Колись нам видавалось, що як тільки розпадеться комуністична імперія у рамках Радянського Союзу і буде проголошена українська самостійна, соборна і незалежна держава, то будуть розв’язані всі проблеми, включно з церковними. Всі ми с безпосередніми свідками, що так не сталось, і маємо чимало складних проблем з стабілізуванням політичного, економічного, соціяльного і церковного життя. Бачимо, що потрібно багато часу, праці й зусиль, щоб усі ці питання, включно з церковними, устабілізувати і поставити їх на належному рівні.
Безперечно, дещо можна було вже давно осягнути, але не всюди ми успіваємо, не все ми робимо так, як належить. Нам також здавалось, що коли воскресне Греко-католицька Церква на рідних землях, коли вона вийде з підпілля, то всі вірні повернуться на свою прадідну віру. Так не сталось, і ми це сьогодні бачимо. Там, де до 1946 p., себто до т.зв. «собору возз’єднання» Греко-католицької Церкви з Російською Православною Церквою, на західніх землях України не було православних, сьогодні вони є. Це є незаперечна дійсність, і її не можна змінити. Пів століття насильства зробило своє. Подобається нам це чи ні, але така є незаперечна дійсність. До цього слід додати, що Українська, чи як в Україні називають Українська Греко-католицька Церква, не є однородним тілом. Тут в першу чергу маємо на увазі священиків і владик, бо УКЦерква у своїх рядах має священиків з підпілля, які не мають того ж самого богословського вишколу, це залежить, де і під чиїм впливом вони діставали богословське знання. Маємо священиків, які одержали богословське знання у російсько-богословських православних академіях чи інститутах. Також с священики з діяспори і до цього слід додати вже сучасних випускників богословських семінарій. На цьому полі є різні підходи до одних і тих же питань чи то під оглядом обряду, чи мови богослужіння у нашій Церкві. Ні більше, ні менше наша Українська Католицька Церква не мас однообразности, яка є конечною. Все це треба брати до уваги, щоб мати ясну картину УКЦеркви.
Цей вступ зроблено для того, щоб можна було краще зрозуміти матеріял у церковних справах, який редакція одержала з України, але дорогою через Рим. До речі, це є короткий лист, у якому висловлено кілька думок до анкети, що була роздана під час реколекції священиків Львівської Архиепархії. Лист, що друкуємо нижче, автори не бажали подати своїх імен навіть для редакції. В анкеті поставлено двадцять актуальних питань, які в основному стосуються виключно до священиків. Було б цікаво, якщо б автори, які надіслали цей матеріял, були подали число учасників на реколекціях і відповіді на поставлені питання. На основі цього можна було зробити певні висновки та подати відповідні заключення. Без цього трудно будьщо сказати.
Незалежно від всього, вже з самих питань випливає, що Церква в Україні мас серйозні проблеми, що в деяких справах існує нерозбериха і суматоха. Припускаємо, що відповідь на будьяке питання не може бути його перерішенням. Для прикладу можна навести питання: «Чи поминаєте слово «православний»? На це питання могла б більшість учасників на реколекціях відповісти, що такого слова не вживають. Відповідь на це питання «ні», чи ті священики, які цього слова не вживають, є в конфлікті з самою Христовою Церквою. Це не є справа церковних канонів, які приймають таки люди, але це підкопує основу Христової Церкви, якою є Любов, задля якої Христос дав себе розп’ятті на хресті. Пригадаймо собі, що Христос на хресті не закликав до пімсти за свою смерть, але звернувся до Небесного Отця: «Отче, прости їм — бо не знають, що роблять» (Лук. XXIII, 34). Хіба ж тут непотрібно наводити слів св. ап. Павла, який говорить: «Що б ти не робив і тіло своє дав на спалення, але коли любови не маєш, все це нічого не варте». Дуже часто з амвони закликають любити неньку Матір Божу, але в той же самий час самі не можуть висловити слово «православний».
Чи тільки том), що комуністична імперія Кремля, себто її вожді, спотворили слово «православний» і заставили Російську Православну Церкву ліквідувати Українську Католицьку Церкву у 1946 p., ми маємо ненавидіти православний світ і саме слово «православний»? Звичайно, цю антиправославну позицію ведуть прихильники латинського впливу, не дивлячись на те, що Папа Іван-Павло II приймає слова «католицизм» і «православ’я» не як протиставні поняття, а утверджує з них синтезу, кажучи, що всі ми є православні по вірі, і всі ми є католиками по любові. Знаємо, що Римо-католицька і Православна Церкви зняли з себе кинені клятви. Папа Іван-Павло II зустрічається з Вселенським Патріярхом Вартоломієм, ба що більше, разом проказали «Вірую» і папа опустив «і від Сина» (т. зв. «філіокве»), тут також варто згадати Лист Папи «Світло Сходу» чи навіть його останню енцикліку, у яких провідною ідеєю є ось це євангельське «Щоб усі були одно». Поду маймо, як далеко наша Церква від цього. А все ж таки наша Церква стоїть ближче православної, ніж латинська.
Слід мати на увазі, що у цьому одному питанні поминання «православний» і двох похідних питань від першого, якщо ставиться наголос на запереченні, себто непоминанні, це захитує основу Христової Церкви, яка спирається на заповіді Любови. Незаперечно всі знаємо, що заповідь «Любов» є однаково дійсна для всіх християн і всіх священиків, байду же, хто яку богословську семінарію, академію чи інститут проходив і кінчав. Ми всі, не тільки священики і владики, але і миряни, повинні глибоко над цим застановитись.
Трудно нам сказати якусь конкретну думку про анкету, бо не знаємо, з якою ціллю вона укладалась. Припускаємо, що вона не дає жодної розв’язки. Про ці питання треба говорити, дискутувати і глибоко осмислювати, щоб тим, які не бачать або не бажають бачити, вказати їм Христову ціль, а Його ціллю була Любов і тільки Любов.
* * *
СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ!
Нещодавно відбулися реколекції для священиків Львівської Архиепархії в мальовничому куточку — околиці Львова — Брюховичах. Реколекції пройшли на середньому рівні: духовні вправи викладав Генеральний Вікарій єп. Юліян Ґбур. В кінці конференції відбулася дискусія у формі запитань-відповідей між владикою і священиками. Каменем спотикання у цій бесіді стало непорозуміння між священиками різних поглядів (духовних і моральних) на життя Церкви як зовнішнє, так і внутрішнє і різного вишколу.
Владикою Гбуром та його канцелярією заздалегідь свідомо були заготовлені анкети для запитувань священиків, щоб знати, яка сила, згідно котрого з вишколів буде домінувати в Церкві. Наприклад, якщо в якомусь питанні деякі священики, згідно свого вишколу і своїх поглядів, займуть меншість, тоді більшість добровільно-примусово зможе диктувати їм будь-які умови щодо життя в Церкві. Якщо ж погляди розділяться більш-менш порівну, то диктування таких умов неможливе, бо канцелярія Святоюрської гори буде боятися розколу, а в Церкві й надалі пануватиме анархія.
