Дорога наша Молоде — будучність нашого українського народу!
Прочитавши листа «Українських студентів в Европі до Владик», дякуємо Господу Богу, що освічує ваш розум мудрістю, що домагаєтесь того, що давно наші Владики і священики повинні були зрозуміти і цього держатися. Читаючи вашого листа журналі «Патріярхат» —квітень 1986 р., всі дорослі в родині сказали: «О, слава Богу за Його ласку небесну, що хоч наша молодь думає добре, здорово і домагається, щоб направити зло деяких духовних, щоб у нашій церкві у всіх відправах не було чужої мови, тільки наша українська, богослужебна».
Будьмо зерном нашої нації. Ті владики і священики, що зробили велику кривду нашій Церкві, нашому народові, скоріше чи пізніше підуть в історію «непотрібних». Ніхто не бажає чужої мови у наших відправах. Неоправдано, щоб ми за якихось легкодухів мусіли терпіти і тратити наше релігійно-національне обличчя. Якщо виросли такі, що своєї мови не знають чи не розуміють, то це зле. Ті, що не з їх вини не знають матірної мови, будуть любити своє, а як не бажають, то скоріше чи пізніше з подихом будь-якого вітру відійдуть…
Молодь делікатно відкрила очі владикам, а нарід, читаючи, долучується і просить: усуньте чужу мову з наших церков… Тарас Шевченко закликав: «Схаменіться, будьте люди, бо лихо вам буде!..».
Студенти пишуть, що з часом може назріти питання: «чого мені їхати так далеко до своєї церкви, коли піду до латинської, де також правлять по-англійському». Опублікування листа студентів у «Патріярхаті» стало поштовхом до написання цього листа. Уже віддавна було актуальним це питання. Вже довший час наша Церква втрачала багато мирян. Деяких знаю особисто. Багато родин побудувались за містом і кожної неділі, хоча брало їм годину доїхати, — їхали до нашої церкви. Вони любили наші відправи, пісні й були щасливі, духово піднесені після Богослужб, коли поверталися додому. Після того, як уведено англійську мову, вони перестали приїжджати. Кажуть: «чого? нема вже тої краси, того духового піднесення, а те, що маю чути там в англійській мові, то за три хвилини, тут є близько, почую у латинській церкві». Але дуже жаліють, що в нашій церкві вже не так, як було раніше.
Серед деяких наших священиків розуміння уживання української богослужбової мови стоїть нижче здорової критики. Чи вони мають замало знання, чи мають хиткі характери? Чи недооцінюють ані своєї Церкви, ані своєї нації, ані наших духовних велетнів, а ведуть некорисну роботу?.. Це у них називається поступ!
Ще раз ми (а нас багато) дякуємо вам, Дорога Молоде, і просимо всемогучого і милосердного Бога, щоб дарив вас — мудрістю, здоров’ям, силою і витривалістю до осягнення правди.
Слава Ісусу Христу!
Ольга Глинська
