Як Ватикан уводив целібат у нашій Церкві

Нижче передруковуємо історичний документ «Письмо XXXIV о синоді провінціональнім у Львові», що в перше появився заходами о. д-ра Івана Гриньоха на сторінках журналу «Сучасність», у 6 номері за 1972 р. В документі є наявно показано, як Ватикан насильно увів целібат у нашій Помісній УКЦеркві. Під сучасну пору багато пишеться на тему жонатих священиків. В останньому часі на тому тлі постав конфлікт між Ватиканом і Мелхітською Церквою тут в Америці, де Ватикан твердить, що жонаті священики не є законними і не мають права сповняти священичої служби. В англійській секції нашого журналу передруковуємо голоси католицької преси на цю тему. Тому два роки Ватикан також суспендував наших висвячених священиків у жонатому стані. Все це може для декого виглядати, що Ватикан поступає законно. Пригляньмось, як Ватикан зберігав законність по відношенні нашої Церкви у минулому. Це дасть нам можливість краще зрозуміти тактику Ватикану під сучасну пору.

Редакція

Письмо XXXIV о синоді провінціальнім у Львові

Болехів 31 Октобрія 1891

До діл розєдиненія Русинів належить безсумнівно також Синод провінціональний у Львові. Єсть то справа політична, понеже так як роздерто на атоми нарід руський, желано роздерти і клир. Синод той славний скликаний Митрополитом Львівським Сильвестром Сембратовичем на день 24. лат. вересня 1891 до Львова. Яко учасники суть завізвані (крім Єпископів) всі члени трох руських капітул: Львівської, Перемишльської і Станиславівської, Доктори Богословія, Крилошани почетні, Ігумени монастирей, Декани із всіх трох Єпархій і особенно запрошені (межи которими і я був), і один член мирський, а то сеніор Інститута Ставропігійського в Львові. Єпископи три мають голос рішальний, прочі члени лиш дорадчий, а член мирський яко свідок без голосу. Делегатом з Риму був архиепископ Ціяска. — Понеже всі члени зложили присягу не обявляти жадних справ на Синоді розбираємих, отож органичуся лиш на донесення газетні, котрі однак вірно представляють хід Синода і послідствія з єго нарад. Крім звичайних церемоній содержаніє справи Синодальної єсть слідующе: О вчерашнім засіданні Синода приносять польські газети єще скуднійшиї вісти, чим принесла наша газета. О речах оо. Негребецького і Малиняка, застерегавшихся против деяких нововведень в нашім обряді, упомянуті газети даже не упоминають, так як (віроятно) того рода речі не підходять під їх вкус, а однако і одного і другого із тих священиків не можна назвати ні «шизматиком» ні «москалем», так як первий приналежить к так зв. «народовцям», а вторий воспитан в Римі где і получив степень Доктора Богословія. При тім всім оба они не требували від наших єпископів і папського делегата нічого більше, лиш соблюденія тих папських буль, которі запоручають ненарушимість обрядів церемоній гречеської церкви, соєдиненної з Римською. — Сегодня іміють засідання Синодальні комісії, на которих засіданнях свобідно присутствувати каждому члену Синода. Із тих комісій узнають іменно члени Синода о предметах, которі ізготовлені єпископами і сохраняються в глубокій тайні. Очевидно, що нам предмети ті не будуть ізвістні і тілько із фізіономій поодиноких членів можна буде вичитати, о скілько предмети ті полезні для нашої церкви і її обряду. Многі священики ізвинялись болізню, старістю іли своїми приходськими заняттями і не прибули на Синод. (Я також не прибув. — Озаркевич). Всіх должно було явиться около 250, а прибуло єдва 170. Многі із них не явились для того, щоби не прикладати руки к таким ділам, як зміна календара і впровадженє целібату. Ходять слухи, що Синод імієть включити Ігнатія Лойолу в число святих гречеської церкви. Більшая часть членів Синода живе в духовній Семинарії, где они получають также пропитаніє, за которе должен каждий платити по 1 зр. 20 кр. в день. Первоначально хотів митрополит дати всім членам пропитаніє в Семинарії на свій счот, но когда обчислено, що був би то огромний розхід, то отступив від того. Кромі того должен сам митрополит принимати і содержувати у себе обох єпископів, приїжджавших несколькократно на совіщанія перед Синодом, а тапер дає їм содержаніє во время Синода. Папський отпоручник архиєпископ Ціяска приїхав также на счот митрополита, которий должен покрити єго путевні розходи із Рима во Львів і обратно, а у Львові дати єму соотвітноє содержаніє, виносящеє (як пише Курієр) на день для єго одної особи около 50 зр. в день. В виду тих огромних розходів і в виду того, що папському отпоручнику не служить львівський воздух — митрополит просив членів Синода прискорити совіщанія в комісіях, щоби около 6. н. ст. Октобрія Синод міг бути закритий.[1]

