(Кілька думок з приводу українізації богослужбових текстів – порядком дискусії)
(продовження з попереднього числа)
Передруковуємо статтю з журнала «Нива» о. д-ра Ю. Федоріва. В лютневому числі була її перша частина, яка стосувалась виключно богослужебної мови в нашій Церкві. В цьому числі й наступному — квітневому друкуємо другу частину, що стосується перекладів церковно-слов’янських текстів на українську мову. Порушені думки о. Ю. Федорівим хоч дискусійні то все ж таки цікаві й заслуговують на увагу, тому пропонуємо нашим читачам з ними запізнатись. Радо помістимо відгуки на порушені питання.
Редакція
Слово-два про принципи й типи перекладу
Всякий переклад з одної мови на другу це річ нелегка. Кожна мова має свої спеціяльності вокабулярні, граматичні, стилістичні та й інші. На додаток кожна мова на певному етапі теж має свої спеціяльності, притаманні даній добі її розвитку. То ж було б лиш нормально, коли б справою перекладів займались мовні спеціялісти й літургісти. В нашому випадку не досить знати українську й церковно-словянську мови. Тут треба ще мати й задовільне знання мови грецької, бо з неї в нас було зроблено початкові переклади.[1]
Та так не є. Подібно, як сто років тому вся тодішня «письменна Русь» кинулась була чистити обряд, так теж і сьогодні мало не в кожній громаді постали, не перечу, з добрим наміром пункти «оборони мови, традицій, прав» і всіляких інших справ нашої Церкви. Правда, ці пункти перекладами не займаються, але боронючи мову, помагають усувати з богословського вжитку церковно-словянські тексти й заступати їх новими, іноді текстами без апробати церковної влади. А це абсолютне недопустиме! Церковна влада не може толерувати в богослужбовому вжитку неавторизованих і неапробованих текстів, бо іноді такі тексти це не більш, як літературні буряни, що честі нашому друкованому слову не приносять.[2]
Приступаючи до перекладу богослужбового тексту, перекладач, чи колегія, які перекладом займаються, неодмінно мусять встановити певні принципи, які при перекладі будуть перестерігати. Про кваліфікації перекладача, чи перекладачів тут і не згадую, бо це лиш нормальна річ, що перекладом не може займатися кожний хто хоче. Ото ж одне з основних питань, що саме переклад має собою уявляти, має переклад віддати точний зміст, чи має віддати сервільний словесний наче-еквівалент? Які слова, назви, імена належить лишити неперекладеними і вкінці справа граматики, які слова (іменники, займенники, прикметники) належить капіталізувати, а які ні, де давати знаки перепинання, а де ні. (Напр. в старих Служебниках не має коми в «Господи помилуй»)
Про евентуальні скорочення, переміни, чи доповнення в прошеннях, чи молитвах, тут мови нема, бо це не є справа перекладача. Такі відміни може робити лише церковна влада. Треба ще сказати кілька слів про рубрики. Це теж не байдуже, як рубрики складені, якою мовою, як вони є в тексті положені і чим від нього відрізнюються. Іноді, за розтяглими рубриками й текст трудно віднайти.
В основному, як уже згадано, є два типи перекладу: дослівний, чи словесний, тобто заміна слів одної мови точним еквівалентом другої, і змістовий, тобто вірна заміна змісту, чи речення одної мови словами другої мови, значить, рівнозначним еквівалентом другої мови. Розуміється, ні один, ні другий тип перекладу не ґарантує совершенної точности, вже хоч би тому, що семантика одної мови може бути значно багатша, ширша, як семантика другої мови. Ба, навіть те саме слово в різних періодах часу може мати різні значення.
Труднощі дослівного перекладу
Наші богослуження творились на церковно-словянській мові, або перекладались на цю мову з грецьких текстів, рідше з латини[3] тодішнього вокабулярного апарату й літературних прийомів. І хоч наша сучасна літературна мова куди багатша від церковно-словянської, так в словесний фонд, як теж у поетичні образи, чи фігуральні вислови, то все ж в багатьох випадках ви не знайдете в ній відповідних рівнозначників для давних церковно-словянських слів. Як напр. перекласти: собезначальний, соприсносущний, преісподень, благоглаголивий, благообразний, благочестивий, благосостояніє, благоутробіє, (це не є добросердечність), ветхий деньми, всевишний, матеродівственная, хліб преєстественний; або такі: Архистратиг, Предтеча, Саваот, Плащаниця, Іконостас, Осанна, Алилуя і. т.д. Навіть деякі назви свят, чи богослужень не даються легко перекласти на літературну мову, напр. Благовіщення, Успення, Сошествіє Святого Духа (Сшестя?) Воздвиження Чесного Хреста, Преображення, Утреня, Вечірня, Полунощниця, Сорокоусти, Панахида і подібні.
