Я бачу й чую драми днів бурливих,
Я бачу темінь зламаних чеснот,
Покритий терном Божий їх оплот,
Між небом і землею гул розривів.
Так часто з драм тих ринуть лихоспливи
Руїнно-мрячних жалісних скорбот,
Просяклих ядом гиді і мерзот,
Закривши сонце правди, Богу миле.
Куди іде зухвалий Божий твір
З ім’ям «людина», в чинах — часто звір,
А може й гірш? У ньому ж розум, воля!
Та віри в кращий твір не трачу я,
Бо в ньому промінь Божої бусолі;
Йому не згаснуть в гущі сум’яття.
Поділитися:
