Той, хто подорожує автострадою між Бродами й Тернополем, не може залишитися байдужим до надзвичайного краєвиду, що панорамою простягається на мальовничому узгір’ї посеред височин Волино-Подільського пограниччя. Серед лісистих пагорбів на пологому, порослому травою узвишші здіймається велетенський сімнадцятиметровий камінь – пам’ятка природи, що своїм походженням сягає доісторичних часів – 20 млн. років тому. А поруч на горі Рожаниця розташований один із найбільших в Україні оборонних монастирських комплексів.
Початки чернечого життя у Підкамені
Історія Підкамінського монастиря є славною і трагічною, що відповідає враженню, яке він справляє сьогодні на українських й іноземних паломників чи туристів. Археологи стверджують, що чернече життя на території Підкаменя виникло ще у ХІІ ст., за часів Галицько-Волинського князівства. Давньоруські монахи, що тут оселилися, спорудили на Камені храм, який водночас мав оборонний характер. До цього часу належать і дві печери (підземна церква та келія), розміщені у глибині гори, на якій стоїть монастир.
Про точний час та причину припинення життя давньоруського монастиря сучасники можуть тільки здогадуватися. До наших днів збереглися лише пізніші поховання ХVII ст. біля підніжжя Каменя.
Домініканський монастир: історія розквіту й протистояння
Традицію богопосвяченого життя у Підкамені продовжив католицький орден домініканців. Перша письмова згадка про монастир датована 1464 р. Сучасний архітектурний ансамбль сформувався впродовж ХVII–ХVIII ст. До нього належать собор, келії, дзвіниця, оборонні стіни з вежами та брамою.
Численні напади татар і турків перешкоджали плинному чернечому життю. І все ж 1612 р. домініканці розпочали будівництво храму та келій. Прибувши до Підкаменя, ченці принесли й ікону Пресвятої Богородиці з Дитям, яка незабаром прославилася численними зціленнями молільників. Спорудження церкви було тривалим (з 1612 по 1695 рр.) через обвал склепіння, що повторювався двічі, та початок визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648 р.
Звичайно, будівництво домініканського монастиря завдячує пожертвам фундаторів, якими були численні магнатські роди. Серед фундаторів треба згадати теребовлянського старосту Михайла Потоцького та короля Речі Посполитої Яна III Собеського. Монастир будували у вигляді чотирикутника з внутрішнім подвір’ям, у якому є вирубаний у скелі колодязь. Його глибина — близько 100 м. Робота над спорудженням колодязя тривала вісімнадцять років (до 1708 р.).
Храм освятили 1695 р. в честь Успення Пресвятої Богородиці, Хреста Господнього, апостолів Петра і Павла та Всіх Святих. Донині збереглося лише кілька невеличких фрагментів мармурової плити з пам’ятним написом, який увічнював цю подію.
Монастирський комплекс у Підкамені
Монастирський комплекс у Підкамені був міцною фортецею. З південно-західного та північного боків обитель оточена зовнішнім оборонним муром, що за своєю формою нагадує зірку. Монастир має і внутрішній оборонний мур із вежами. Звідси домініканці попереджували поблизькі села та Броди про небезпеку від татарських набігів, якої сподівалися з боку Тернополя.
Початок та середина XVIII ст. були періодом духовного й культурного розвою Підкамінського монастиря. Тут діяла малярська школа, відкрили Генеральні студії, а також вирішили організувати навчальний богословський заклад, де можна було б здобути вищу освіту з правом надання академічних ступенів. У монастирі відбувалися філософські та богословські диспути, наукові засідання, на які з’їжджалися вчені зі сусідніх монастирів: єзуїти з Кременця, василіяни з Почаєва, піяри з Золочева, тринітари з Берестечка…
Домініканці зібрали в монастирі величезну бібліотеку: приблизно 5 тис. томів цінних стародруків та рукописів. Понад 40 років у Підкамінському монастирі безвиїзно жив і працював відомий історик-домініканець вірменського походження о. Садок Баронч (1814–1892). З-під пера цього краєзнавця вийшло майже тридцять монографій та понад сімдесят статей і нарисів до історії Жовкви, Олеська, Бродів, Бучача… А для місцевих мешканців і дітей із сусідніх сіл ченці відкрили загальну та середню школи разом із пансіонатом для синів убогої шляхти.
