Заява Митрополита Амврозія Сенишина в справі акцій нашого Товариства за єдність Церкви і патріярхальну систему, /обговорена в іншій статті цього журнала/, була висловлена делегації ГУ СУК «Провидіння» і друкована в щоденниках «Свобода» й «Америка». Згідно з практикою цієї не жовтої преси вона не відзеркалила правдивого перебігу цієї авдієнції ані висловлених там заяв, а подала усе спрепароване у вигідній і потрібній для Митрополита Сенишина формі. В такий самий спосіб оба щоденники звітували і про делеґацію УККА до Митрополита Сенишина два рови тому. Таку практику слід рахувати скрайнє шкідливою не тільки тому, що так оббріхується громадянство але й тому, що так зредаґованим звідомленням прикривається й вибілюється багато шкідливих потягнень Ієрарха та утруднюється громадянству пізнати, хто він є в дійсності.
В газетах пишеться, що о. шамбелян М. Харина привітав Митрополита, a ніби у відповідь на привітальне слово, Митрополит заявив., що він українець, працює для України, що він за патріярхат та що він не зрезигнував зі свого становища. На ділі, це не було про «образи і гарбузи», бо заява Митрополита відносилась до експозе о. М. Харини /яке редактори поминули/, дe була представлена критична ситуація серед членства «Провидіння» відзеркалена в листах, заявах і домаганнях Відділів та в домаганнях, щоби ГУ не мовчала, але натискала й вимагала в їхньому імені зміни настанови Митрополита до пекучих церковних справ, або його резиґнації, бо через поставу Митрополита до цих справ терпить «Провидіння».
Щодо самого факту відвідин нашої делеґації у Митр. Сенишина в грудні минулого року слід ствердити, що делеґацій мирян, або товариств, не може покликати собі персонально жадний Владика, ані навіть Синод Владик. Делегація вибирається й авторизується тими чинниками, чию волю вона репрезентує.
Основною ціллю публікації новинки про відвідини ГУ «Провидіння» у Митрополита було зложити вину на наше Товариство, мовляв, його делеґація не погодилась на пропозицію Митрополита полагодити справу церковного спору до двох місяців. Це розраховане на ефект у тих, що є необізнані зі справою. Церковний, або радше персональний конфлікт існує ніж Митрополитом Сенишиним і Синодом Українських Єпископів. Наше Товариство не вважає себе партнером, посередником, ініціятором, ані екзекутором між конфліктними сторонами, і його делеґація не могла ані приняти ані відкинути пропозицій Митрополита Сенишина. Митрополит Сенишин добре знає де йому слід полагодити конфлікт і з ким, та що таких справ він не може лагодити з нашим Товариством. Товариство існує лише для вияву волі мирян і для оборони Церкви перед розколом і обчуженням.
Треба при цій нагоді ствердити, що в повищу пропозицію полагодити спір, не вірив сам Митрополит Сенишин, бо саме тоді, коли приймав делегацію Товариства за Патріярхат, він мав приготоване судове оскарження трьох членів цього Товариства, а також було готове, з датою 1-го грудня 1969 року, письмо Митрополита до нью-джерзського декана Всч. Отця Антона Борси, в справі переведення судової процедури проти Всч. отця Володимира Білинського, пароха Пасейку та Почесного Голову Товариства за Патріярхат, в зв’язку з його негативною поставою до заходів Митрополита розчленувати нашу Помісну Українську Католицьку Церкву. Це інквізиційне письмо філядельфійського Владики друкуємо в іншому місці цього числа!
В свою чергу Митрополит заявив делеґації «Провидіння», що Синод Українських Єпископів не був правосильний, бо там не було представника Папи, та що є різниці поглядів на проблеми патріярхальної структури. Що до патріярхату – то він є за ним, але це ще питання «як, де і хто», /повторив тут тезу ідеологічно спорідненого з ним проф. Л. Добрянського із «Юкренієн Квотерлі»/ пояснивши, що патріярхом не конечно мусить бути українець. І коли дальше розвинулись питання на тему «хто», Владика почервонів і почав доводити піднесеним тоном, що тут вже сім років ведуть атаку на митрополію, воюють проти нього, грозять йому, але все даремне, бо він має завжди коло себе чотирьох добрих псів…
Деякі присутні були обурені, кидали гострі репліки й виходили. Таким неорганізованим порядком імпреза закінчилась, залишивши, прикре враження у присутних через ще раз понад всякий сумнів виявлене негативне ставлення Митрополита Сенишина до єдности і правопорядку у нашій Церкві, та до внутрішньої ситуації у «Провидінні». Як виявилось – «Провидіння» було чи не одиноким бастіоном Митрополита, коли другі організації солідарно збойкотували його бенкет у десятиліття митрополії. Тепер і ця організація починає думати про шкідливість церковної політики Митрополита Сенишина і його обструкцію Синодові Українських Єпископів, і прилучуватись до голосу народу. Провідні люди цієї організації відчули, що організація терпить і слабне саме через політику Митрополита, та що здорові членські кадри ставлять свої вимоги.
Як Митрополит Сенишин, так і редактор «Америки», переочили тут одну деталь. Йдеться не про боротьбу проти Митрополита або митрополії, /бо ж миряни це також митрополія/, але про повернення Митрополита до Синоду Українських Єпископів і про єдність митрополії із всією Церквою. Іншими словами – йдеться про помісність Церкви. Коли ж Митрополит Сенишин припине розкол і допоможе осягнути цю одноразову історичну цінність – відзискає назад льояльність усіх вірних і леґенда про боротьбу з митрополією відійде в забуття. Коли ж ні – тоді Владика мусітиме нести відповідальність за свою протинародну і протиукраїнську роботу!
На жаль, такою негативною опінією серед українців він зараз втішається. І не поможуть тут в нічому облудні та спрепаровані «заяви».
