(Брошура п. Еви Піддубчишин в англійській мові.)
Теза Е. Піддубчишин у згаданій 12 сторінковій брошурі така, що їх Блаженство Кардинал Йосиф Сліпий осягнув цю високу позицію серед Укр. Католицької Церкви не урядовим проголошенням Ватикану, а радше піднесенням до повищої гідности українськими мирянами і нашою церковною ієрархією. Ця еволюція — вона пише — відзеркалює історичну дійсність і фактичний стан двох доповнюючих себе факторів: Ватиканські провідні кола завжди були й є заздрісні за свої здобуті права, та другий історичний незаперечний факт, що усі східні католицькі патріярхати будувалися знизу, а не зарядженням Ватикану.
На початку цього видання подається коротко біографію їх Блаженства та Його наукові праці з ділянки Укр. Кат. Церкви. Його ролю як ученого й приклонника христіянської єдности, Його таємне висвячення на єпископа в 1939 р. з правом насліддя до головування в Укр. Кат. Церкві після Слуги Божого Митрополита Шептицького (1944 p.), Його засуд на совєтську каторгу в 1945 р. і Його звільнення та прибуття до Ватикану за посередництвом Папи Івана XXIII в 1963 р.
Дальше автор пише, як діяльність їх Блаженства причинилася до внутрішнього відродження Укр. Кат. Церкви у світовому маштабі.
Але українське відродження не принесло повної помісности для нашої Церкви, хоч Рим визнав їх Блаженство Верховним Архиєпископом і в 1964 р. проголосив, що «патріярхат є традиційною формою правління східних Церков». Ватикан не був готовий вважати Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Патріярхом, бо такий акт суперечив би ватиканській політиці нав’язання співжиття зі Совєтським Союзом.
Верховний Архиєпископ мовчки терпів цю ватиканську політику аж до жовтня 1971 p., коли на Світовому Синоді Єпископів виголосив зворушливу промову про українських католиків, які «пожертвували ріки крови й гори трупів за вірність до Апостольської Столиці», але які тепер «… через дипломатичні договори … є ігноровані, як невигідні свідки минулого лиха.»
Авторка цитує неукраїнського церковного науковця, який підтримує права Верховного Архиєпископа й Укр. Кат. Церкви. Минулого року в часі семінаря на Фордгамському Університеті в Нью-Йорку о. Вілліям А. де Вріс (єзуїт) ствердив: «Мусить бути підкреслений факт, що патріярхати повставали знизу, а не були створені якимись декретами згори…: Є дуже важне, щоб Українці зрозуміли, що звичай створює право. Українці мусять витворити звичай і цей звичай створить їхнє право.»
Пані Піддубчишин твердить, що для Укр. Церкви звичай уже створив право. Українська ієрархія й миряни тепер уже вважають їх Блаженство за своєго Патріярха. Цей факт був затверджений під час Його тріюмфальної візитації по парохіях ЗСА, Канади й Австралії весною 1973 р. Громади українських мирян вітали їх Блаженство гаслами: «Вітай Патріярше» і «Слава нашому Патріярхові»… Ієрархія злучилася з мирянами у визнанні Патріярха: Єпископ Ярослав Ґабро з Чікаґо звертався до їх Блаженства офіційно: «Ваше Блаженство, Наш Патріярше». Інші Єпископи вживали того самого титулу.
Тому Ева Піддубчишин закінчує: «В червні 1973 p., Він (їх Блаженство Кир Йосиф Сліпий) вертається до Ватикану як Патріярх Йосиф І.»
