«Бо я Українець з діда-прадіда. А Церкву нашу тай святий наш обряд полюбив я цілим серцем, присвятивши для Божої справи ціле своє життя»1.
Праведний Митрополит Андрей Шептицький є великим святим чоловіком нашої української Церкви. Для багатьох він залишається малознаним, хоч саме він – духовний батько і вчитель для кожного, хто бажає навчитися любити Господа Бога та Україну. Життя владики Андрея символізує не тільки хід нашої історії першої половини ХХ століття, в його праці ми бачимо подолання багатьох теперішніх викликів. Тепер ми особливо потребуємо таких людей.
Для того, щоб зрозуміти й побачити внесок Слуги Божого Андрея Шептицького у розвиток УГКЦ та українського суспільства, чи то Галичини, чи Буковини, а чи Закарпаття й Наддніпрянщини, варто усвідомити, що саме він заклав підвалини виховання нової генерації українців для формування самостійної держави. На основі об’єднавчої християнської лінії кир Андрей запустив процес відродження нашого народу в усіх сферах його життя: освітній, науковій, економічній, фінансовій, культурній, мистецькій тощо.
Цей процес розпочався з призначення Андрея Шептицького Станиславівським єпископом. 2 лютого 1899 року імператор Франц-Йосиф I номінував 33-річного монаха-василіянина на Станиславівського єпископа. 17 вересня цього ж року відбулася його єпископська хіротонія у львівському соборі Святого Юра, а 20 вересня – урочиста інтронізація на Станиславівську катедру. Варто зазначити, що період єпископства молодого Андрея Шептицького в Станиславові тривав лише 14 місяців, однак за цей доволі короткий час він встиг познайомитись і змінити на краще життя багатьох громад ввіреної йому єпархії.
Переймаючись тогочасними викликами українців, Шептицький написав низку єпископських послань як для духовних осіб, так і для мирян2. Послання владики були результатом його спілкування та співпраці з різними верствами. В особі нового єпископа греко-католицьке духовенство, інтелігенція, міщани ремісники й різночинці, сільські господарі, молодь знайшли покровителя, який допомагав їм втілити чимало шляхетних задумів. Один із кроків відродження народу, який ініціював Андрей Шептицький, торкнувся прикарпатського міста Коломия3.
2025 рік для Коломиї – мальовничого міста на заході України – є ювілейним. Саме 125 років тому, в 1900-му, тут відбулися події, які мали вагоме значення та великий вплив на розвиток місцевої громади.
Священники-освітяни Коломиї
Отже, в лютому 1900 року на свято Стрітення Господнього з дводенним візитом до Коломиї приїхав Станиславівський єпископ Андрей Шептицький. Під час перебування тут найбільше уваги він приділив дітям і молоді. Архиєрей відвідав гімназію та школи, де був присутній на заняттях з релігії. Після уроків спілкувався з отцями-катехитами та учнями середніх і старших класів гімназії. Варто нагадати, що в 1900 році з дітьми і молоддю місцевих навчальних закладів працювали четверо греко-католицьких священників.
Перший із них, отець Антоній Войтіховський, народився 30 січня 1859 року, навчався у Львівській духовній семінарії (1880–1883). Священничі свячення прийняв у 1884-му. Після того одразу розпочав душпастирську працю в Бучачі, був адміністратором у Радівцях Буковинського деканату (1884), сотрудником у селі Устя-Зелене Устецького деканату (1884–1888), Раранчі та Боянах Буковинського деканату (1888–1891), сотрудником і катехитом у Станиславові (1891–1895), катехитом у Бучачі (1895–1898), гімназійним катехитом, професором у Коломиї (1898–1925). Тобто на час візиту Владики Андрея на цій посаді в Коломиї отець Антоній працював уже два роки, а після того – ще чверть століття! Згодом став парохом села Пациків Станиславівського деканату (1925–1928). Отець одержав відзнаку за ревне душпастирство в Раранчі та Боянах 3 грудня 1889 року. 19 липня 1892 року та в 1894 році цей священник отримав похвали з благословенням за ревність у служінні катехита в Станиславові. Він був радником Станиславівської єпископської консисторії (1923–1930), членом комісії просинодальних екзаменаторів єпархії (1928–1932), почесним крилошанином єпископської капітули (1930–1932).