Перекладачі стараються заступити такі слова найбільш зближеними, або й творять свої «власноручні» еквіваленти так, як зробив перекладач Літургії св. Якова, замінивши Предтечу, Попередником, а Творця Утворником. Інший знов не сподобав собі висловів Благообразний і Плащаниця і заступив їх Шляхетним Йосипом і Скатертю, яку дяки, не звичні до скатерті, замінили в скарпеть.[4]
Є ще один тип висловів чи словосполук т.зв. ампліфікації, які має церковно-словянська мова і яких не має наша розговірна. Так наприклад «желанієм возжеліх сію пасху ясти с вами» (Лк. XXII. 15) переклав Огієнко: «Я сильно бажав спожить пасху цю з вами». Ніби й значення те саме, а однак це не є те саме. Англійська мова натомість має точний переклад грецького оригіналу.[5]
Інший подібний вислів є «умножая умножу», на який також наша теперішня мова не має відповідного рівнозначника й мусить собі описовою формою помагати.
Візьмім слово «достояніє», яке в українізованих текстах заступається «насліддям». В грецькому тексті на тому місці стоїть «ton Іаоn sou», тобто «Твій люд.» У нас чомусь встановилось «достояніє», в перекладі «насліддя». В Беринди слово «достояніє» має таке значення: годность, людскость, повинность, справедливая заплата и годная, дідицтво, маєтность дідинная. Інший словник має лиш один рівнозначник: дідицтво8[6], що менш-більш відповідало б нашому насліддю. Але словник Української Академії Наук (Київ 1974) слова насліддя не знає. То якжеж тоді, коли найбагатший словник, апробований найбільш авторитетною установою такого слова не має, тоді воно як перекладний еквівалент не є більше, як обскурний діялектичний вислів! Чому церковно-словянський перекладчик заступив грецький текст «достоянієм», з певністю сказати трудно. Ми можемо припускати, що тогочасне значення слова достояніє було куди ширше, аніж його переклали компілятори словників. То ж беручи до уваги факт, що немає «насліддя» в словнику УАН, що точне визначення «достоянія» може бути куди ширше як «насліддя» і що грецький текст в тому місці має «нарід», то чи не варто було б те «насліддя» заступити справді зрозумілим словом.
Накінець треба звернути увагу на ще один аспект перекладу, аспект богословський. Деякі тексти мають догматичний характер, тобто заключають вчення Церкви. Не маємо тут на думці «Вірую» чи формулу освячення, епіклєзу тощо, а деякі стихири чи подібні пісні. Напр. деякі стихири «на Хвалитех» на Утрені в неділю Пасхи, переклавши їх без належного зрозуміння, може вийти зовсім не, те, що було в оригіналі.
Змістовий переклад.
Змістовий переклад, це очевидно умовна назва, бо й дослівний переклад повинен та й звичайно має зміст. Коли ж говоримо про змістовий, то маємо на думці вільніший, свобідніший переклад, дивлячись не так на словесний еквівалент, як на еквівалент змісту. Такий переклад, додержуючи поскільки можливо рівнозначники слів, буде звертати головну увагу на ясність викладу, точність змісту. Який переклад кращий — річ погляду. Та зваживши всі «за» і «проти» перевага буде за змістовим перекладом. Бо, кінець кінців, ціллю всякого тексту є віддати вірність думки, ідеї, а це осягається лиш ясною і зрозумілою формуловкою компонентів речення, або іншими словами — прецизністю викладу. Такий переклад теж і легший до реалізації, бо допускає вільніший вокабулярний ужиток. Але, подібно, як і при дослівному перекладі, теж і при змістовому бувають труднощі. Візьмім наступний тропар (Томина неділя) в перекладі:
«Христе Боже, Ти воскрес з мертвих, хоч гріб був запечатаний, і з’явився учням, хоч двері були замкнені. Ти є запорукою воскресення для всіх, бо в Своєму безмірному милосерді обновив в нас правдивого духа» (гл. Мій Спаситель, Йорктон, 1960).
