Уже одинадцять років, себто з 1975 року, подавляюча більшість (від 80% до 90%) вірних Української Католицької Церкви у Великій Брітанії позбавлені нормальної душпастирської опіки. На протязі цього часу відбувались різні драматичні події. Цей болючий конфлікт постав з приводу того, що вірні бажали молитись за Патріярха Йосифа і робили заходи за визнання патріярхату Помісної Української Католицької Церкви.
Що було в цьому злого? Кому це шкодило? Хто був цим покривджений? Адже відомо, що Вселенський Собор Ватиканський II прийняв постанову, щоб Східнім Церквам привернути їх найбільше притаманну форму правління — Патріярхат. Це право прислуговувало і прислуговує нашій Церкві. Хтось мусів за цим правом звернутись і його домагатись. Це зробив наш світлої пам’яти Патріярх Йосиф.
До речі, коли Блаженніший Митрополит Йосиф Сліпий був звільнений з неволі та приїхав до Вічного Міста — Риму, на його прохання Східня Конгрегація переглянула історичні документи і ствердила, що нашій Українській Католицькій Церкві, себто її Києво-Галицькій Митрополії, був присвоєний титул «Верховного Архиєпископства», що означало, що кожночасний владика, який сидів на Києво-Галицькому престолі, мав титул «Верховного Архиєпископа». На цій основі Блаженнішому Йосифові було привернуто законний титул Верховного Архиєпископа, себто глави Помісної УКЦеркви. І знову ж за визначенням Вселенського Собору Ватиканського II стверджено, що права Верховного Архиєпископа є рівно-патріярші.
Довгі, довгі прохання мирян і численні заходи самого глави Української Церкви Блаженнішого Йосифа у Апостольській Столиці, щоб нашу Церкву було піднесено до гідности патріярхату, не дали позитивних наслідків, з «суто політичних мотивів». Блаженніший отець Йосиф в Святому 1975 Році у базилиці св. Петра у Римі рішився прийняти офіційно титул Патріярха.
Миряни були раді цьому фактові, що Блаженніший остаточно прийняв офіційно цей титул і так підписувався під усіма своїми посланнями. Це не сподобалось єп. А. Горнякові, і тому він всіх мирян, що визнавали Патріярха Йосифа і змагались за визнання патріярхату УКЦеркви, старався покарати, а священиків, які під час Служби Божої поминали Патріярха Йосифа, видворив з терену Великої Брітанії. Миряни через адвокатів одержали листи-заборону вступу до церков, що їх вони своїми руками будували. На деяких церквах владика повісив навіть замки-колодки, так що миряни молились перед зачиненими церквами.
Миряни в цій справі звертались до різних церковних інстанцій, щоб цю справу наладнати, а в першу чергу забрати з англійського терену єп. Августина Горняка. Прибічники єп. А. Горняка і він сам завжди підкреслювали, що цей конфлікт може полагодити Патріярх Йосиф, бо він є «його причиною». Сьогодні світлої пам’яти Патріярха Йосифа вже давно немає між живими, але конфлікт ще не полагоджений, конфлікт не перестав існувати і не зліквідувався, бо він чомусь потрібний єп. Горнякові. Ось знову відкриваються нові рани на терені Великої Брітанії.
Миряни у своїх проханнях у церковних інституціях у Римі підкреслювали, що єп. Августин Горняк спричинив і дальше спричиняє велике згіршення, що наша молодь залишилась без духовної опіки і науки релігії. Всі прохання і різні спроби, щоб полагодити цей болючий конфлікт, довгий час збувались мовчанкою, і ті, що могли цю справу полагодити, дослівно нічого не робили.
На жаль, спочатку навіть деякі наші єпископи не тільки морально, але й матеріяльно підтримували єп. Горняка. З часом вони побачили, що тут таки завинив сам єп. А. Горняк і що він в цьому має свої суто особисті пляни. Після цього вони почали до цього питання підходити більше критично. Остаточно на одному з останніх синодів українських єпископів Помісної УКЦеркви вирішили, і на це спочатку був погодився єп. А. Горняк, що він залишить англійський терен. Проте згодом він від цього відмовився.
Так довго, як Священна Східня Конгрегація для Східніх Церков піддержувала становище єп. А. Горняка, так довго вона була для нього авторитетом. Коли Східня Конгрегація висунула об’єктивний плян для полагодження цього конфлікту у Великій Брітанії, що не сподобалося єп. А. Горнякові, то тоді він почав відмовлятись, мовляв, Східня Конгрегація не має до нього жодного відношення, для нього авторитетом є тільки сам Папа Іван-Павло II, який може йому сказати, що йому робити! За словами єп. А. Горняка, ніби папа мав сказати: сиди там, де ти є. Чи це так — не відомо, бо може статись те саме, що було з Східньою Конгрегацією, яка сьогодні вже не є в ласці єп. Горняка.
В цій так болючій справі неодноразово звертались мирянські організації до церковних чинників та інституцій у Римі, включно з Східньою Конгрегацією, де неоднократо запевняли, що ця справа буде полагоджена позитивно.
Але дотепер нічого не змінилось, і все залишилось на доброму слові. Правда, Східня Конгрегація від якогось часу посилає до Великої Брітанії своїх священиків у щорічні свята, себто на Різдво Христове і на Христове Воскресіння для обслуги душ вірних. Це зовсім не подобається єп. А. Горнякові.
Здавалось, що поволі ці справи втихли, і прийде до якоїсь згоди. До речі, миряни не робили на протязі довгого часу жодного тиску, хоч друга сторона провокувала до цього.
Ось нещодавно знову стались нові події у Шотландії. Редакція одержала звернення і супровідного листа в справі, яка мала місце у Шотландії. Нижче друкуємо звернення, що його одержали Патріярх Мирослав-Іван Любачівський і секретар Східньої Конгрегації Владика Мирослав Марусин.
Нам нічого більше не залишається, як поставити публічно питання — як довго наші брати в Англії будуть терпіти різні провокації з боку єп. А. Горняка?
На це питання повинен відповісти Папа Іван-Павло II, бо Синод українських владик цю справу вже давно був вирішив, також ця справа була вирішена Східньою Конгрегацією, тепер останнє слово є за Папою Іваном-Павлом II.
Якщо справді Церква дбає про добро душ, то вже найвищий час практично показати, що турбуються про ці душі, а не задовільняти хворі амбіції однієї людини, навіть тоді, коли ця одна людина є єпископом.
Вже час скінчити з обіцянками. Ми всі повинні дати підтримку нашим вірним у Великій Брітанії і сказати, що справа Великої Брітанії, це справа всіх нас — вірних УКЦеркви.
М. Г.
