Дня 17 лютого відзначатимемо чергові, 86 уродини Патріярха Помісної УКЦеркви Блаженнішого Отця Йосифа. Це не тільки нагода для звеличення Патріярха Йосифа, йому цього найменше потрібно, але це час в який ми повинні солідно подумати і застановитись над тією церковною цілиною, що лежала довгі, довгі десятки років не зораною, а яку підніс і безперебійно управляє та культивує Патріярх Йосиф. Звичайно, нам сучасникам трудно, під багатьома аспектами знайти справжні виміри і дати належну оцінку того, що зробив і дальше продовжає працювати для нашої Помісної УКЦеркви Блаженніший Йосиф. Нажаль не всі зрозуміли ці проблеми, які поставив і їх повсякчасно реалізує Патріярх Йосиф.
Нормальним є, що кожне народження приходить у болях, не раз ці болі є значно більші, як можна було передбачити. Так само стається з постанням нових ідей, нових починів, вони не раз справляють також чималі болі і їх не всі піддержують і не всі мають належне зрозуміння. Для цього, найкращим для нас прикладом є сама Христова Церква — життя Ісуса Христа, який прийшов на землю задля нашого спасіння і спершу мав тільки дванадцять своїх послідовників — апостолів і то між ними один був зрадником, але Христова віра росте і дальше розвивається. В цьому здавалось би самозрозумілому прикладі показана глибина неосяжної проблеми, яка повторяється на протязі всієї історії у всіх народів світу. Але поруч того треба підкреслити, що сама зрада не захитала Христової віри, вона хвилево, тільки на деякий, короткий час перешкодила. Ця незаперечна істина повинна утверджувати нашу віру у почини нашого Патріярха Йосифа. В нас є зрадники, але їх значення коротке і проминальне. Правдою, є що Патріярх Йосиф своїми ідеями і починами, немов нас збудив з летаргічного сну до нового, оновленого життя. Його ідеї викликали в декого не зрозуміння, а подекуди навіть активний спротив. Це найбільше помітилось серед тих, які повинні були бути в перших рядах у здійснюванні ідей Патріярха Йосифа. Вони повинні були самі братись та піднімати цілину, що так довго пролежала зарослою бурянами.
Хіба ж це не парадокс нашого часу, коли Патріярх Йосиф був далеко на засланні, тоді для нас усіх, і не було навіть винятку, був дуже близький, всі ми голосно чули його молитовний шепіт. Сьогодні, коли Патріярх Йосиф є серед нас, тут у діяспорі і до нас голосно промовляє, голосно молиться, але чомусь не всі чують. Для декого перестав бути тим, чим був тоді, коли на його тілі відбивались п’ятна московського чобота. Для декого Патріярх Йосиф вже став буденний. Дехто вказує на дрібнички, які підносить до високих, непроходимих гір, а в той же час не бачить справді великого, неповторного і непроминального що піде в історичне майбутнє нашої страдальної Помісної УКЦеркви. Як не можна повернути колеса історії, так не можна повернути тих усіх починів і довершених діл для збереження, розвитку й росту Помісної УКЦеркви Патріярхом Йосифом.
Слід неодноразово підкреслити, що Патріярх Йосиф діяв і діє у розмірах широкого діяпазону з виразним спрямованням в майбутнє не тільки нашого церковного, але національно-політичного життя. Він, як Голова Помісної Церкви старається, щоби корабель Нашої Церкви, який знаходиться серед бурхливих хвиль океану допровадити до затишного берега де наша Церква могла б спокійно рости і розвиватись на прославу Всевишнього Господа Бога і для добра українського народу.
Поруч цього належить відмітити, що нашому Патріярхові Йосифові на його багатогранному життєвому шляху доля не щадила тяжких ударів, після яких слабі духом були б давно заломались або фізично не видержали. Патріярх Йосиф спринимав всі удари, так на засланні, як також тут у вільному світі подивугідно, мужньо і витривало. Патріярх Йосиф є унікальністю у нашому житті, прикрасою і світочем не тільки нашої Української, але й Вселенської Христової Церкви. Люди такого формату, такої витривалості, відданости і посвяти Христовій Церкві приходять раз на сотні років. Патріярх Йосиф своїми ідеями, починами і всім своїм спрямуванням пішов далеко в майбутнє.
В дні його уродин ми всі повинні занести наші щирі молитви до Всевишнього Господа Бога і нашої Заступниці Пречистої Діви Марії та подякувати за те, що післав нам Мойсея — Блаженнішого Йосифа, який невтомно провадить повірену йому паству до «обіцяної землі». На не легкому — тернистому шляху Патріярх Йосиф принимає всі удари терпеливо. Нажаль сьогодні ці удари падуть на нашого Патріярха Йосифа не тільки з сторони Москви, а останньо і Ватикану, до яких вже на протязі 14 років привик, які приймає з великим болем і спокійно, але, також від своїх, які є найбільш болючі та прикрі для нього. Ось хочби згадати події у Великій Британії, які вже тривають понад два роки і принимають болючі й дуже драстичні форми, зокрема в останньому часі. Це, що діється в Англії, це є безпосередні удари по Патріярхові Йосифові. Цього факту є свідомий єп. А. Горняк, але чомусь ні для добра Церкви в цілому, ні для добра української спільноти не бажає поступитись — наладнати цей неприродний конфлікт, в наслідок якого наша Помісна Церква, немов спливає кров’ю.
Передумуючи над пройденими 86 роками життєвого шляху Патріярха Йосифа приходиться тільки знести руки до Всевишнього Господа Бога і просити, щоби нагородив Патріярха Йосифа кріпким здоров’ям і багато творчим многоліттям, щоби він міг всі ці непроминальні надбання закріпити за нашою Помісною УКЦерквою. Дай Боже нашому Патріярхові Йосифові в кріпкому здоров’ю прожити многі літа.