Що-до принципіяльної точки, которая єсть основанєм для созиваня Синодів (теперішній єсть первим в тій серії) т. є. що-до введеня безженьства среди руського клира, то ми можем з цілою рішительністю заявити, що точка та находиться в програмі Синода, хотя в формі весьма несмілій. Іменно поставлено там вопрос: «Считаєт-ли Синод полезним, щоби єпископи вліяли на підчиненне собі духовенство, даби духовнії кандидати в як найбільшім числі рукополагались в целібаті».

Як видимо, не смотря на протяженє через три года осталось ядро діла, а утвердительне рішене дасть руським єпископам в руки сильне средство для діланя напора на алюмнів, щоби рукополагались в целібаті. Вообще неудовольствіє і роздражнене духовеньства по первих днях засіданій комісіонних дійшло до тої степені, що проявляється мнініє, будьто Синод буде ранше розпущений, чим первоначально було вознамірено. Тілько для ока прийме Синод рішеня в некоторих дрібних рівнодушних вопросах, так як даже предложені єму Римом реформи относительно богословських наук содержать в себі много вещей, поотиворічащих духу греческої церкви, і по всій віроятності, не будуть прийняті духовенством.[2]

У нас в Галичині всьо полягає на іменовані: іменують чиновників, іменують учителів, ну — іменують даже послів; так само іменують у нас крилошан, Владик, ерґо іменують і членів Синода, і подібно, як львівський сойм не єсть на ділі соймом «галицьким», лиш польським, так і засідающий тепер Синод — то не Синод галицької провінції, а лиш собраніє деканів і крилошан! Єсли крилошани із своєї среди вибирають учасників Синода, а єсли в приглашенії не говориться, що із тої а тої капітули іменується делегатом на Синод архипресвитер, архидіякон, схолярій, кустос і т. д., а лиш предоставляється капітулам свобідний вибір делегатів, то для чого же і Єпархіяльному духовенству не признати права вибору делегатів по деканатам?.. Бути може, що і тогда був би вибраний той сам декан, но він являв ся би тогда на Синоді представителем волі духовеньства, а Синод був би в такім случаї в самім ділі галицько-руським Синодом, яким при нинішнім іменовані членів уже не довжен називатись. Бо спрашиваємо: Одні лиш оо. Декани «поїли» всі мудрости?.. Хрань Боже, щоби ми хотіли напр. оо. Деканам оспорювати знане св. Богословія, но всякий відь признаєть, що єсть і среди сільського нашого клира лица, которії, хотя не занимають ніяких чинів в ієрархії духовній, хотя не состоять дипломованими докторами, а однако знаня їх так глубокі, обширні і точні, що як раз можна ними воспользоватися на Синоді. —

В дорученних нам «чинностях» і «порадах» Синода всьо єсть, лиш о предметі совіщаній і ні одного слова. Сказано там, що стіл буде накритий зеленим сукном, єсть там также «начало обичноє», молитва «Царю небесний» (цілая до кінця), «Святий Боже» (цілоє), напечатано дальше «в народнім язиці руськім» (стр. 21) «Господу помолімся» (стр. 3), хотя в книгах церковних встрічаємо «Господу помолимся»; для несвідующих діла напечатано накінець, що на то отвіщається «Господи помилуй»!! Вообще, на 21 сторонах наговорено де омнібус ребус, лиш ні слова о предметі Синода, — о тім тайна під печатю присяги. Бояться, щоби світ не узнав о тім «добрім» ділі…

В «порядку» Синода приказується между прочим пініє благодарственної пісні св. Амвросія Меделянського «Тебе Бога молим». Между тим русько-уніятська церква того імна не знає, у нас єсть своє «Слава Тебі, показавшему нам світ», «Слава во вишних Богу».

