Для багатьох греко-католиків, і не лише, приналежність до української Церкви є важливим чинником національної ідентичності. Наприклад, відходи від Української Православної Церкви Московського Патріархату після Майдану і під час українсько-російського конфлікту доводять, наскільки важливим є те, щоби національна й церковна ідентичність не суперечили одна одній. Вірні обирають не «канонічну», а українську Церкву. Впродовж багатьох років Церква була ледь не єдиним національним інститутом, тож не дивно, що церковне і національне тісно переплелися. Проте часом здається, що національне певним чином заступає церковне: за вишитими рушниками ховаються ікони, а за національно-патріотичним вихованням не знаходиться часу для катехизи. Яким може бути здоровий баланс?
Патріарх УГКЦ Святослав Шевчук часто наголошує, що Українська Греко-Католицька Церква не є національною, а глобальною. І ми бачимо досвід багатьох не українців, які по-новому відкривають віру саме в українській Церкві. Саме до таких належить Ендрю Беннетт – перший посол Канади з питань релігійної свободи. Його призначення на цей унікальний пост (Офіс з питань релігійної свободи був заснований в лютому 2013 року як підрозділ Департаменту закордонних справ та торгівлі канадського уряду з метою підтримувати і захищати релігійну свободу як один із пріоритетів закордонної політики Канади – Авт.) відразу ж привернуло увагу до його релігійної приналежності.
Сам посол її не приховує. «Всі знають, що я католик, і більшість тих, з ким я працюю, знають, що я український греко-католик. Я є тим, ким є, і це, звичайно, впливає на мою роботу, проте я намагаюся бути збалансованим і ставитися до всіх справедливо, щоби підтримувати своїх колег, нашого прем’єр-міністра, щоби могти говорити відкрито й справедливо, захищаючи всіх людей віри і невіруючих у їх праві вільно сповідувати свої переконання», – сказав він під час свого другого офіційного візиту до України в жовтні (уперше Ендрю Беннетт побував в Україні під час Майдану – Авт.).
До української Церкви Ендрю Беннетта, хоча він не має українського походження і жодної краплі слов’янської крові, привело, з його ж слів, «духовне нездужання». Він ріс римо-католиком, походить із шотландсько-ірландської родини, завжди був доволі релігійним і активним на кожній парафії, де б не жив: у рідному місті чи там, де навчався і працював.
«У віці 20-30 років я відчув, що моє духовне життя послаблюється, молитовний досвід міліє. Тоді я не розумів, чому так відбувається. Я переживав те, що називають «духовним нездужанням». Це не те, що святий Іван від Хреста називає «темною ніччю душі», але більше саме духовний недуг. Я зацікавився східним християнством, зокрема візантійським. Канада – багатокультурна країна, в ній живуть 1,2 мільйона людей українського походження, а тому є багато українських церков. Однієї неділі з подругою, яка належить до Грецької Православної Церкви, я пішов на літургію до храму Івана Хрестителя в Оттаві. І відкрив для себе цю чудову спільноту та прекрасну літургію. Коли я знайомився з людьми, більше читав про візантійську традицію та відкривав візантійську духовність, то відчув, що недуга, яку переживав, відступає, зміцнюється молитовне життя і зростає любов до Церкви. Я справді вірю, що Святий Дух провів мене цим шляхом через пустелю, щоби відкрити повноту моєї віри. І це сталося в Українській Греко-Католицькій Церкві».
На його думку, саме такий шлях є унікальним для Канади. Лише там римо-католик із Торонто шотландсько-ірландського походження, який майже не говорить українською, може прийти до Української Греко-Католицької Церкви, де звершуються літургії англійською і частина парафій додержуються григоріанського календаря.
Проте національна спрямованість Української Греко-Католицької Церкви таки стала викликом. «Звичайно, було багато викликів, щоб зрозуміти свій вибір. Чому мене притягує ця українська Церква? Я ж не українець. Проте пізніше я усвідомив, що то Церква галицько-київської традиції, і в підсумку – це не національна Церква, а Католицька Церква, Вселенська, у якій є повнота віри».