Другим з когорти коломийських священників, які зустрічали Андрея Шептицького в 1900 році, був Григорій Козицький. Він народився 9 жовтня 1866 року в Тисмениці під Станиславовом, навчався у Львівській духовній семінарії (1886–1890). Священничі свячення прийняв у 1890 році. Після свячень був сотрудником у селі Погорілівка Буковинського деканату (1891–1892), шкільним катехитом у Заліщиках (1892–1894), адміністратором у селі Стопчатів Пістинського деканату (1894–1895), шкільним катехитом (1895–1900) і сотрудником (1897–1900) у Коломиї, парохом села Залуччя-над-Прутом Коломийського деканату (1900–1911). Тобто на відміну від отця Антонія отець Григорій уже завершував служіння в Коломиї. Цей душпастир також мав добрі риси ще зі студентських років: під час навчання в 1888-му отримав похвалу Станиславівського єпископського ординаріату за взірцеву поведінку. В 1908 році заснував читальню «Просвіти» та ініціював створення «райффайзенської» каси (кредитного кооперативу) в Залуччі-над-Прутом.
Третій священник – отець Микола Лепкий – народився 13 січня 1842 року. З чотирьох коломийських душпастирів-освітян, котрі зустрічали єпископа, він був найстарший і мав найбільший досвід служіння місцевій громаді. Навчався також у Львівській духовній семінарії (1861–1865), священничі свячення отримав у 1865 році. Відтак розпочав душпастирську працю як гімназійний катехит у Львові (1865–1866) та Бережанах (1866–1869). Після цього був сотрудником (1869–1874) та гімназійним катехитом і професором (1869–1924) у Коломиї. Отець Микола був цензором релігійної літератури в єпархії (1887–1909), а також радником єпископської консисторії з крилошанськими відзнаками з 1888 року.
Четвертий священник – отець Зенон Кирилович – народився 1867 року, навчався у Львівській духовній семінарії (1887–1891). Священничі свячення отримав 1892 року з рук єпископа Юліяна Сас-Куїловського. Після цього був сотрудником у селі Пасічна Надвірнянського деканату (1892–1893), завідателем у селі Іване-Пусте Кудринецького деканату (1893–1894) і Русова Снятинського деканату (1894), адміністратором села Попельники Снятинського деканату (1894–1895), завідателем села Фитьків Надвірнянського деканату (1895–1896), сотрудником у селі Медуха Станиславівського деканату (1896–1897) і шкільним катехитом у Коломиї (1897–1919).
Погодьтеся, гідна когорта отців-катехитів очолювала вірних Коломиї на час візиту Владики Андрея.
Ось як у суботньому номері газети «Діло», в рубриці «Письма зъ краю», висвітлювали візит єпископа до міста: «Въ дняхъ 14 и 15 лютого гостивъ Преосв. Епископъ станиславôвскій въ тутешнôй рускôй ґімназіи. Прислухувавъ ся екзортамъ4 о. Войтѣховского въ середнôмъ и высшôмъ вôддѣлѣ, вôдчитавъ службу Божу для ученикôвъ въ тутешнôй церквѣ»5. З урочистої проповіді владики, яку він виголосив з амвону перед старшокласниками, особливої уваги заслуговують його слова про обов’язки освіченої молоді перед своїм народом. Архиєрей закликав студентів у своїй праці опиратися на Слово Боже, приклад Ісуса Христа: «що кожный зъ нихъ повиненъ старати ся, щобы наука и етика Христа були “двигненємъ” для него самого и для многихъ».