Це вільний переклад, може навіть за-вільний і дуже незугарний. Коли порівняєте цей переклад з оригіналом, то вся краса мови, поезії, воскресної радости зникла. Лишилось оповідання, про яке можна сказати, що «залізо в строфах є — поезії жодної.»
Коли Куліш перекладав Біблію, він думав, що переклавши стих. «Да уповаєт Ізраїль на господа — най дуфає Сруль на Пана», він прикрасив українську мову. Але він скоро зміркував, що цей стих йому не вдався, бо не лиш діло в тому, щоб віддати вірність думки. Діло ще і в тому, тої думки не споганити невідповідним словесним апаратом, або розлізлою балакучістю як це продемонстрував перекладач повищого Тропаря. Краса й естетика мови в богослужбових текстах мусять бути фактором першорядної ваги. Коли перекладач того не відчуває, не розміє, може вийти при всій точності змісту ось таке: «Облечеся Господь в силу і препоясася» — це чудова поетична метафора, оригінальна збуджуюча асоціяції безмежної могутности, в звучанні достойна й мила для уха. А попробуйте цей стих перекласти на «зрозумілу й літературну мову», то вийде таке опудало: «Зодягнувся Господь в силу і підперезався»! Яка краса, просто клясика. Уявіть лиш таку версію, взяту на ноту, чи не будуть люди з церкви втікати?
Можна б таких, чи подібних прикладів навести більше, але діло не в реєстрації дивоглядних перекладів, а в тому, що переклади богословських текстів — справа не така проста, як багато з нас собі її уявляє. То ж маючи прекрасні тексти богослужень на мові, яку витворили й якої уживали впродовж століть наші предки, ми не повинні їх заступати незграбними травестіями.
Декілька прикладів з українізованих текстів Служби Божої.
Служба Божа в церковно-словянській мові не належить до найтрудніших і найбільш незрозумілих текстів. За виїмком двох-трьох місць, всі інші партії: прошення, возгласи, антифони, тропарі й кондаки, молитви, пісні є зрозумілі всякій людині, яка знає українську мову. До тих трудніших для зрозуміння місць, мабуть треба б зарахувати: «Єлици во Христа хрестистеся», деякі прошення Ектенії Оглашених, Іже Херувими, Ізрядно та й можливо ще одне-друге місце.
Але, не дивлячись на те, що церковно-словянський текст Служби Божої не є трудний для зрозуміння, той текст нині є майже цілковито витиснутий з церковного вжитку. Його заступило пару українізованих текстів, які іноді більш незрозумілі ніж оригінал. Властиво вистачало б тексту виданого в Римі й апробованого нашою церковною владою 1968 р. Але ми маємо ще й інші, а порівнявши їх разом, побачимо в кожному руку іншого перекладача. Це не є потрібне, щоб кожна єпархія мала свою версію й тлумачила «Благообразного Йосифа» чи Плащаницю на свій манір. Хоч ці переклади куди кращі і зроблені дбайливіше від перекладу Літургії св. Якова (про перекладача можна сказати: «допустився перекладу»), то все ж ці переклади не дуже збагачують нашу літургічну традицію. Навпаки, зваживши проблему в цілій ширині, думаю, що їй, цій традиції шкодять.
Правду сказати, ми не маємо ні одного тексту, який вдоволяв би так під оглядом краси мови, як і під оглядом вірности змісту. В більшості мова незугарна, важкувата, так і чути, що ті слова насилу зліплені до купи. В одних ви побачите «Єдинородний» з великої букви, в інших з малої, Божий і божий, Святий Кріпкий і святий кріпкий, радуймося Господом і возрадуємося Господеві, у спокої Господеві помолімся і в мирі Господу помолімся, нині і повсякчас, і на віки віків, і нині і завжди і навіки і т.д. Візьмім декілька місць для докладнішого розгляду. За підставу візьмемо текст «Священна і Божественна Літургія во святих отця нашого Йоанна Золотоустого, Рим, 1968» і назвемо його «Текст А.» Два другі тексти: «Мій Спаситель. Український недільний і святочний літурґікон, Йорктон, 1960, назвемо «Текст Б» і «Божественна Літургія св. Йоана Золотоустого, Торонто 1970» — «Текст В.» Усі ці тексти мають апробату церковної влади. Маємо теж ще один текст в «Служебнику,» Вінніпег, вид. Консисторії УАПЦ, 1972 р. Цей текст назвемо «Г».
