Хвальна Редакціє!
Журнал «Патріярхат» з березня 1984 року став цікавий, а то навіть сенсаційний. Треба бути вдячним редакторові Миколі Галіву, що відкрив нам таємницю «виправлення» (коректування) — Соборного різдвяного послання (грудень 1983-84), що його перевели на сторінках філадельфійської «Америки» і «Шляху».
Ледве чи хтонебудь міг би повірити, що у вільному західньому світі живуть ще такі сміливці, що мають редакторську відвагу, скорочувати, переробляти і додавати до ^різдвяного послання Блаженнішого Патріярха Йосифа Сліпого та єпископату Помісної Української Католицької Церкви (розуміється, без їх відома і згоди). Є правдою, і сьогодні не є жодною таємницею, що філядельфійський «Шлях» на протязі минулих літ уже «вславився» своїми «дослідами» патріярхії в УКЦеркві, дійшовши до переконання, що ніхто інший, а саме комуністи видвигнули ідею патріярхії серед української діяспори у вільному світі. Вирізнився цей католицький часопис своїми лайками, прикрашеними орнаментикою вульгарних, некультурних, нелітературних і образливих висловів з глузуванням по адресі тих, що стали по стороні Блаженнішого Патріярха Йосифа Сліпого та ширили ідею патріярхії між мирянами. Скреслювати й усувати з різдвяного послання привіти для єпископату і мирян Української Православної Церкви можуть хіба люди, зовсім невідповідальні за свої вчинки, редактори дуже малого формату, нездібні відрізнити, що можна, а чого не можна, для яких принципи журналістичного кодексу зовсім не існують і їх не зобов’язують.
Ім’я Блаженнішого Йосифа Сліпого, пов’язане із словом «патріярх» іритує не тільки радянських редакторів у Львові чи Києві. Воно теж і нетерпиме редакторам української католицької преси у Філядельфії. Невже ж існує якесь пов’язання спільних інтересів між Філадельфією, Мюнхеном («Християнський голос»), Лондоном (єп. Горняк і його «Єпархіяльні вісті») з одної сторони і Києвом з другої?
Цікаво було б знати, чи «Шлях» і «Америка» «виправляли» різдвяне послання власним розумом, на власне бажання, власними редакторськими здібностями, чи, може, директиви, поучення, поради, поправки і доповнення прийшли «згори», ось, наприклад, з якоїсь нам незнаної єпископської канцелярії?
У культурному і вільному світі віруючі християни вітають себе взаємно зі святами Різдва Христового (в Україні теж із Воскресінням Христовим), взаємно бажають собі, а це є доказом християнської і людської культури та радости з надходячими святами. Не лише ми, українці, це робимо, бо покинули рідну батьківську землю, бажаємо наші звичаї християнської пошани дальше плекати тут між неслов’янськими народами. Різдвяні вітання є одночасно виявом приязні, християнських почувань, любови і пошани до других. Невже ж редакторам «Шляху» і «Америки» (чи може ще комусь, що скрився під параваном таємничости) залежить на тому, щоб тих зовнішніх виявів приязні і пошани між украївнцями двох віровизнань зовсім не було? Ні сьогоднішній уряд у Києві, ні Москва такої приязні між українцями на еміграції собі не бажають, це ясно, і нікого з нас це не дивує. Але що подібні журналістичні «містерії» діються сьогодні у Філядельфії, у славному городі Братньої Любови — важко повірити і зрозуміти.
Це правда, що між українцями як духовними, так і світськими, включно з редакторами католицької преси, є люди, що мають дуже поважні ляринґологічні (горлові) проблеми, бо неспроможні вимовити чи голосно з тексту прочитати слово «патріярх», коли воно пов’язане з іменем Йосифа (Сліпого). Та це не фізичні деформування ані не хронічний стан запалення горла чи голосових струн. Це радше особисто-психологічні симптоми, що є віддзеркаленям людських комплексів, як ось наприклад: меншевартість, брак відваги, почуття перманентного страху, рабства, бажання приподобитися чужим чи непогамованого гону до успіхів…
Скільки то пошани і співчуття було для митрополита Йосифа Сліпого, коли він був в’язнем сибірських концентраційних таборів? А як цей барометр дуже обнизився, коли Блаженніший Йосиф появився між нами, став патріярхом та в додатку дожив до 92 року життя. Скільки то болю і жалю вилито на сторінках «Шляху», «Америки», «Християнського голосу», «Церковного вісника» єп. Горняка — під час ув’язнення Блаженнішого. А тепер, коли Блаженніший Патріярх Йосиф немічний і в літах, на схилі його мученицького життя скреслюється його підпис, його ім’я і гідність, на яку він собі хіба заслужив своїм терпінням, своєю працею, прямолінійністю, відвагою та загальним признанням усіх чесних українців і чужинців.
Біблійного фарисейства між нами є дуже багато! Дехто уміє це спритно закривати, а дехто до цього не має відповідних здібностей. Може й так навіть краще! Принайменше тоді є нам далеко легше себе взаємно розпізнати.
Ціную Вашу працю і труд, вітаю Вас
Зиновій Ґіль,
Трентон, Нью-Джерзі
