(Виголошені думки на Патріярхальній Радіопрограмі в Боффало, Н.-Й.)
Подія, про яку за хвилину згадаю, записана святими євангелистами Матеєм, Марком і Лукою. Перекажу її за текстом Євангелії св. Матея:
«Прийшовши ж Ісус до землі Касарії Пилипової, питав Своїх учнів і казав: «За кого вважає народ Сина Чоловічого?». Вони ж відповіли: «Одні за Івана Хрестителя, одні за Іллю, інші ж за Єремію або за одного з пророків». Він каже до них: «А ви за кого Мене маєте?». А Симон Петро відповів і сказав: «Ти Христос, Син Бога живого!» А Ісус відповів і до нього промовив: «Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій небесний Отець. І кажу Я тобі, що Петро ти, і на скелі цій побудую Я Церкву Свою, й сили адові не переможуть її» (Матей, 16, 13-18).
Згадана подія мимоволі підказує питання: чи не можна було б перевести аналогії між подією і ситуацією, яка виникла в житті Помісної Української Католицької Церкви? Безперечно, — можна. Коли б Блаженніший Патріярх Йосиф поставив питання: за кого народ його має, — то яку на це питання одержав би відповідь чи відповіді? За відповідями не треба було б довго шукати. Вистачить переглянути українську пресу — католицьку й загальну. Загальна преса — назагал — не вагається величати Блаженнішого Отця Йосифа ПАТРІЯРХОМ, натомість українській католицькій пресі чомусь бракує тієї відваги. Переглядаючи українські католицькі часописи, побачимо, що вони по-різному титулують Блаженнішого Отця Йосифа. Звуть його то «Верховним Архиєпископом», то «Главою», то «Батьком нашої Церкви», то «Ісповідником Віри», то «Кардиналом», а слово «ПАТРІЯРХ» у цих часописах чомусь проскрибоване. Чому? Чому редактори цих газет не мають відваги назвати Блаженнішого Отця Йосифа Патріярхом Помісної Української Католицької Церкви? Відповідь проста. Може самі вони й мали б відвагу величати Блаженнішого Отця Йосифа патріярхом, але цю відвагу у них обезсилюють їхні начальники, які ще не стали тією скелею, на якій Блаженніший Патріярх Йосиф міг би збудувати сильну, тривку Помісну Українську Католицьку Церкву, якої не перемогла б ні сила Кремля, ні всяка інша сила.
Ідім дальше з нашими роздумуванями. Коли б Блаженніший Патріярх поставив сьогодні своїм апостолам питання: а за кого ви мене маєте? — то яку одержав би відповідь? Відповіді теж були б різні, часто — виминаючі, а лише одиниці мали б відвагу дати пряму відповідь: Ти є наш Патріярх, Патріярх Помісної Української Католицької Церкви!
Ці наші роздумування мусять допровадити до певного висновку, а саме: Патріярхальний рух — не зважаючи на все це — не сміє припинитися чи послабнути, а навпаки — він мусить набирати ще більшої динаміки, аж поки всі ми — і духовні, і світські не зцементуємося в одну сильну скелю, на якій можна буде збудувати тривку Помісну Українську Католицьку Церкву!