Переддень відкриття української гімназії
Акцент, який зробив владика Андрей на українських гімназистів, був невипадковим. На момент його приїзду молодь жила в очікуванні офіційного повідомлення про відкриття в Коломиї самостійної української гімназії. Адже ще з 1880-х років кількість гімназистів-українців (тоді ми ще звалися русинами) зростала швидкими темпами. Останнє й дало можливість нашій громаді поставили питання про відкриття окремої української гімназії. Формування паралельних «рівнорядних руських класів» у тодішній польськомовній цісарсько-королівській гімназії в Коломиї розпочалося 7 вересня 1892 року. І кожного наступного року заклад набирав один новий український клас. Протягом перших двох років українські класи ще перебували під управлінням дирекції польської гімназії, а з 4 вересня 1894 року їх керівником став викладач класичних мов Станиславівської цісарсько-королівської гімназії професор Софрон Недільський.
Приїзд Андрея Шептицького напередодні офіційного відкриття української гімназії став благословенним для українських гімназистів. І справді, в короткому часі після від’їзду Владики з Коломиї, 9 березня 1900 року, віденське Міністерство віросповідань та освіти видало розпорядження: «щоби рускі кляси відокромити від гімназиї з польским язиком викладовим і утворити з них самостійну ц. к. гімназию з рускою мовою викладовою з початком шк. року 1900/01».
Урочисте відкриття нової Цісарсько-королівської ІІ гімназії в Коломиї відбулося 3 вересня 1900 року. Варто зазначити, що в різні періоди (австро-угорський, польський, німецький) українська гімназія завжди залишалася місцем, де панував високий і свідомий релігійно-національний дух. Відомими випускниками закладу були: Степан Чеховський – священник УГКЦ, жертва радянських репресій; Никифор Гірняк – український військовий і освітній діяч; Станиславівський єпископ Симеон Лукач – блаженний священномученик УГКЦ; Станиславівський єпископ Іван Слезюк – блаженний УГКЦ; Роман Іваничук – український письменник, політичний та громадський діяч; Григорій Гуменюк – викладач, перший директор відновленої гімназії в Коломиї у вересні 1990 року.
В гостях у декана, мандрівка в Нижній Вербіж
По завершенню Святої літургії та спілкування з молоддю 14 лютого 1900 року єпископ Андрей Шептицький переїхав до будинку коломийського пароха і декана Івана Коблянського, який також був цікавою особистістю, яка пройшла довгий душпастирський шлях. Народився 26 червня 1818 року в селі Дебеславці Коломийського повіту, тобто на час описуваних подій мав майже 82 роки. Отець Іван був старшим за владику Андрея на 47 років: майже пів століття! Навчався у Віденській духовній семінарії (1842–1846), а священничі свячення прийняв 1846 року: за 19 років до народження Шептицького. Після свячень служив завідателем у Пійлі Калуського деканату (1846–1849), завідателем у Німшині Галицького деканату (1849), там само капеланом – священником дочірньої церкви (1849–1858). Відтак був парохом у Колодієві Галицького деканату (1858–1869), парохом у Коломиї (1869–1901). Отець Коблянський був лицарем цісарсько-королівського Ордена Франца-Йосифа (1881), а також першим ординаріатським комісаром у шкільних справах (1886–1901) утвореної 1885 року Станиславівської єпархії. Ба більше, цей священник ще 7 жовтня 1869 року отримав відзнаку митрополичої консисторії за ревність у справах шкільництва. В 1879–1901 роках був Коломийським деканом, у 1887–1901 роках – дійсним радником єпископської консисторії Станиславівської єпархії, від 31 січня 1873-го – почесним радником Галицької митрополичої консисторії, а з 2 лютого того самого року – ще й почесним крилошанином митрополичої капітули. У 1887–1901 роках теж був крилошанином єпископської капітули Станиславівської єпархії. І саме в будинку отця-декана Івана Владика Андрей зустрічався з представниками місцевої влади й громадськості.
