Господа Бога, як слідує: «…усвідомивши відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями…». Це нав’язання до Бога має своє особливе значення, хоч воно не повністю віддзеркалює древню християнську Русь-Україну.
Звичайно, прийняття Конституції України є дуже важливий факт у державотворенні, але не слід його перебільшувати, бо він є черговим тільки кроком для утвердження того факту, що стався п’ять років тому, проголошення незалежности України, 24 серпня 1991 р. Тепер ідеться про те, щоб прийняту Конституцію України здійснювали в житті, щоб її закони виконувались і їх придержувались. Коли хтось від них відмовляється, то повинен шукати для себе де інде місця. Правильно заявив кореспондентові «Киевских Ведомостей», а цитуємо за «Літ. Україною», відомий член комуністичної партії, який у свій час голосував проти суверенности України, Борис Олійник: «Я присягаю на вірність Україні, оскільки у мене одна батьківщина. А ті, хто її такою не вважає, хай присягають іншій». Це одиноко правильне ствердження. Подякуймо Всевишньому Господу Богу за те, що допоміг у прийнятті Конституції України і дав, як цінний подарунок для українського народу, у п’ятьліття незалежности України.
М. Г.