Нам на провінції странним представляється то, на що Др. Ісидор Шараневич ходить на засіданя Синода. В «чинностях» Синода сказано виразительно, що він приглашений яко «свидітель», свидітель «молчаливий»: І то ли почесть для професора університета і старійшини славного Ставропігіона?!

В порядку «чинностей» Синода сказано, що учасники должни остатись на Синоді до кінця і не сміють удалятись; они должни підписати протокол в доказательство того, що добровільно на все соглашаються; єсть то «мус», бо так уже рішено з гори. А между тим, по правді і справедливости, нехай тот протокол підписують владики, наперед діло рішившії, а не делегати, коториї були лиш совітниками і голоса которих стілько они слухали, скілько руських послів в Львівськім соймі. І в самім ділі, настоящий Синод — то точно Львівський сойм, но на оборот: три владики составляють большинство рішающе, а делегати числом до 170 лиць не то находяться в меншості, но не іміють ніякого голоса, ні даже вотум сепаратум! І то галицький Синод? Ні, то Синод владичий, а в тім случаї на що там священників з їх совітом: на показ іли для паради?..

На провінції всюди тепер толкують лиш о Синоді і относяться к нєму з яким-то недовірієм, з яким-то оспанієм о наш обряд. Многі ОО. Декани не хотіли їхати, іща заступників между кондеканальними, но ніхто не проявляв желаня їх виручити. А єсли і які поїхали, то лиш по принужденію. Тисячні мислі о нинішнім Синоді перебігають через ум, іногда весьма тревожні. Дай Боже, щоби они не осуществились. Просим на тепер все оставити на стороні, а в газеті поміщати всякі статі о Синоді. Ми хочемо бути уніятами, но уніятами гречеського обряда. —

Хмариться на галицько-руськім небосклоні, щоби лиш где грім не ударив! З удовольствієм передаєм, що собранноє на Синоді духовеньство рішительно і солідарно отклоняєт всякі предложенія, коториї могли би чистоті нашого обряда нанести ущерб. Проект обогатити наш календар святими Ігнатієм Лойолою, Арбуезом і Торквемадою не устоявся; против того обявились всі члени Синода з ісключенієм лиш трох лиць. Подобно же встрічає сильну і єдиномишленную опозицію замаскований проект введенія целібата, і слідує надіятися, що діло то останеться тільки піюм дезідеріюм одної єдиниці.

Сильне огірченє владієт между членами Синода по тому поводу, що в нікоторих комісіях стісняється свобода слова і що, даби висказати свої мнінія і воззрінія, бесідники принуждені вести постоянну борбу. Общоє неудовольствіє визиваєт также факт, що при провозглашенії постановленій Синода не узглядняються рішенія, приняті в поодиноких комісіях і на plenum. Между прочим було рішено в относительній комісії і в повнім собранії Синода, щоби в Римі находився постоянний авторитетний представитель нашої церкви, но рішеніє то не було промульговано. В совіщаніях принимає тепер участіє около 140 членів, так як многі просили о отпуск і виїхали із Львова. В суботу була у намісника депутація, состояща із владик, монс. Ціяски і капітул — в цілі заявленія радости Синода по поводу, що злоумишленіє в Руднові не отнесло задуманного результата.

В нинішнім Курієрі Львоскім находимо о ході діла в Синоді слідующі інтересні подробності: «Із весьма компетентного істочника узнаєм, — пише названна газета, — о нових подробностях относительно совіщаній руського Синода. Істочник сей утверждає, що діло целібата руського духовеньства состоїть головним вопросом теперішнього Синода.

Вопрос той був в пятницю і суботу предметом чрезвичайно оживленних комісійних совіщаній в руській семінарії. Діло було первоначально приділено комісії обрядовій, предсідателем которої состоїть єп. Куїловський. Послідний однако, увидівши неблагоположеніє собранного клира, постарався о то, що перенесено упомянутий вопрос в комісію науковую, где предсідательствує єп. Пелеш. Собранноє на Синоді духовенство рішило сейчас по прочтенії предложенного для совіщаній квестіонаря, щоби діло целібата ісключити з гори із совіщаній і не допускати єго даже до дебати в комісії. Относительную резолюцію передано на руки митрополита, но той оставив ю без увзглядненія. —