По обіді 14 лютого 1900 року єпископ відвідав парафію Різдва Пресвятої Богородиці сусіднього з Коломиєю села Нижній Вербіж. Тут він зустрівся з місцевим парохом Михайлом Левицьким, який народився 15 жовтня 1838 року, навчався у Львівській духовній семінарії (1860–1864), отримав священничі свячення в 1864 році. Після того служив гімназійним катехитом у Коломиї (1864–1869), сотрудником у Печеніжині Пістинського деканату (1869–1872), завідателем у Росохачі Жукотинського деканату (1872–1875), парохом там же (1875–1880). Як парох у Нижньому Вербіжі Пістинського деканату отець служив у 1880–1916 роках. Також був ординаріатським комісаром для шкіл у Жукотинському деканаті (1876–1880), ординаріатським комісаром у шкільних справах Станиславівської єпархії: як третій комісар у 1904–1905 роках і перший комісар у 1905–1916 роках. Із 1893-го цей священник став другим віцедеканом Пістинського деканату. Неодноразово отримував визнання і похвалу дирекції гімназії в Коломиї (у 1867 і 1869 роках) та визнання митрополичої консисторії в 1893-му.
Наступного дня, 15 лютого, кир Андрей відслужив Службу Божу в коломийській церкві Святого архистратига Михаїла, де виголосив глибоку проповідь для вірних, які заполонили храм. Закінчивши богослужіння, продовжив візити до коломийських шкіл, де спілкувався з учителями й учнями, цікавився їхньою працею і навчанням.
Коломийська русофільська газета «Русская Рада», яка теж стежила за візитом єпископа, коротко написала, що 15 лютого преосвященний відвідав декілька «приватныхъ домовъ». На жаль, про те, з якою метою і з якими саме коломийськими родинами зустрічався єпископ, які теми вони обговорювали, невідомо. Зрештою, після двох насичених днів у Коломиї увечері 15 лютого владика Андрей поїхав до Станиславова, «полишивши по собѣ дуже милу память».
Єпископський візит 1900 року до Коломиї та околиць залишив глибокий і тривалий слід у місцевій громаді. Загалом у своїй праці, навіть у короткий період єпископства в Станиславові, Шептицький показав надзвичайну здатність гуртувати навколо себе людей, зосереджуючись на майбутньому, тобто дітях і молоді. Цей акцент і пояснює значна увага владики на учнів коломийських шкіл та гімназії. Кир Андрей не оминув нагоди укріпити гімназистів у християнських цінностях та національному дусі. Можна з певністю сказати, що ці діти і юнацтво, отримавши стимул до розвитку, зробили чималий внесок у закладання міцних основ як у розвиток Української Греко-Католицької Церкви, так і теперішньої України. Від подій, яким присвячена ця коротка стаття, минуло вже 125 років, але сила прикладу нашого великого Митрополита Андрея як взірця мудрості, життєдіяльності та любові до Бога і України лишається актуальною й нині, коли Україна стикнулася з новими викликами.
Андрій Яремчук
- Наша програма. Пастирський лист до Духовенства Станиславівської Епархії, даний у дні св. Пророка Ілії 1899 р. // Андрей Шептицький. Пастирські послання до духовенства й вірних Станиславівської Епархії (1899–1904). Львів 1935, с. 30.
- Перше слово Пастиря (до своїх вірних); Наша програма (до духовенства); Християнська родина (до духовенства та вірних); Правдива віра (до вірних на Буковині); До моїх любих гуцулів (гуцульським говором); На грані двох віків (до духовенства та вірних); Найбільша заповідь (до духовенства та вірних, почато у Станиславові закінчено у Львові на митрополичому престолі); У тісній лучности з Христом… (до вірних Станиславівської єпархії, будучи вже митрополитом Галицьким).
- За данини шематизму Станиславівської єпархії 1900 року парафія Святого архистратига Михаїла в Коломиї налічувала 7405 вірних і була однією з найбільших у єпархії, поступаючись тільки парафії Святого Тадея в Чернівцях, яка налічувала 7889 осіб, і парафії Воскресіння Христового в Станиславові, яка гуртувала 7600 вірних.
- Екзорта – релігійна наука для шкільної молоді.
- Нині собор Святого архистратига Михаїла УГКЦ.
