У одинадцятому числі за 1980 рік «Український історичний журнал» помістив статтю відомого борзописця К. Є. Дмитрука на тему: «Реакційна дійсність клерикально-націоналістичної еміграції». Чого ж в тій статті тільки немає, зрештою Дмитрук від цього спеціяліст. Насамперед маємо «святе» благословення двох Ільїчів — Леніна і Брежнєва. Після цього слідує стаття, як всі західні капіталісти на чолі з США йдуть походом проти Радянського Союзу. Цікаво, що така «вільна» і «прогресивна» країна, яка вже існує понад шістдесят років і в якій так «вольно дишет человєк» і де існує «свобода» всього,— боїться «відсталих» буржуазно-націоналістичних ідей, боїться Божого слова, боїться Біблії, Євангелії, хрестика, боїться навіть вільного слова. Ось радянський Союз посилає тонами паперу різну свою соціялістично-комуністичну й атеїстичну макулятуру і ніхто перед цим не замикає дверей і не кричить про диверсію, але народ просто не приймає цієї халтури і її викидає. Тут за таку чи іншу книжку не судять і не саджають до тюрми і психушки. Але як каже наша приказка: «Сама свиня міх рве і сама кричить». Так робить і бідолашний Дмитрук. Ну що ж, даром хліба не дають, треба щось для «прогресу» робити.
Дмитрук — спеціяліст від «буржуазних націоналістів», мабуть трохи кращий за Тараса Мигаля. З статті довідуємось, де тільки тих «буржуазних націоналістів» немає — і на Далекому Сході, і в Середній Африці, і в Західній Европі, і в США, і всюди вони не дають спокійно спати «Ільїчу» Брежнєву. Дмитрук починає від Української Православної Церкви та Митрополита Мстислава (Скрипника), приписуючи йому Бог-зна-що. А дальше переходить, бо ж інакше не може бути, до уніятів — Української Католицької Церкви, яка була колись «знаряддям Ватикану на Сході», за словами Дмитрука. Не обійшлось, щоб не згадати Слуги Божого Митрополита Андрея і його коадьютора, тепер Патріярха Йосифа. Дмитрук пише про коляборацію буржуазних націоналістів з гітлерівцями, включаючи сюди і наші Церкви, тільки він, бідолашний, забув, як його працедавці, кремлівські вожді, перші злигалися з Гітлером і спільно роздерли Річ Посполиту Польську.
Заболіло Дмитрука, що Патріярх Йосиф під час одної із своїх візитацій в США зустрічався з єврейським рабином М. Вишоградом. Також йому не подобається, чи радше його хлібодавцям, що в Святій Землі постала українська католицька станиця, що там будується українська церква, за будову якої відповідальний о. К. Рошко. Не поминув цей писака й наших університетів — Українського Вільного Університету на чолі з проф. Володимиром Яновим і Українського Католицького Університету в Римі на чолі з о. д-ром Іваном Музичкою. Очевидно, все це у очах Дмитрука «низькопробне». В останньому часі в радянській пресі, якщо пишеться про «буржуазний націоналізм», майже завжди згадується про о. Бернарда Вінченцо. Який злочин вчинив о. Вінченцо? Те, що мав кілька карбованців, до яких він не признався на кордоні, хіба це злочин? Вони про нього пишуть, як про якогось злочинця, що мав скинути атомову бомбу. Адже Кремль знає, що він сам робить, тому як може комусь довіряти. Всякий терор у вільному світі роблять таки кремлівські вожді. Хто ж убив Лева Ребета і Степана Бандеру?
З Дмитруком не думаємо ні сперечатись, ні дискутувати, бо в цьому нема найменшого сенсу. Він на чотирнадцяти з половиною сторінках мав де пописуватись. Для нього критеріїв журналістичної етики не існує. Його завдання — тільки заповняти сторінки різними пашквільними матеріялами, бо за це він їсть хліб, але як довго?