Викликом стала й мова. «У семінарії я боровся з тим, що кожного тижня треба було молитися українською. Зазвичай ми ж молимося рідною мовою. Моя рідна мова – англійська, і тому молитва українською була для мене боротьбою і розчаруванням. Проте це була боротьба з гординею, і зрештою, те, що я так зациклився на мові, шкодило моєю духовному життю. У розмові один священик, з яким я поділився своїм досвідом боротьби, сказав: «Ендрю, ти мусиш вирішити, чи справді любиш цих людей?» Ці слова залишились зі мною. Наша розмова відбулася в 2010 році, і протягом останніх чотирьох років я відповів собі на це запитання: я справді люблю цих людей! Щоб допомогти собі, я щодня молюся частину молитов українською, щоб усмирити свою гординю і щоб усвідомлювати, що я належу до традиції, яка є галицькокиївською [українською]».
Посол Беннетт на своєму досвіді переживає твердження Блаженнішого Святослава, на якому той чітко наголосив відразу ж після обрання главою УГКЦ, що Українська Греко-Католицька Церква – це не Церква для українців, а глобальна Церква.
«Ми в Церкві не зустрічаємо мову чи культуру. Це місце, де ми знаходимо Євангеліє і покликані його нести людям. Тому, на мою думку, його бла‑ женство проявляє велику мудрість, і він такий не один – багато наших єпископів, священиків і вірних у Канаді розуміють це. Звичайно, є зв’язок з Україною, і завжди буде».
Ендрю Беннетт бачить силу Провидіння в розвиткові УГКЦ на поселеннях. «Це дуже цікаво, як ця Церква Київської Русі через збіг історичних обставин, зрештою, через Провидіння, опинилася в Канаді, Австралії, Аргентині, Бразилії, де зараз успішно розвивається. Митрополит Андрей Шептицький на початку 1940 років, перед своєю смертю, сказав, що Українська Греко-Католицька Церква переживе великий біль, страждання, страсті. Так і сталося – Церква пережила переслідування і мучеництво. Проте Митрополит Андрей пророчо продовжив, що буде воскресіння. Саме це переживаємо зараз».
Незважаючи на те, що обидва його візити в Україну відбувалися за драматичних обставин, посол Беннетт доволі оптимістично бачить майбутнє України та її Церков.
«Україна в цей час кризи показує свою духовну глибину. Думаю, що в України є покликання щодо Росії і щодо інших частин світу. Ми бачимо країну, що пережила великі страждання, а тепер впевнено ступає вперед, і Церкви відіграють таку важливу роль. Я український греко-католик, я люблю нашу Церкву. Я думаю, що Україна має дуже унікальне становище, куди її привело Провидіння. З цієї кризи Україна вийде сильнішою, більш об’єднаною, буде більше єдності між Церквами і в суспільстві, і роль релігійних спільнот, які були разом на Майдані, зростатиме. Навіть у контексті всіх цих трагічних подій, що відбуваються зараз. Це зло, але зло, навіть коли іноді здається, що воно переважає, ніколи не тріумфуватиме».
Довідка
Ендрю Беннетт – державний службовець і науковець, що спеціалізується на історії, політології та релігії. Ступінь бакалавра з історії здобув в університеті Dalhousie у 1995 році, магістра – в університеті McGill у 1997 році, а звання доктора політології – в університеті Единбурга в 2002 році. Зараз здобуває ступінь зі східного богослов’я в Інституті східнохристиянських студій митрополита Андрея Шептицького при Університеті святого Павла в Оттаві.
Доктор Беннетт працював на різних посадах в уряді Канади як аналітик, дослідник, службовець, був експертом в дослідницькому центрі Oxford Analytica і дослідником в Інституті управління Единбурзького університету, де займався питанням передачі більших повноважень Шотландії.
Ендрю Беннетт є лідером у своїй громаді, активно співпрацює з Коледжем святого Августина в Оттаві, де на волонтерських засадах є деканом і професором історії християнства. Крім того, служить іподияконом і читцем на парафіях Української Греко-Католицької Церкви в Оттаві. Раніше обіймав посаду віце-президента і голови фонду Інституту митрополита Андрея Шептицького.
