А де ж ти, ялинка чудова, росла,
в Карпатах, Волині, Поділля низах,
у Києві, Херсоні, моря берегах
чи, може, у світі в чужих сторонах?
Ялино чудова, ти радість, ти мрія
— ти спогад тих днів, як героя чин ламав ворогів.
Здригнулась ялина, шпильки підняла
і шепотом ніжним відповідь дала.
Я з України у світі росла,
українським сонцем доглядана.
Українським дощем мита, плекана,
українським вітром коса моя чесана.
То сонце тут сходить з України
прийшло і дар життя мені принесло —
Красу й силу, й бажання душі –
жити працювати у вільній стороні.
Та хмарка небесна, що небом пливе;
з України рясний дощик несе,
щоб я зеленіла, жила, росла,
радість, спомин усім принесла!
Вітер той буйний, що віє щодня,
він з України приніс нам знання…
Як ворог шаліє, плюндрує усе,
що свідок слави, що Боже, святе…
Ялина тихенько — журливо рухнула гілки,
і росу зронила — сльозину ось ту,
щоб вона зродила плодючу почву.
Діти України, онуки великих славних дідів,
не падіть на дусі, єднайтеся всі.
Плекайте дух героїв, плекайте любов,
плекайте рідну мову, а виборите волю!
Впадуть кайдани!!!
Коли рідна хата твердинею стане…
І я скоро відійду до рідних сторін,
Усе вам розкажу, як прийду за рік, —
хто помер, кого розстріляли,
а кого в кайданах на Сибір заслали,
і в кого сироти остали,
котру святиню знова зруйнували.
Головку схилила ялина сумна…
шпильочки згорнула, гілки простягла
на довге далеке — «допобачення».
Замовкла ялина, на Україну пішла,
щоб за рік спитати, яке в нас життя.