Візьмемо всього одинадцять прикладів для порівняння й докладнішого обговорення.
Закінчення у квітневому числі
[1] Дуже помічним при інтерпретації грецьких слів і зворотів є великий словник Кіттеля, оригінально по-німецьки, а є теж переклад і на англійську мову (Gerhard Kittel, ed.: Theological dictionary of the New Testament Translator and editor Geoffrey W. Bromley. Grand Rapids Mich., 1964, 9 volumes).
[2] Прикладом перекладного куріозу може послужити українізований текст Служби Божої св. Якова (Свята Літургія св. Якова Брата Господнього. Прудентопіль, Бразилія, 1973). Цей переклад, можна сміливо сказати, побив усі рекорди перекладної безграмотности. Яку б сторінку ви не відкрили, знайдете бодай тузин похибок. Вже не кажу про такі речі, як якусь систему капіталізації, чи мови рубрик. Ви там знайдете такі новотвори: — Утворник замість Сотворитель, чи Творець, Іван Попередник, замість Іван Предтеча, найти замість нашествіє, беззаколоть (?), оголошені замість оглашені; або ось такі запашні квітки: …мною грішним усякою поганню окаянним… або …від Тебе мені сповіщенний голос неосудно удостой переповісти людям… і т.д. Усе це здебільша, з першої сторінки. Перекладач може ставати до конкурсу «за найгірший переклад». Вигра ґарантована!
[3] З латини перекладались у нас в один час різні «суплікації», «літанії», а теж деякі молитви. Ось, один такий переклад з латинського тексту: «Пане, не єстем годен, ни достоїн, абись вошел до прибитку серца моего але рекни слово, а будет збавена душа моя.» (Прикарпатська Русь, Львів 1895, т. І., ст. 74).
[4] В неділю Мироносиць співається тропар «Благообразний Йосиф.» Перекладач зробив з цеї прекрасної пісні ось що: «Шляхетний Йосип зняв з хреста Твоє пречисте Тіло, обвив його чистою скатертю і, намазавши олійками, поклав у новім гробі. Але, Ти Господи, воскрес по трьох днях, запевняючи світові обильне милосердя.» («Мій Спаситель», український Недільний і Святочний Літурґікон. Йорктон, Саск., 1960. Має апробату церковної влади). Пару років тому співали цього тропаря кандидати духовного звання канадської вихови, й не звичні до слова скатерть, мабуть міркуючи, що сталась друкарська похибка, замінили його таким, до якого були звичні — скарпеть. Це не анекдот, це правда. Очевидно, слово «благообразний» можна лишити в спокою, бо воно (подібно як плащениця) так зукраїнщилось, що його знає й розуміє навіть неписьменна людина. На нього теж нема відповідного еквіваленту. В словнику Беринди воно означає: учтивий, обичайний, статечний, поважний. Можна б толкуючи етимологічно (благий образ) ще додати: добровидний, добропорядний, або просто пристойний. То ж підмінюючи старе незрозуміле на нове зрозуміле й літературне слово ми б мали: «Пристойний Осип зняв …» і т.п.
[5] В грецькому оригіналі стоїть: «епітімія епітімиза». Англійська мова має такий переклад: «With desire I have desired to eat this pasch with you…» (The Holy Bible Douay Version, N.Y., Kennedy & Sons, n.d.) Подібно й у ческій мові: Zadosti zadal jsem tohoto baeranka jisti s vami; (Bibli svata. London, The British and Foreign Language Bible Society, 1957
[6] Приручний Словар Славенопольскій, или собраніє реченій славенских неудоб разумітельних, обрітающихся в книгах церковних, на язик польскій толкованих. Львигород, Типом и иждивеніем Інститута Ставропиґіянськаго, 1830.
