Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть.
Не бий на сполох в невідлитий дзвін.
Л. Костенко
«Ми будували храм», — з гордістю зможе сказати кожен з учасників міжнароднього табору «Злагода», хто працював на спорудженні церкви, білі стіни якої зринають у височінь на горі біля с. Тростянець, що недалеко Миколаєва на Дністрі. Ми заливали бетоном сходи — праця важка й прозаїчна. Та коли вперше цими сходами люди піднімались угору до храму, до Бога, ми осягнули вагомість нашої праці. Цього почуття не забути ніколи. То ж не дивно, що німецькі друзі бажають приїхати сюди знову — на відкриття церкви, що стала символом єднання.
У калейдоскопі «Злагоди» безліч цікавих постатей, яскравих подій. Організатори табору в Україні — Управа «Українська Молодь Христові» — зробили все можливе і неможливе, щоб найширше познайомити гостей з культурою, історією та сучасністю України. Поїздки до Львова, Крехова, Стільська були багатими на враження. Особливо зачарувало народне мистецтво німецьких друзів: після поїздки до Львова чимало з них красувались в українських вишиванках.
Не менше захоплюючими були народні пісні та забави, що їх так щедро дарували всім чудові львівські колективи: хор «Осанна» та театр «Мета». Особливо вражаючим було дійство, присвячене празникові Св. Ольги, коли при світлі факелів кожен отримав хрестик із рук самої княгині Ольги.
Завдяки чудовому співу хору «Осанна» наші гості мали змогу відчути всю красу і величність Богослужінь, але під час акафісту до Пресвятої Богородиці співали не лише українці, але й окремі німці й чехи! Пісня, спів стали місточками, які єднали нас, таких різних і схожих водночас. Усі разом ми співали канти з Тезе, німецькі, чеські, українські, польські релігійні пісні під час ранкових та вечірніх молитов.
Особливо була багата «Злагода» на зустрічі, бесіди, дискусії. Молодь мала змогу безпосередньо поспілкуватися з такими визначними постатями, як єпископ Йозеф Гомаєр, владики Андрій Горак (УПЦ КП), Ігор Ісіченко (УАПЦ), архимандрит Вірменської Апостольської Церкви Натан Оганесян, д-р Борис Ґудзяк. Під час бесід, дискусій виявилась глибока зацікавленість молодих людей з Німеччини й Чехії історією Церкви та проблемами релігійного життя в Україні.
Не менш цікавими були розмови з ровесниками з Німеччини та Чехії, в яких ми ділились своїми поглядами на віру, мораль, проблеми та інтереси молоді в наших країнах. Ми вперше опинились разом, коли зіткнулись із відмінностями у ментальності, культурних традиціях наших народів, здавалось: порозумітися буде важко. І чудово було відчувати, як теплішають стосунки, як зникають бар’єри замкнутости і недовіри, що розділяли нас. Дванадцять яскравих неповторних днів «Злагоди» якось непомітно змінили усіх. Сто двадцять молодих людей, таких різних за вдачею, уподобаннями, долями зійшлися на малому островці на ймення «Злагода» серед бурхливого моря політичних та соціяльних пристрастей. Зійшлися не для того, щоб утекти від реалій розбурханої дійсности, де стільки ненависти, відчужености і непорозумінь чигає на молоді душі, а щоб навчитись з Вірою і Любов’ю долати ці перешкоди. Навчитись самим і навчити інших. Тих, хто, засліплений міжконфесійною боротьбою, не чує поклику Христа, хто став рабом темних інстинктів. Чи могли б такі люди уявити табір, де в одній спільноті поєднаються представники римо-католицької, греко-католицької, православної (УПЦ-КП та УАПЦ) і вірменської апостольської Церков, де всі — архиєреї, священики, вірні — спільно братимуть участь у Богослужіннях, незалежно, в якому обряді — латинському чи візантійському вони відправляються, де усі споживатимуть Найсвятіші Тайни з однієї чаші і разом славитимуть Бога.
Я не схильна ідеалізувати становище, «Злагода» — це ще не вирішення усіх наших міжконфесійних проблем. Але це — шлях до єдности, порозуміння, яким ми повинні прямувати. Один із головних уроків «Злагоди» полягає у тому, що коли хочемо досягти примирення, слід знайти сили і переступити через давні непорозуміння і приховану ворожнечу, розкрити серце для Божої любови і прощення. «Злагода» — це лише сходинка до спільного храму, а скільки ще їх треба нам збудувати!
Коли табір наближався до кінця, отець Мілан Кугера з Чехії сказав: «Якщо двері відчинено, то хай вони зостаються відчиненими». Хочеться вірити, що прекрасна ідея злагоди, примирення в Христі знайде відгук в серцях моїх співвітчизників — вірних різних конфесій.
Н. Костяк
учасниця української групи табору «Злагода»