В пятницю прийшов таким образом на стіл комісії вопрос целібата в слідующій формі: Єпископи за посередничеством ректорів і настоятелей духовної Семінарії довжні вліяти на воспитанників, даби як найбільше число їх рукополагалось в целібаті. Дискусія над тим предметом була весьма оживленная. Майже всі учасники Синода, не предналежащії до інших комісій, собрались на то совіщаніє, в которім принял участіє і митрополит. Послідний употреблял всякого вліянія, щоби пересадити рішеніє в пользу целібата. Дішло даже к тому, що митрополит, видя, що священники із перемишльської єпархії виступають найсильніше против целібата, признав соотвітним предостеречи священників своєї єпархії перед «тими бунтовщиками» і угрожав суспенсією каждому приходнику, которий не буде голосовати за целібатом. Однако даже того рода серіозная угроза не успіла сокрушити опозицію священників, которі з істинно руським стоїцизмом заявили: «Єсли так, то нехай Ваше Преосвященьство суспендують нас сейчас всіх», і дійствительно по двохдневних майже дебатах принято рішеніє всіми голосами против трох іли четирох — откинути предложеніє о целібаті. — Перевалившись так в комісії, діло не должно було уже прийти під рішеніє повного Синода. Видя однако упор митрополита, духовенство вислало депутацію к монс. Чіяска, даби представити єму опасні для розвитія руської церкви послідствія того злосчатного вопроса. Монс. Чіяска приняв депутацію тілько на З мінути, но розговорював з нею пять четвертей часа. В отвіт на представленіє делегатів заявив він з більшою любезністю: «Рим не настає совершенно на переведеніє того діла. Я не висланий подобно же в цілі єго ургованя, но проптер фідем. Вопрос о целібаті форсує собственно лиш митрополит Сембратович по собственній ініціативі. Аргументи духовенства весьма уважательні, і я предложу такові на нараді єпископів».

Совіщаніє єпископів отбулось вчера т. є в неділю. По розправах, продовжавшихся несколько часов, капітуловав митрополит о стілько, що согласився поставити комісії єще одну версію вопроса о целібаті: «Каждому, окончившому богословіє, іміє бути свобідно женитись перед рукоположенєм, желательно однако, щоби на посади, где священнику з женою невозможно вижити іли существовати, ішли лиш священники, рукоположенні в безбрачії».

Для чого митрополит Сембратович упирається так в пользу введеня целібата, о тім кружать розличні версії. Сам він імів виразитись перед священниками, що при своїм іменовані митрополитом дав він торжественне обіщаніє, що одною із головних єго задач буде: введення целібата среди руського клира. На чиї руки зложив він то обіщаніє — легко догадатися».[3]

Предлежащі інформації Курієра Львовского мають за собою всі шанси віроятности.

«Сегодня (7 Октобрія 1891) рішає Синод предложенє митрополита о введені обязательного безбрачія среди уніятського духовеньства в Галичині. Нема сумнінія, що подавляюще большиньство членів Синода обявиться против предложеня митрополита, не іміющого ніякого смисла ні з церковної, ні з гражданської точки зрінія. Но прежде рішеня того вопроса предложенє митрополита визвало неожиданне для него і зовсім противоположне єго наміреням дійствіє. Вчера іменно случився слідующий факт: бувший уніатський священник др. Атанасій Окуневський, кончивший послі смерти своєї жени медициньский факультет і состоящий в настоящее время повітовим врачем в Кимполюнзі на Буковині, подав митрополиту на руськім язиці, а монсиньору Чіяска на латинськім язиці прошене о розрішене второчно женитись. Прошенє то ходило вчера із рук до рук среди учасників Синода і проізвело громадную сенсацію».[4]

Не хочемо регіструвати розличних слухів, які породили послідні дні о ході діл на Синоді, так як то завело би нас за далеко і причинилось би тілько ко визнанію більшого обезпокоєня умів. Підносим лиш, що митрополит Сембратович форсує всякими силами, щоби по крайній мірі був зділаний перший шаг ко введеню целібата, но собранні члени Синода стоять твердо і непоколибимо в опозиції против того стремліня митрополита. З глубоким удовольствієм записуємо также факт, що Братство Ставропігійського Інститута стануло достойно на висоті своїх віками освященних преданій і своєго призванія, так як вчерашнього дня вніс Сеніор упомянутого Братства на руки митрополита основно умотивований меморіял, в котрім Ставропігійське Братство висказується рішительно против задуманної реформи, заявляє, що введенє целібата всколибало би і подорвало би унію в Галичині і по-за границями…