Численні паломники з усієї Речі Посполитої приходили до Підкамінського монастиря, щоби вшанувати чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, яку згодом назвали Матір’ю Руського Краю. Важливою подією для ченців була коронація цієї ікони. 1725 р. Святіший Отець прислав для неї з Рима золоті осввячені корони. На урочистості з цієї нагоди до Підкаменя прибуло понад 200 тис. осіб.
Труднощі спіткали ченців після першого поділу Речі Посполитої (1772 р.) та приєднання Галичини до Австрійської корони. Згідно з Йосифінською реформою, що була спрямована на обмеження впливу Католицької Церкви, 1788 р. представники уряду відібрали в монастиря частину його земельних угідь, конфіскували коштовності, серед яких РИЗИ чудотворної ікони, церковне срібло, численні образи. До політичних перипетій додалися ще й природні лиха, епідемії та катаклізми. Ченців у монастирі залишилося зовсім мало.
На вістрі епох
Початок ХХ ст. приніс із собою нові випробування для зубожілого домініканського монастиря: прихід більшовицької армії Будьонного у І Світову війну, а за ним обстріл австрійської артилерії завдали значних втрат монастирському храмові та комплексу. У травні 1916 р. в церкву влучила блискавка, спричинивши пожежу. Вогонь знищив дерев’яне завершення вежі, два дзвони, дійшов до другого поверху келій і спалив одну з найбільших і найцінніших бібліотек.
Наприкінці 20-х рр. жменька ченців, що залишилися в обителі, взялися до відбудови, але прийшла ІІ Світова війна і поглибила руйнацію. 1944 р. під час німецького контрнаступу у храм влучило 76 пострілів, у середині виникла пожежа. Один зі снарядів вибухнув побіля головного вівтаря, пошкодивши фігуру та вибивши чудотворну ікону з рам…
Після вступу до Галичини Радянської армії домініканці вимушено покидають Підкамінь. У червні 1945 р. закінчилася історія одного з найбільших монастирів Речі Посполитої. 1946 року на території обителі радянська влада організувала в’язницю, що діяла 10 років. Узимку засуджені, рятуючись від холоду, спалили всі дерев’яні речі з храму та келій (разом з іконами та вівтарями). Лише чудотворне розп’яття ХVІІІ ст. ув’язнені не наважилися спалити. Вони перекинули його через мур монастиря, і мешканці Підкаменя переховували це розп’яття понад п’ятдесят років.
Деякий час у Підкамінській в’язниці перебував Микола Цегельський (1896-1951) – новомученик УГКЦ. Нині на території обителі діє храм, посвячений на його честь 2007 року.
У другій половині 50-х років ХХ ст. на місці в’язниці радянська влада заснувала психоневрологічний інтернат закритого типу; храм перетворила у конюшню, а згодом у гараж для сільськогосподарської техніки. В одній із каплиць утримували сторожових собак в’язниці, пізніше – мінеральні добрива, а опісля облаштували морг…
Початок нової історії
Таким застали монастир троє ченців Студійського уставу, що оселилися тут навесні 1997 р., коли частину сакральних приміщень влада передала УГКЦ. Настоятелем прибулої спільноти ченців був о. Методій (Костюк). Руїна колишньої домініканської обителі була такою великою, що взятися підіймати її власноруч могли лише самовіддані і жертовні люди. У Хрестопоклонну неділю ченці відслужили тут першу Божественну Літургію. Цьому передували різні приготування: прибирання, впорядковування зерноскладу, вивезення сміття, встановлення шиб… Але насамперед монахи розібрали закладену камінням в’їздну браму. Ця праця була символічною – монахи знову відкрили вхід до святині. Саме через неї 30 березня 1997 р. увійшли підкамінчани, щоб привітати відроджений монастир. Через цю браму наступного року, також у Хрестопоклонну неділю, з урочистою процесією повернулося до монастиря і чудотворне розп’яття.
Підготував бр. Юліан Монастирський
