Заява Митрополита Амврозія Сенишина, яка появилась в «Америці» і була передрукована 11 березня 1970 р. у «Свободі», вимагає пояснень і уточнень.
Якщо взяти до уваги відомі нам справи діялогу з Москвою, «паломництво» ленінградського митрополита Нікодима до Риму, яке відбулося безпосередньо після Синоду Українського Єпископату, як також друге «паломництво» екзарха московського патріярха Алєксєя для України, єпископа Філарета у Ватикані, та, що предметом розмови була Українська Католицька Церква, то побачимо перед якою небезпекою вона стоїть. Коли ж до цього пригадати акцію Священної Конґреґації для Східніх Церков, зглядно її Префекта кардинала де Фюрстенберґа який виступив проти Синоду Українського Єпископату, заперечуючи його, мовляв, це не був синод, але конференція без зобов’язуючих ухвал і секретаря Східньої Конґреґації єпископа Бріні, який письмом до Апостольського Делеґата у Вашінґтоні, доручив повідомити українських владик в ЗСА, що є неправний то побачимо справжні пляни наступу на нашу Церкву. В тій ситуації існує незаперечна конечність єдности нашої Ієрархії, священиків і мирян, і ясности думки, згл. заяв.
В перших днях жовтня 1969 року у Римі відбувся Синод Українського Єпископату, на якому прийнято Конституцію патріярхального устрою Української Католицької Церкви. В цій історичній події взяли участь всі наші Владики, за виїмком Митрополита А. Сенишина, який одинокий відмовився бути учасником Синоду і не підписав прохання до Святійшого Отця в справі підвищення нашого Верховного Архиєпископства до гідности Патріярхату. В останній своїй заяві Митрополит Сенишин пише: …»він, як українець, працює для України та стоїть на ґрунті помісности Української Католицької Церкви й визнає потребу завершення її патріярхатом, про що неодноразово заявляв усно й писемно». В тому справді немає нічого нового, це повторення гарних фраз і слів, нажаль без діл. Дозволимо пригадати що до цієї справи Митрополит Сенишин сказав в минулому. Не будемо тут писати про те, як заборонялось мирянам і Комітетові за Патріярхат збирати в цій справі підписи й висилати до Святійшого Отця. Пригадаймо пресову конференцію Митрополита А. Сенишина у Філядельфії 26 грудня 1964 року. На запит: «Ваша Ексцелєнціє, а яка Ваша думка щодо Українського Патріярхату?
Відповідь: Я, як кожний свідомий українець, здаю собі справу з того, що Український Патріярхат – це справа великого значення, і то не тільки церковного, але й національного для українського народу»… «Та на жаль, до сьогодні не поставлено ясно справи, як цей патріярхат мав би виглядати? Не поставлено його на властивій площині та не взято до уваги православних українців»… «А тепер треба багато любови і взаємо пошани до себе щоб прийшло до повного церковного об’єднання».
Об’єднання з нашими православними братами, це благородне діло, але як його сповнити, коли Митрополит Сенишин не захотів стати одним фронтом з нашими Українськими Католицькими Єпископами і прилучитись до Синоду Української Католицької Церкви?
Пригляньмось, що писалось на сторінках українського католицького; офіціозу філядельфійської митрополії «Шлях» /24 квітня 1966/ в статті п.з. «Партизанський В’єтконґ діє в нашому суспільстві»…
«Цю партизанську боротьбу проти Церкви і народніх установ комуністи ведуть пляново і під кличами патріотично-національних ідеалів. Перше вони кинули клич за українським патріярхатом. Сама ідея патріярхату прекрасна, але так звані «ревнителі» українського патріярхату дали себе зловити на пропаґандивну вудку комуністів».
В тому виявляється цікава аргументація, називається труднощі, але не говориться чому Митрополит не може покласти свого підпису під проханням до Святійшого Отця про піднесення Верховного Архиєпископства до гідности патріярхату. Спершу перепоною до патріярхату висувалось справу з нашими православними українцями, опісля – зроблено закид, що справу патріярхату перші кинули комуністи, а останньо все інше в порядку, тільки ще «існують дрібні різниці поглядів на юридичні проблеми патріярхальної структури», не називаючи їх. Нажаль, ці «дрібні різниці» є непереступимі, бо в іншому випадку Митрополит повинен був вже давно стати членом Синоду Українського Єпископату і солідарно покласти свій підпис під прохання до Папи.
В заяві зроблено закид делегації Т-ва за Патріярхальний Устрій УКЦеркви, мовляв – Митрополит їм сказав: …«що всі ці різниці поглядів будуть усунені до двох місяців! На жаль представники Товариства за Патріярхат на це не погодились».
Тут є маленьке непорозуміння, бо делегація не мала чого годитись, чи негодитись, вона прийняла до відома, що Митрополит А. Сєнишин сказав, що цю справу до двох місяців полагодить. Два місяці проминуло і в тій справі Управа Т-ва за Патріярхальний Устрій написала листа до Митрополита Сенишина, щоби довідатись, як властиво ця справа полагоджена? Нажаль по сьогодні вона не одержала відповіді на листа. Але повернімось до делегації Т-ва і тут дозволимо собі навести, які вимоги вона ставила Митрополитові. В перших двох точках делегація прохала відкласти свято 10-ти річчя Філядельфійської Митрополії і відбути в такому часі, щоби в ньому міг взяти участь Верховний Архиєпископ, Голова Помісної Української Католицької Церкви Блаженніший Кир Йосиф Сліпий. В наступній, 3-тій точці написано:
«Прохаємо їх Ексцеленцію до того часу:
1) стати членом Синоду Єпископів Української Католицької Церкви та в порозумінні з їх Блаженством зайняти відповідне місце в цьому славному зборі священної ієрархії нашої Церкви.
2) покласти ласкаво свій підпис під Конституцію Помісної Української Католицької Церкви, як і всі інші постанови Помісного Синоду Владик нашої Церкви, що відбулися в Святому Місті Римі в вересні-жовтні 1969 року, включаючи і письмо-прохання до їх Святости папи Павла VI, щоб зволив ласкаво піднести Верховне Архиєпископство до гідности Київсько-Галицького Патріярхату.
3) спинити публікування протиукраїнських матеріялів у органі Філядельфійської Архиєпархії «Шлях».
4) повідомити загал вірних окремим Пастирським Листом про Помісний Синод Владик Української Католицької, Церкви, та про те, що його постанови будуть зобов’язуючими для всіх вірних Української Католицької Церкви…»
Цитований документ є в посіданні Митрополита Сенишина. Отже складати вину на делегацію, а тим самим на Товариство є безпідставним. Митрополит твердить, що майже 7 років виступають проти нього, але це діється навпаки, бо Митрополит А. Сенишин майже сім років виступає проти створення церковного правопорядку і Помісности Української Католицької Церкви з Патріярхальним Устроєм, про що наявним доказом є цитоване його інтерв’ю, публікації в «Шляху», відсутність на Синоді Українського Католицького Єпископату і брак підпису на проханні до Папи про піднесення нашої Церкви до гідности патріярхату.
Невже ж ці незаперечні факти можна вважати, що вони є позитивними для добра Української Католицької Церкви і українського народу?