Сегодня отбиваються дальші совіщанія о целібаті і вопрос сей довжен бути сегодня доведен к окончательному рішенію. Синод окончить свою діятельність в четверг тек, неділі, в которий то день митрополит дасть в честь папського делегата і членів Синода торжественний пращальний обід. Упомянутий обід імів состоятись уже сегодня, когда однако розпространилась вість, що на нім більшая часть членів Синода не являться, — то отсрочено таковий на четвер. Митрополиту донесли іменно, що члени Синода не хотять попасти в підозрінє, що в заміну за торжественний обід обявяться в пользу целібата, і для того на обід не появляться і против целібата виступлять.

Вообще сказавши — нинішній Синод открив нашему духовеньству очі, так як із предложень, которі він обсуждав, міг каждий член Синоду убідитись, як успіли польськії політики при помощі митрополита Сильвестра настроїти Рим к тому, щоби Галицьку Русь постепенно перевести в латиньство і щоби із уніятської церкви в Галичині не осталось даже сліда. Тепер, когда то наміренє уже розоблачилось, многії невіровавшії наші люде увірять і невидівші прозрять.

Слідовало би надіятись, що і Рим, если у него єсть наміренє сохранити унію і іміти уніятів, перестане вірити польським доносам і начне числитись з фактом, що руський народ і духовеньство, хотя преданні унії, но все таки не хотять (хотя би і постепенно) переходити в католицизм римського обряда. Митрополит Сильвестер — як видно із совіщаній Синода — був увірений в тім, що при помочі тероризма і чемного поведеня духовеньства, удасться єму перевести всі ті пляни, которі обдумані були польськими «моральними ржондами» єще перед заміщенєм львівської митрополії. Тепер оказалось, що надежда була занадто сміла і в виду того вліянє і значенє митрополита пошатнулось як между духовеньством, так і народом. Сегодня діла стоять так, що лиш один Рим може ще піддержати і спасти унію, а іменно тим способом, що в будущности не буде полагатись на то, що донесуть єму поляки і їх ставленники, но слідити буде за істинним мнінієм среди народа і духовеньства. Єсли то не слідує, то сам Рим припише себі послідствія, які возникнути могут у нас благодаря розличним таким опікунам уніятської церкви, которих католицизм представляється нам весьма сумнительним.[5]

Так то наш митрополит ділає, і не хоче видіти упадку єго поваги всюда. Ото що сталось з ним: «В суботу, яко в день іменин імператора явився у намісника митрополит Сильвестер Сембратович во главі своєї капітули, щоби зложити благожеланя Єго Вел. Імператору. Намісник, вислухавши благожеланя і виразивши за них от імени Імператора благодареніє, приступив к митрополиту, носящого при тім также титул папського совітника, взяв єго за волосє на голові, і сказав: «Ксьондз метрополіта тшимасє єще вобец теґо вшисткєґо бардзо добже, ґдиж со єще влоси на ґлове! Я обавялемсє, же їх ксєндзу вимикалі». Що іміли значити ті слова, ми не знаєм, но в каждім случаї слідувало би із них заключати, що намісник Бадені іли живе в тіснішій приязні з митрополитом, іли трактує князя уніятської церкви в Галичині яко низшого чиновника державної адміністрації».[6] Но придивімся, як інші владики робять: «Віденський кардинал Груша імів на днях первую проповідь в костелі св. Стефана (в Відню), в котрій между прочим підніс, що єпископи довжні стояти понад партіями (так як таковії ізміняються) і не довжні мішатись в борбу партій. При тій случайности приходять нам поневільно на мисль ізвістні посланя наших єпископів, їх маніфести, отнятія деканатом і пелеринок церковним достойникам за те, що посміли бути другого політичеського мнінія, що не ішли за указанєм «нової ери», хотя і не посунулись даже до того, що їм відносні закони от 1867 г. позволяють, іменно висказувати свобідно своє мнініє письмом і словом. Стояло би призадуматись над возрініями кардинала Груші».[7]

Закінчення у наступному числі

Поділитися: